Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Головував на слуханнях по справі Тьюріо. А точніше, на двох допитах, перший тривав до сьомої ранку і поновився через три години. Жорж відповідав спокійно, часом навіть блискуче; він заперечував звинуваченню в організації нападу на вулиці Сен-Нікез і в бажанні вбити Консула під час операції "Coup еssentiel". Незабаром після арешту йому показали тіло Баффе.
- Це батько сімейства, якого ви вбили! - сказав Тьюріо.
- Треба було доручити арештовувати мене холостякам, — відповів Кадудаль.
З самого початку він дав Тьюріо зрозуміти, що зневажає його, і навіть провокував суддю, нагадуючи про часи революції та його участь у вбивстві Людовика XVI (Тьюріо голосував за смерть короля). Він вивів державного радника з рівноваги, звернувшись до нього "мсьє Тьєруа". (Це гра слів. "Tue roi" перекладається як "вбивця короля" і вимовляється майже так само, як "Тьюріо" французькою мовою.) Одного разу слідчий помітив, що у Кадудаля немає при собі портрета Людовіка XVI, який він постійно носив з собою, і запитав:
- Що ви зробили з портретом?
У відповідь почув:
- А ти, Тьєруа, що зробив з оригіналом?
Важливим фрагментом першого допиту, що спричинив велику трагедію, був такий:
Питання: Чому ви приїхали в Париж?
Відповідь: - Повалити Консульство.
П: Як довго ви були в місті?
В: Вже п'ять місяців.
П: Де ви жили?
В: Не скажу.
П: Як ви хотіли напасти на Першого Консула?
В: Силами, що дорівнюють його ескортові.
П: Яку роль ви повинні були грати під час нападу?
В: Таку, яку мені призначив би один із французьких принців, який мав прибути до Парижа й очолити державний переворот.
Вкотре пролунали слова "французький принц", "французький принц із королівської родини", доводячи Наполеона, його поліцію та контррозвідку до божевілля. Цього разу, почувши це з вуст самого керівника змови, вони переконалися і вирішили діяти. Невідомо, про кого йде річ, але деякий час підозрювали тридцятидворічного Луї Антуана де Бурбона Конде, герцога д'Енг'єна. Саме з того моменту, коли він утвердився (1801 р.) на найближчій для політемігранта з Парижа відстані, в прикордонному баденському містечку Еттенхайм, і коли розвідка довела, що він був у тісному контакті з трьома відомими лондонськими агентами: Смітом, Дрейком. і Тейлором, готуючи вторгнення у Францію. Наполеон вирішив це перевірити, і тому в Еттенхайм був відправлений переодягнений в жандармського унтер-офіцера Ламот.
За трагічним збігом обставин звіт цієї людини надійшов рівно через чотири години після процитованого свідчення Кадудаля, вранці 10 березня, і обидві справи потрапили на стіл Консула одночасно. У ще трагічнішому випадку Ламот помилився у своїй розвідці, а отже, і в звіті: він дізнався, що секретарем принца був маркіз де Тюмері, але він дізнався про це від власника трактиру, який виголосив маркізу ім'я німецькою мовою, щоб воно звучало в його устах тотожно імені генерала Дюмур'є, зрадника, який утік до Австрії в 1793 році і відтоді вступав в змови проти своєї батьківщини. В результаті Ламот написав, що генерал Дюмур'є був з д'Енг'єном!
Це вже було достатнім доказом для контррозвідки, але Наполеон ще вагався. Генерал Саварі і, перш за все, міністр закордонних справ Талейран переконали його, що д'Енг'єн був "французьким принцом", який мав взяти участь в операції "Вирішальний удар". Нарешті Наполеона переконали, і 15 березня загін драгунів під командуванням полковника Орденера порушив кордон і нейтралітет Бадена, викравши Конде з Еттенхайма. Герцога доставили у фортецю Венсен (державну в'язницю), віддали перед військовий суд увечері 20 березня і після швидкої пародії на судове засідання розстріляли в замковому рові тієї ж ночі.
"Герцог д'Енг'єн в рові замку Венсен". Картина Жана-Поля Лорана (1873)
Вся Європа тремтіла від обурення, а антибонапартистська пропаганда не переставала нагадувати корсиканцю про цю "вендету". Вбивство принца д'Енг'єна було найчорнішою плямою наполеонівської епопеї.
Д'Енг'єн, хоча він приймав активну участь у змовах проти Наполеона (чого він і не заперечував під час допиту), ймовірно, не мав нічого спільного з операцією "Coup еssentiel" і точно не був "французьким принцом", який мав прибути до Парижа й уповноважити державний переворот. Він став жертвою – по порядку: змови, гніву Бонапарта проти Бурбонів, які постійно намагалися вбити "узурпатора" (Наполеон: "Хіба я собака, в яку можна безкарно стріляти на вулиці?!"), підлості Талейрана, фанатизма Саварі і одного прикрого випадку. Талейран навмисне підбурював Наполеона, бажаючи втягнути його в конфлікт із усією легітимізуючою Європою, а потім роками намагався з великими зусиллями та засобами знищити всі сліди власної вирішальної участі в цій справі. Саварі, хворобливо ненавидячи ворогів Наполеона, відчуваючи, що Бонапарт будь-якої миті помилує д'Енг'єна, надав розслідуванню, суду і страті злочинного темпу. А випадковість полягала в тому, що Наполеон справді знову почав вагатися в останню мить і послав до Венсена державного радника Реаля з наказом знову допитати герцога, що було рівнозначно помилуванню; цей наказ (у письмовій формі) надійшов до дому Реаля ввечері 20 березня, коли той, втомлений багатогодинною роботою, вже спав, попередньо заборонивши себе будити - слуги передали йому документ о п'ятій ранку 21 березня, і хоч він одразу скочив на коня, але було вже пізно.
У будь-якому випадку, Наполеон - як ми знаємо з багатьох свідчень і з його пізніших висловлювань - дуже важко переживав цю справу. Але, на відміну від усіх злочинців, він ніколи не обіляв себе – шкодуючи про скоєне, він взяв на себе повну відповідальність. Однак інший вчинок, якого він не скоював, йому приписали через кілька днів, коли сталася друга трагедія, пов'язана з розслідуванням операції "Вирішальний удар". Цього разу удар собі наніс генерал Пішегрю.
Пішегрю опинився в Тамплі, в камері, відділеній від Жоржа лише кімнаткою вартових, і, на відміну від Кадудаля, він не був прикутий. Вранці 7 квітня 1804 року ключник Папон заглянув до генерала і побачив, що той ще спить.
Смерть генерала Пішегрю (з сучасної літографії)
Через півгодини Папон занепокоївся дивною нерухомістю в'язня, придивився до нього поближче і дійшов висновку, що Пішегрю мертвий. Генерал зробив собі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шуанська балада, Вальдемар Лісяк», після закриття браузера.
