Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Той хлопець уже пішов, — сказав Ебенезер, — тож можеш спокійно показатися.

Ноги його досі тремтіли, коли він сів за письмовий стіл та обхопив руками голову.

— Йому пощастило, що він тримав себе в руках! — похмуро бовкнув Бертран, розмахуючи своїм важким каганцем.

Ебенезер усміхнувся.

— А ти що — мав намір постукати ним у стіну, якби він розійшовся?

— Постукати по його пихатій макітрі, сер! Я весь час стояв біля ваших дверей на той випадок, якщо він на вас накинеться, і вскочив до себе в кімнату лише за мить до того, як він пішов, щоб він мене не запримітив.

— Словом, від страху! Хіба ти не чув, як я тебе гукав?

— Мушу визнати, що не чув, сер, і прошу мене пробачити. Якби він постукав унизу як джентльмен, присягаю, він би нізащо не проскочив повз мене з подібною справою! Саме ваші голоси й розбудили мене, і коли я второпав, про що йдеться, то не наважився ані втрутитись, щоб не виглядати нахабою, ані залишити вас наодинці з ним, побоюючись, що він на вас нападе.

— Овва, Бертране! — вигукнув Ебенезер. — Та ти просто втілення зразкового слуги! Значить, ти все чув?

— Я й гадки не мав підслуховувати, — запротестував Бертран, — але я не міг не здогадатися, про що йдеться. І який же пройдисвіт і мерзотник цей коцур, що вимагає п'ять гіней за якусь дівку, із якою ви не провели і двох годин! Та за п'ять гіней я міг би встелити повіями все ваше ліжко!

— Ні, тут немає ніякого шахрайства; Макевой такий же чесний чоловік, як і я. Це було зіткнення принципів, а не якась там базарна суперечка через ціну. — Він підійшов, щоб взяти халат. — Бертране, можеш запалити вогонь і приготувати нам чаю? Цієї ночі я вже майже не сподіваюся на сон.

Бертран запалив лампу від своєї свічки, підкинув свіжих дровенят до коминка та роздмухав старі жарини, що ледь жевріли.

— А якої шкоди може вам завдати цей негідник? — спитав він. — Навряд чи коцури позиваються до суду!

— Йому не потрібні ніякі суди. Він лише розповість про цю справу моєму вітцю, і той відішле мене геть звідси, до Меріленду.

— Усього лиш через якусь там справу з повією, сер? Їй-бо, ви не дитина, а хазяїн Ендрю — ніякий не святенник! І даруйте, пане, але й дім ваш, з вашого дозволу, аж ніяк не назвеш папським кляштором! Там багато чого трапляється такого, про що міс Анна та й ви самі й гадки не маєте, як і старенька місіс Твіґґ, хоч би як вона там усе винюхувала і вистежувала.

Ебенезер спохмурнів.

— Що це значить? Дідько, що ти цим хочеш сказати, приятелю?

— Ні, ні, побережіть свій гнів; їй-бо, повірте, я вельми поважаю вашого панотця, сер! Я цим нічого не хотів сказати, хіба лише те, що хазяїн Ендрю — справжній мужчина, якщо ви розумієте, про що я, ну, геть як ви або я; і, попри свій вік, ще відчуває потяг до жінок — та я жодним чином не намагаюся цим виказати якусь неповагу до нього, — живе вдівцем уже дуже давно. Слуги інколи бачать деякі речі, сер.

— Слуги мало що бачать, а багато домислюють, — різко сказав Ебенезер. — Ти натякаєш на те, що мій батько розпусник?

— Хай йому біс, сер, нічого подібного! Він прекрасний і чесний чоловік, хазяїн Кук, і я пишаюся, що всі ці роки користувався його довірою. Тож зовсім не випадково він обрав мене, щоб я приїхав до вас, сер: я й раніше виконував деякі його делікатні доручення, про які місіс Твіґґ, попри всю її пихатість, не відає ні сном ні духом.

— Стривай-но, Бертране, — спитав зацікавлено Ебенезер, — чи не хочеш ти мені сказати, що виконував для мого вітця роль бандура?

— З вашого дозволу, сер, я більше ні слова про це не скажу, бо ж бачу, що ви не в гуморі та схильні надавати моїм словам змісту, якого я в них не вкладав. Я лише хотів сказати, що на вашому місці я б і фартинга не дав за всі ті листи, що пише вашому панотцю той пройдисвіт. Той, хто каже, що ніколи не купував продажного кохання, — або содоміт, або castrato, якщо він не брехун, а хазяїн Ендрю ні те, ні інше. І хай та шельма розповідає, що ви схильні до цього гріха, я побожуся, що це, наскільки мені відомо, було вперше, коли ви привели шльондру. І ніякої ганьби в цьому немає. — Він дав Ебенезеру чашку з чаєм, а сам, щоб випити свою, став біля вогню.

— Можливо, й ні, навіть якби це й справді було так.

— Я переконаний у цьому, — сказав Бертран, відчуваючи себе вже впевненіше. — Ви мали собі втіху з повією, як і будь-хто інший, та й квит. Її коцур почав вимагати більше, ніж вона була варта, тож ви йому наказали забиратися під три чорти. Моя вам порада — не платіть йому ні фартинга, хай би що він розпатякував, і хазяїн Кук зі мною погодився б.

— Либонь, там за дверима ти мене неправильно почув, але я не спав з дівчиною.

Бертран усміхнувся.

— Атож, з вашого боку було доволі кмітливо зайняти таку позицію у розмові з цим коцуром, надто як зважити на те, що він, піднявши вас зненацька з ліжка, не дав вам часу й подумати; але цим ви хазяїна Кука аж ніяк не обдурите.

— Ні, це чистісінька правда! І навіть коли б я це зробив, то не заплатив би йому і пів пенні. Я кохаю цю дівчину і нізащо не купив би її, мов якусь там повію.

— Еге, ну і штуку ж ви утнули, ну просто незрівнянно! — заявив Бертран. — Це зробило б честь найхитрішому крутію в усьому Лондоні! Але якщо ви мене спитаєте, як свого радця…

— Свого радця? То ти вже мій порадник?

Бертран ніяково переступив з ноги на ногу.

— Та воно, так би мовити, так, сер, у певному розумінні. Як я й казав раніше, я