Читати книгу - "Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин"

— А чи маємо ми якісь докази про те, що Фіуреску, Лотте Данкнер або ж Аспасія вже когось завербували? — нахмурився Раду.

— Чому ні? А Міка? — глипнув Богдан.

— Міка завербована раніше. Виникає питання, чому забули про портфель майора Васенфельса, про «Гриба» та Бернхарда, про ящик, який так невдало віз той Коруз та потрапив у аварію? Очевидно, в одному з ящиків мали бути не запасні частини, а щось інше. З невідомих причин того ящика не відправили. Отже, зараз важко сказати, хто з них резидент, — підсумував Раду. — Але повернемось до радіограми. В ній теж багато нерозгаданого. В першу чергу, хто криється за цифрами 16–51?

— Може, то Катіна? — вдався до здогадів Богдан.

— А чому не Пауліан? — спитав Раду.

— Але ж дантиста не ліквідовано.

— Так, він прямо не знищений, та хіба самогубство не може бути одним із способів ліквідації агента?

— Таке пояснення мене не задовольняє,— відзначив Богдан.

— Хай так. 16–51—не Пауліан, а, скажімо, якийсь ікс. Хто ж його знищив? Під ліквідацією агента в їхньому розумінні може бути й арешт. Правда, ми поки що нікого не арештовували. Отже, вони самі ліквідували небажаних агентів. Маємо два вбивства. Невже в того резидента стільки агентів, що він за два тижні знищив аж двох? Якби нам допомогла Міка, ми багато про. що дізналися б.

— Яким чином? — зацікавився полковник.

— Коли б вона мене завербувала…

Наступного дня пеленгатори зафіксували другу радіопередачу. В радіограмі передавалось:

«Є щаслива і певна перспектива завербувати працівника Міністерства закордонних справ. Його служба має важливе значення. Днів через десять поїде на два тижні як дипломатичний кур'єр. Чекайте щоденно в цей же час, щоб ми могли завчасно повідомити точну дату його від'їзду. Резидент».

Другий вихід в ефір не здивував розвідників.

— Мабуть, повторили радіограму для певності,— висловив здогад Богдан.

Раду з полковником помовчали.

— Товаришу полковник, мені потрібна окрема кімната.

— Хіба ти не маєш квартири? — здивувався той.

— Якщо я приведу Міку до себе додому, тітка Сабіна потовче її віником. Тітка народилася на околиці Глуму, їй не дуже подобаються такі мавпочки.

— А чому Міка має заходити до тебе на квартиру?

— За день-два до від'їзду хоче зібрати мене в дорогу і власноручно спакувати речі. Каже, що треба готуватись завчасно.

— Турбується про тебе… — пожартував полковник.

— Як би там не було, окрема кімната мені необхідна. Вона обов'язково повинна бути десь у центрі, бо я казав, що мешкаю недалеко від міністерства.

— Гаразд, поговоримо про це з Іонеску. Побачимо, хто з хлопців зможе уступити тобі свою кімнату. А дату виїзду сам собі призначай. Якщо вона поставила за мету тебе завербувати, то постарається зробити це до твого від'їзду.

Через чотири дні Богдан і Раду сиділи у «новій квартирі» й оглядали валізу з штучної шкіри. Обидва силкувалися зрозуміти, чим вона відрізняється від тієї, що її купив Раду з Мікою.

А події відбувалися так: на другий день після того, як Раду поселився у цій кімнаті, Міка прийшла до нього в гості.

— Отже, ти їдеш наступного четверга?

— Так.

— Залишилося ще шість днів. Речі в дорогу ти вже зібрав?

— Ще встигну.

— Не варто, милий, відкладати все на останній день. Залиши все це мені.

— Якщо тобі не набридне, будь ласка.

— Скільки валіз ти братимеш у дорогу?

— Одну. Якщо при поверненні виникне потреба в другій — куплю там.

— Мені хочеться глянути на валізу, з якою ти збираєшся їхати.

Раду показав їй стару, зачовгану.

— З таким мотлохом ти хочеш їхати?

— Вона ще міцна.

— Будь серйозніший. Хочеш зробити посміховисько з своєї країни? Там не знатимуть, хто ти насправді, а вважатимуть тебе за якогось туриста. Ні, негайно треба купити іншу.

— Гаразд, куплю.

— Для чого відкладати на колись? Машина внизу. Давай зараз поїдемо й купимо.

— Згоден.

Валізу Міка вибирала сама. Вже в кімнаті записала всі речі, які треба було брати в дорогу.

— Залиши мені запасний ключ від квартири. Я пакуватиму речі. Треба ж дещо випрати, випрасувати. Я маю досить вільного часу, — сказала на прощання.

— Ти чудова дівчина…

І ось Міка обміняла валізи.

— У всякому разі тут заховано щось дуже маленьке. Можливо, мікрофільм. Але ж де вона могла його так ретельно притулити?

— Давай пошукаємо ще раз.

— Навіщо даремно гаяти час? Віддамо в лабораторію, там швидше знайдуть.

Але шукали далі.

Обережно виклавши речі, уважно досліджували валізу сантиметр за сантиметром. Раду навіть користувався лупою, але все даремно. Доведеться все-таки віддати валізу в лабораторію. Експертиза повинна відкрити таємницю, але те, що буде знайдено, треба обов'язково покласти на місце.

— А це для чого? — здивувався Богдан.

— Здається, я маю їхати наступного четверга, чи не так?

— Та й що?

— А хіба не зможе Міці спасти на думку перевірити, чи на місці та річ, яку вона заховала в цій проклятій валізі.

— З тисячі причин одна — найважливіша.

— Яка саме?

— Це залежатиме від того, чи ти справді поїдеш за кордон, чи це тільки розмови.

— Ти верзеш нісенітниці, Богдане. Чого мені їхати?

— Доведеться-таки поїхати насправді, інакше всі наші плани зруйнуються.

— Невже?

— Не квапся. Коли вони думають тебе завербувати, то для чого заховали щось у валізі? Могли просто дати тобі певне доручення. Чому ж вони не довіряють? Чому не