Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Звучала після Blas Canto - El no soy yo, цей виконавець мені подобався, і мене дивувало те, як хлопець так влучно вгадав. Левицький за руку затягнув мене на середину залу, а тоді притис до себе, обнімаючи за талію. Ми рухалися в такт музиці мов одне ціле, доповнюючи своїми рухами один одного. Хлопець був настільки близько, що я відчувала його дихання на своїй шкірі. В цей момент я забула про те, що поруч є інші люди і просто віддала себе музиці. Впевнена що цей момент закарбуються в моїй пам'яті на довго. 

Годинник показував вже третю ночі і ми почали збиратися додому, перед виходом я забігла в туалет, все ж велика кількість випитої рідини дала про себе знати. 
Вийшовши з дамської кімнати я наткнулася на Марка, який стояв в коридорі й наче, спеціально чекав на мене, і це дивно. Саме тому вирішую проігнорувати його і мовчки обійти, проте хлопець не дозволяє цього зробити. Я не здаюся, і пробую обійти з іншої сторони, та колишній знову затуляє собою прохід. Даючи зрозуміти, що без його згоди я не пройду.

- Чого тобі? - нервово запитую, все ж, не полишаючи спроби пройти. 

- Треба поговорити! - твердо заявляє хлопець не зводячи з мене погляду. Також, відразу зауважую, що він добряче перебрав. І чомусь мене цей факт тішить, мені ніколи не подобалися хлопці які люблять випивати, і думка про те, що це тепер не мій хлопець, не може не радувати. 

- Я так не думаю! - нервово кидаю і пробую його відштовхнути, проте нічого не виходить. 

- Перестань, ти не вийдеш до поки ми не поговоримо! - спокійно каже хлопець, складаючи руки на грудях. 

- Марк, відвали від мене, нам немає про що розмовляти!

- В тебе з ним серйозно? - раптом запитує хлопець, ігноруючи мою заяву.

- А твоє яке діло? Вали до своєї дівчини! - щиро дивуюся такому питанню, невже наявність у мене хлопця настільки шокувала колишнього.

- Я ... - хлопець не встигає закінчити свою фразу як позаду чується знайомий голос.

- Настя? Все в порядку? - запитує Макс, підходячи до мене, і з насторогою дивлячись на Марка.

- Так, йдемо! Я хочу додому! - кажу з полегшенням, коли хлопець бере мене за руку. 

Я рушила з місця та хлопець не спішив іти за мною. Швидко повертаюся та дивлюсь на Макса не розуміючи в чому справа. Хлопець стояв не порушно, не зводячи погляд з Марка та здавалося ось-ось, кинеться на нього. 

- Макс ідемо! - твердо кажу, тягнучи хлопця за руку, проте він не піддається. 

- Левицький! - уже роздратовано шиплю і ще сильніше смикаю його до себе, в цей раз хлопець таки поступається, проте, проходячи біля Марка, штовхає його своїм плечем, від удару колишній поступається назад, проте не говорить ні слова. 

Макс справді поводив себе, як ревнивий хлопець і якби, я не знала правди то й сама б повірила, що в нього до мене почуття. Тому, залишається лише по аплодувати стоячи акторській грі Левицького. 

З клубу ми виходили мовчки, все ще тримаючись за руки. Біля входу уже стояли всі наші, Іра та Діма чекали на брата хлопця, який мав завести їх додому, Сергія гуртожиток був не далеко, тому він вирішив пройтися. Макс запропонував підвезти Софію і Славіка, щоб вони не їхали на таксі, на що друзі з радістю погодилися.

Всю дорогу ми згадували смішні моменти сьогоднішнього вечора. Коли пара попрощалася і вийшла з машини, знову запанувала тиша та не надовго. 

- Що він хотів? - перший запитав Макс, серйозним голосом. 

- Не знаю - байдуже відповідаю - Поговорити вирішив, чи що? - додаю сміючись. 

- Чому так смішно? - здивовано запитує хлопець, поглядаючи на мене. 

- Тому що, це було в перше, після... - я замовкаю, запізно усвідомлюючи що Левицькому не варто про це знати - Словом, тобі вдалося справити хороше враження на всіх - хопець задоволено хмикнув, а тоді уже серйозним голосом запитав:

- Ви довго зустрічалися?

- Більше року.. - швидко відповідаю, хоча не розумію для чого це йому.

- Ти його ще любиш? - наступним питанням хлопець шокує ще більше. 

- Ні звичайно - впевнено відповідаю - Він минуле, яке я хочу по швидше забути.

- Зрозуміло! - коротко кидає Макс.

- Насправді, я хочу подякувати за те, що ти погодився піти зі мною - все ж вирішую подякувати хлопцю за вечір, коли ми під'їхали до гуртожитку. 

- Я чудово провів час і в тебе класні друзі - щиро відповідає хлопець - Та і з роллю твого хлопця, як на мене я впорався на відмінно - додає, весело підморгуючи.

- Це точно - відповідаю і відчуваю, як горить моє обличчя - Що ж, дякую що підвіз, і напиши коли будеш в дома.

- Для чого? - здивовано запитує хлопець.

- Щоб я знала, що ти добре добрався додому! - швидко відповідаю і виходжу з машини. 

Хлопець лише посміхнувся і побажав доброї ночі. Потім дочекався поки я зайду в середу приміщення, і тільки тоді поїхав. 

У ліжко я лягла уже близько четвертої ночі. Та навіть попри втому, засунути все ніяк не вдавалося. В мені вирувало стільки емоцій, з якими я не могла впоратися. В голові весь час крутилася пісня під яку ми танцювали з Максом. Перед очима спалахували моменти з танцю і наша близькість, а ще вирази обличчя Яни та Марка. 

Варто визнати, що таких емоцій я давно не відчувала. Для мене ніхто ніколи не замовляв пісні та ще багато речей які Левицький зробив за один вечір. Біля нього я нарешті згадала що таке бути комусь потрібною, хоч і не по справжньому. 

Раптом, в голові промайнула думка, що якщо, він так старається для мене, тоді важко уявити що цей хлопець здатен зроби для дівчини яку по справжньому любить. І я справді можу тільки позаздрити цій щасливиці.

У будь якому випадку, я не шкодую що погодилася на цю авантюру. Адже як не крути та вечір пройшов набагато краще ніж я цього очікувала, більше того, це напевно був найкращий вечір за останній час. Від роздумів мене перервав сигнал телефону, прийшла смс від Макса:

" Я вдома, на добраніч Манюня "

Я мимоволі посміхнулася, спокійно вдихнула і відігнавши усі думки таки заснула.