Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

1. У разі повної поразки в “трикутнику”, про який ми казали вище, рештка сил Української Армії могла під прикриттям своїх східних дивізій (2-ї і 3-ї) прорватися на схід, у район, зайнятий нашими повстанцями (Гайсин — Брацлав).

2. Галицька Армія, що під натиском Польської відступала та наближалася до Збруча, мусила або капітулювати, або перейти на територію, зайняту нашою армією, очолюваною Головним Отаманом С. Петлюрою, на схід від Збруча. Отже, у .перспективі намічалося з'єднання та спільна боротьба двох українських армій.

Як видно було з захоплених у червоних документів, червоне командування мало на меті:

1. Як можна швидше захопити Кам'янець і відрізати нашу армію від Збруча і тим унеможливити їй перехід через Збруч для з'єднання з Українською Галицькою Армією.

2. Червоне командування було дуже занепокоєне енергійним наступом 3-ї дивізії, бо вона перетинала залізницю Одеса — Жмеринка.

3. Для червоних потрібно було відібрати Жмеринку.

Сили ворога складалися з тої ж трьохбригадної Таращанської дивізії, різних невідомих за назвою частин, яких було перекинуто з центру України, та інтернаціональної бригади в 2000 багнетів, до складу якої входили виключно мадяри. Ці мадяри, бувші вояки Австрійської Армії, групами чи поодиноко поверталися на батьківщину з російського полону, але більшовики затримали їх, сформували з них бригаду та поставили їм вимогу: зі зброєю в руках, допомагаючи Червоній Армії, пробиватися додому через український фронт. Билися вони добре, по дорозі грабували населення, врешті, під час перемоги українських військ, вийшовши на лінію Збруча, кинули зброю. Їх відправлено через Галичину до Угорщини.

Чимало в Червоній Армії було й китайців, що служили за нікчемну платню, але головне — за право грабунку населення. З характерною їм байдужістю вони сумлінно й жорстоко виконували свої обов'язки червоного вояка, не розуміючи ані російської, ані української мов, як і того, за віщо він б'ється. В бою вони стріляли механічно аж доти, поки їм не вибивали з рук рушниці. Всі китайці, опинившись у полоні, відразу виявляли бажання битися на нашому боці. Їм усе одно було кому служити. Як населення, так і військо не любили китайців за їхню жорстокість, але, незважаючи на це, до сотні їх було залишено на господарській праці при українському війську, бо не було куди їх подіти.

Всього на кам'янецькому напрямку загальна кількість ворога була до 12 000 багнетів, до 800 кінноти при 40-50 гарматах.

Перед українським командуванням основним завданням стало збереження Кам'янецького плацдарму, на який мусила відійти Галицька Армія, а також вжити заходів, щоб східні дивізії (2-а і 3-я) не були розбиті ворогом і щоб зберегли в своїх руках Нову Ушицю і Могилів на Дністрі. Останній пункт був важливим з огляду на торговельні зносини з Румунією.

З 9 по 14 липня на всьому фронті відбувалися бої, в яких червоні мали перевагу, відтісняючи наші частини на південь.

На лінії Дунаївці — Скала наспіх організовується нова лінія оборони, на яку з запілля стягаються всі сили аж до окремих дрібних відділів. Начальником її призначено генштабу генерала Колодія.

Саме в цей критичний момент Галицька Армія вже підходила до Збруча. За умовою з її командуванням 5-а бригада переправилася через Збруч коло Волочиська та рушила в напрямку на Проскурів. Загрожуючи ударом по запіллю червоних, вона 10 липня зайняла Чорний Острів. Разом з тим один курінь Галицької Армії обсадив Гусятин та вів розвідку на схід. Висунення 5-ї бригади під Чорний Острів занепокоїв червоне командування та підняв настрій в українських частинах. Між тим ворог вибиває нашу 2-у дивізію з Жмеринки, відкидає її в район Копайгорода та зненацька захоплює Нову Ушицю. 2-а і 3-я дивізії були відрізані від головних сил Української Армії. Командир 3-ї дивізії генштабу полковник Удовиченко, що дислокувався з дивізією за 80 кілометрів на схід від правого крила армії, залишає ар'єргард на станції Катюжани і вирішує відвести свою дивізію в район Нової Ушиці. Маршем уночі зробив він 40 кілометрів, а на ранок своїм авангардом легко вибив ворога з Нової Ушиці, зайняв її та переслідував ворога в напрямку на Ялтушків. Не маючи зв'язку зі штабом армії, він вирішив через Ялтушків іти в напрямку на Проскурів та атакувати ліве крило ворога.

13 липня ситуація на фронті ще більше ускладнилася. 5-у галицьку бригаду ворог відкидає від Чорного Острова на захід у напрямку на Волочиськ. Усі атаки Запорожців на Ярмолинці не мають успіху, а ворожа кіннота вривається в їхнє розташування та роз'єднує дивізії. Таке невиразне становище, без реальних наслідків для ворога і для нас, існувало до 15 липня.

Після 15 липня наші війська починають поволі активізувати свої чини, а Запорожці знову енергійно атакують Ярмолинці, займають їх, але внаслідок ворожої контратаки знов відходять на Солобківці. Волинська ж група захоплює Городок. Ворог через неактивність Січових Стрільців вдаряє цій групі в праве крило та відкидає на південь, причому Волинська група зазнає важких втрат. Становище значно погіршилось, хоч небезпеки вже не було, бо Галицька Армія 16 липня перейшла Збруч. Кілька її бригад відразу було скеровано в резерв у район Дунаївців.

На 22 липня командування Української Армії дає наказ перейти в загальний наступ, причому група Січових Стрільців має завдати ворогові головний удар у напрямку на Смотрич. Січові Стрільці розбивають Таращанську бригаду, захоплюють гармати, кількасот полонених та енергійно просуваються вперед. Запорожці йдуть на Ярмолинці. Ворог відступає по всьому фронту. 2-й галицький корпус зосереджується в районі Смотрича як резерв, 7-а галицька бригада і 9-а дивізія посувалися на Зіньків. 1-й і 3-й галицькі корпуси прямували на Нову Ушицю.

На правому крилі Української Армії 2-а дивізія з району Ялтушків знову веде наступ у напрямку на Жмеринку. В районі Копайгорода на фронт 2-ї дивізії виходить група повстанців (до 4000) під командуванням отамана Ю. Тютюнника, яка тимчасово спільно б'ється з 2-ю дивізією.

3-я дивізія, зустрівши під Ялтушковим 2-у дивізію, повертається на схід, у загальному напрямку на Вапнярку через Копайгород. У низці боїв вона