Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

— Ого! Справжні хороми! І він живе тут один? А де ж його сім'я? Жодної фотографії не видно. 

Із закрученої їдальні можна було вийти на коридор. Ліна вирішила повернутися до кімнати. Про воду і ліки пам'ятала.

Але яка з тих чотирьох кімнат, які вона ще не оглянула є її кімнатою?

Вибух емоцій та невелика прогулянка забрали сили. Хотілося прилягти й забутися. Та й чи ввічливо себе так поводити в чужому домі, як це щойно робила вона? Тим більше, господар наказав не втрачати свідомість.

Ще не минуло доби, як  слова Фреда перестали бути зухвалими наказами, перетворившись  на елементарну турботу! Їй хотілося знати, де він, як він і чи повернеться живим! Він має повернутися! Цікаво, чи такі, як він відчувають, що вони потрібні,  що їх хтось чекає? 

Ось вона і боїться, і надіється на зустріч з коханим. Ради цього відмовилася від аспірантури в Острозькій Академії, прийнявши запрошення долучитися до наукових проектів в одному з університетів Донецька. Довгий час жила в гуртожитку навчального закладу. Після закінчення контракту отримала пропозицію з  Макіївки працювати в приватній школі вчителькою історії. Вона чіплялася за рідні краї, намагаючись не попастися на очі старому Бернштейнові. Навіть бабуся не знала, що вона повернулася, допоки в неї не стався інсульт. Тоді всі родичі кинулися шукати Святошу! Такі не можуть відмовити! Родичам було ніколи, а в бабусиного чоловіка (найшла інтелігентного мужчину та не до роботи, не до діла!) піджилки трусилися за хворою жінкою доглянути. Його внуків Варвара Феофанівна няньчила, а її поняньчити й не було кому!  Син в Москву забрати не міг. Все в дядька Михайла справи…Правду казала її мати, що дітки Мишкові виростуть, то й бабуся непотрібна стане!

Шкода! Баба Варя відкинула її матір, її тітку з дітками. Що казати, Ліну відкинула! А ставши безпомічною, не знайшла на кого опертися, лиш на доньку проститутки!

 Від цих гірких спогадів горло здушила злість. Злість на те, що не змогла забути Ала, що відмовила Леонідові, що знову підставила себе під контроль жінки, яка її зрадила…

Ал? Де він? По гарячих точках чи може десь в Україні? Чи є в нього сім'я чи хоча б кохана? Тринадцять років. За цей час вони так і не зустрілися. Їй в цей період навіть двічі пропонували вийти заміж. Один — молодий розведений чоловік, який прийшов до церкви, але радше не до Бога, а щоб знайти собі хорошу жінку з віруючих. Другий — серйозний і, як вона думала тоді, хороший брат. Активний в служінні, про нього добре відгукувалися в церкві та за її межами.  Леонід був одним із лідерів серед молоді в церкві, організовував проведення молодіжних християнських таборів, брав на себе координування літніх виїздів на природу для підлітків з неблагополучних сімей. Завидний жених запропонував їй, тоді ще п'ятикурсниці, вийти за нього заміж, щоб разом служити Христові. Проти служіння вона не мала нічого проти, а от заміжжя її лякало.

Вона просила часу. Тиждень, два… Давно помітила, що Леонід став занадто милим до неї, але намагалася поводитися з ним, як завжди! Все і всі говорили їй «так».  З якої сторони не глянь – його родина християни не в першому поколінні!

Про пропозицію Леоніда, здавалося, взнала вся Україна.  Кожен дзвінок, розмова і запитання штовхали її в обійми цього хлопця.  

Найбільше раділа звістці про заміжжя тітка Люба.  Вона бажала аби племінниця нарешті знайшла собі пристановище в іншому домі. При цьому, тітка встигла ще й бабусю Варю ощасливити таким повідомленням.

А ця Ліна Дарченко псіханула! Як про такі речі можна трубити, коли дівчина ще не дала своєї згоди? Та і Леонід кликав за мужа іти, але не сказав жодного слова про кохання. Так, він вибрав її серед багатьох, як гідну молоду дівчину. Можна служити Богові і без кохання до чоловіка, дітей народити — теж. Як же жити з тим, хто тебе не кохає, Ліна не знала. Звісно, це краще, ніж за коханим п'яницею чи наркоманом. Вона поважала Леоніда, але не кохала. Те, що він розписався за них обох, розбило її повагу до нього. Він її не кохав, не поважав! Він зробив ставку на служіння. А можливо просто на службу йому? Леонід готувався до весілля, хоча вона не дала своєї згоди!

Розрив з Леонідом, який насправді був нічим іншим, як відмовою дівчини виходити за нього заміж, вдарив по її репутації. Вона постала в очах його родини вертихвісткою, несерйозною до Господньої праці, лицеміркою. Хоча хлопець не говорив цього відкрито, однак не перешкоджав ходити пересудам  про колишню ніби наречену.  Найбільше вразило те, що через три місяці він одружився на її подрузі… 

Ліна часом шкодувала про свій вчинок. Не знати чи з них вийшла би прекрасна пара. Можливо,  вона підштовхнула Леоніда до падіння в осуд і плітки…Можливо її відмова кинула його у поспішний шлюб з іншою? А можливо йому насправді  не було різниці з ким будувати сімейне життя?

Їй не було байдуже з  ким прокидатися і засинати, з ким іти на роботу і повертатися додому, з ким читати Біблію і молитися, з  ким зачинати, народжувати і ростити  дітей. Розмірковуючи про це, думки сходилися в точку під назвою «Александр Бернштейн».

Ліна намагалася не винуватити себе в тому, що незаміжня, проте з кожним роком самотність виїдала все більші дірочки в серці, яке трималося спогадів  про Берні. Вона  подобалася йому.  Він її любив. Говорив про це відкрито, доказував справами.  Вона теж любила. 

 Їх роз'єднали, як розвідні мости. Тільки мости можна звести докупи, а людей?

Вона знала про Бернштейна мало.  Зі скупих відомостей від Нати. Він навчався в університеті у Німеччини, але не на кардіолога, а на хірурга. Став працювати з якимись міжнародними організаціями. Поїхав набиратися військового і медичного досвіду в зонах військових конфліктів. 

Наташа за цих тринадцять років бачила майже всіх іменитих однокласників, а його – ніде.  Віталік Радостєв  оце зіткнувся з ним в аптеці перед Новим роком.  Не впізнав би, якби  Ал не привітався першим!  Він не дав можливості розпитати про себе. Схилив на знак привітання голову і пішов. Віталік спостеріг, які величезні пакунки Ал звідти тягнув. Більше його ніхто із знайомих не бачив.