Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

Коли я повернулася до своєї кімнати, хвилювання не відпустило мене. Я сіла на ліжко, розмірковуючи про слова Дена. Вони були для мене важливими, але з ними прийшли й нові запитання. Як ми могли продовжити цей шлях? Що це означало для нашої родини? Я знала, що це не буде легко, але усвідомлення, що ми не самотні у своїх почуттях, надавало мені сили.                         
                                                                                               
Наступні кілька днів минули в напруженій тиші. Я часто ловила себе на думці про Дена, про наші розмови, і про те, як він дивився на мене. Здавалось, що повітря між нами стало електризованим. Я помічала, як він часом кидає на мене погляди, сповнені незвичайної теплоти, але жоден з нас не наважувався заговорити про те, що відчуває.                                                                  
                                                                                               
Одного вечора, коли я сиділа на кухні з чашкою чаю, Ден несподівано увійшов. Він виглядав розгубленим, але в його очах горіло щось нове.
                                                                                             
— Ніка, — почав він, — може, нам варто спробувати щось… нове?                                                                      
                                                                                                
Я обернулася, відчуваючи, як моє серце забилося частіше.                                                                                
                                                                                               
— Що ти маєш на увазі? — запитала я, намагаючись не звучати надто зацікавлено.            
                                                                                                
— Можливо, ми можемо провести більше часу разом, спробувати дізнатися один про одного більше. Як би це не здавалося дивним, я хочу спробувати зрозуміти, що між нами.                           
                                                                                           
В ту мить я зрозуміла, що він має рацію. Нам потрібно було більше часу, щоб розібратися в своїх почуттях.                                                                   
                                                                                                
— Я згодна, — відповіла я, відчуваючи, як у мені розцвітає надія. — Давай просто будемо разом, без тиску, і подивимося, що з цього вийде.            
                                                                                               
Ми почали частіше гуляти, спілкуватися на різні теми, сміятися і ділитися маленькими секретами. Кожен раз я боялася що мама щось запідозрить, або нас хтось побачить. Я більше не боялася своїх почуттів, і Ден також починав відкриватися.
                                                                                                
Одного вечора, коли ми сиділи на дивані, переглядаючи фільм, я відчула, як його рука м’яко торкнулася моєї.Я трохи  розхвилювався, адже в будинку була мама й Девід.Я обернулася до нього, і в ту мить ми обидва зрозуміли, що більше не можемо заперечувати те, що між нами сталося.
В той вечір ми вирішили не поспішати. Ми просто обійнялися, і в тиші кімнати я відчула, як світ навколо нас розцвітає новими барвами. Це був початок чогось особливого, чогось, що потребувало часу, але вже обіцяло багато. Я знала, що наш шлях не буде простим, але з Деном поруч я була готова до всього.                                                                                                                                     

Після того вечора все змінилося. Кожен день відкривав нові грані нашого спілкування. Я ніколи не думала, що звичайні речі можуть стати такими важливими.                                                                         
                                                                                              
Одного вечора, коли на вулиці вже стемніло,я вирішили піти на прогулянку. Повітря було прохолодним, а зірки яскраво світили на небі. Я відчувала, як моє серце билося в ритмі  кроків.Щоб не викликати лишніх запитань від мами чому ми так зблизилися ми вирішили піти роздільно. Спочатку пішов Ден, а вже через годину пішла і я .                                                             

— Знаєш, — почав Ден, коли ми пройшли повз парк, — я все ще не можу повірити, що ми дійшли до цього. Це так незвично.                                           
                                                                                             
— Але приємно, — відповіла я, усміхаючись. — Я ніколи не відчувала себе так близько до когось, як зараз.                                                                                   
                                                                                              
Він зупинився і повернувся до мене, в його очах світилося щось, що я не могла пояснити.                  
                                                                                                
— Я не знаю, як це все закінчиться, але я хочу спробувати, — сказав він. — Ти робиш мене щасливим.                                                                           
                                                                                               
Я відчула, як всередині все зворушилося. Мої страхи, невпевненість і тривога почали відступати.                                                                         
                                                                                               
— Я теж, — тихо відповіла я. — Я хочу бути з тобою, незалежно від того, що буде далі.                                
                                                                                            
Ми продовжили прогулюватися, а в серці росло відчуття надії. Кожен наш погляд і дотик ставали все більш інтимними. Я відчувала, що наш зв'язок міцнішає, і разом з ним — мої почуття до Дена.      
                                                                                               
Кілька днів по тому ми вирішили провести вечір вдома, просто переглядаючи фільми. Я приготувала попкорн, а Ден приніс свої улюблені стрічки. Коли ми сіли на диван, він обійняв мене, і я відчула, як всередині мене все зібралося в одне ціле .                                                         
                                                                                              
Під час перегляду я часто ловила себе на думці, що хочу, аби цей момент тривав вічно. І раптом, в одній із сцен, Ден обережно нахилився до мене і поцілував . Це було ніжно і несподівано, і я відчула, як в мені все загорілося. Я повернулася до нього, і наші погляди зустрілися.                           
                                                                                              
— Ніка, — сказав він, — я хочу, щоб ти знала… 
                                                                                              
Але раптом двері відкрилися, і в кімнату зайшов Девід. Ми з Деном миттєво відсторонилися одне від одного.                                                                          
                                                                                             
— Що ви тут робите? — запитав він, дивлячись на нас з підозрою. Я відчула, як обличчя моє запалало.                                                                             
                                                                                                
— Просто дивимося фільм, — відповіла я, намагаючись виглядати спокійно.                              
                                                                                                
Девід кивнув, але я знала, що наш секрет може бути під загрозою. Коли він пішов, я знову повернулася до Дена.                                                     
                                                                                            
— Це було близько, — промовила я, не знаючи, як реагувати на ситуацію.                                                   
                                                                                              
— Так, — він усміхнувся, але в його погляді було щось серйозне. — Нам слід бути обережними.
                                                                                               
Ми повернулися до фільму, але атмосфера вже змінилася. Я відчувала, що наша розмова не закінчена, що ми лише на початку нового етапу. 
                                                                                            
Наступні дні були сповнені тривоги і нетерплячки. Я намагалася не думати про те, що відбувається, але у глибині душі знала: наш зв'язок став чимось більшим.                                                                              
                                                                                              
Того вечора, коли я лягла спати, я вирішила, що наступного разу, коли буде можливість, я обов'язково розкрию свої почуття до Дена, незважаючи на обставини.