Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Вест затримався на верхній сходинці, позираючи на Голланд. Куртка розстебнута, комір білої сорочки вивільнений, а дбайливо зачесаним волоссям уже грає вітер.

— Не подобається мені це все, — стиха буркнув він.

— Мені теж, — пробурмотів Клов позаду.

Вест глянув на гавань, що розкинулася віддалік. Проте звідси розгледіти кораблі було неможливо. Тепер команда «Жоржини» вже точно занепокоїлася. А позаяк гаваньмейстер у Голланд під ковпаком, то він за ними пильно наглядає. Я могла лише сподіватися, що вони причаїлися та вичікують, як наказав Вест.

Голланд обвела нашу трійцю поглядом, від якого мені стало зле. Ми вже не на Звуженні, проте правила залишаються ті самі. Що менше вона знає про те, ким мені доводяться Вест і Клов, то ліпше.

Ми рушили за нею і спустилися сходами на вулицю. Здавалося, усе місто вже поринуло у справи. Я помітила, якими поглядами перехожі проводжали Голланд, і Вест звернув на це увагу. Він на ходу роззирався провулками та зазирав у вікна, і від його мовчання мені щохвилини ставало

тривожніше.

Клов не розповів детально, що саме Вест робив для мого батька, проте розповів достатньо, щоб мені зажуритися від усвідомлення, на що Вест здатний. На що він готовий піти, якщо вирішить, що Голланд небезпечна, і чого це йому коштуватиме.

Ще не минуло й доби відтоді, як я тривожилася, що більше його не побачу. Тепер неприємне передчуття повернулося, камінь умостився в грудях і тиснув іще дужче, тож я присунулася ближче до Веста. Він простягнув долоню до моєї, але не взяв за руку, а зчепив пальці. Ніби будь-якої миті може мене схопити й кинутися в порт.

Десь у глибині душі я прагнула, щоб він так і вчинив. Проте на Звуженні відбувався перерозподіл влади. Золу вже усунено, і тепер погляд Голланд перемикнувся на Сента. Навіть якщо не йдеться про кровопролиття, це не віщує нічого доброго для «Жоржини». Якщо хочемо випередити події, нам слід розуміти, що насувається.

Поряд крокував Клов, подзенькуючи монетою. Він не погодився на пропозицію Голланд зберігати гроші під її наглядом і тепер пильно роздивлявся майже кожного, хто траплявся нам на шляху до найдальшого причалу в південній частині Бастіана. На цеглі було викарбувано герб Голланд, і доволі далеко від берега простягалися приватні пристані, кожна з яких могла з легкістю вмістити три судна. Це не було схоже ні на що бачене мною на Звуженні. Радше скидалося на невеликий морський вокзал, ніж на судноплавну пристань.

Охоронці відчинили перед нами ворота, і ми увійшли досередини. Голланд, не сповільнюючись, попрямувала центральним проходом, вздовж якого тіснилися незліченні ятки. На робочі відсіки простір ділили поліровані дерев’яні балки, і кожен робітник був убраний у шкіряний фартух із випаленим знаком Голланд.

Робітники тут не такі, як у Серосі. Тутешні в чистеньких білих сорочках, волосся зачесане чи заплетене, і всі охайні. Голланд дбала про свою дільницю незгірше, ніж про власну домівку. Усе надто плекане. А те, як люди відводили очі, коли проходила повз, свідчило: її бояться.

Проминаючи, я хутко озирала крамарів, що метушилися серед яток. Деякі з них — схоже, продавці коштовностей, — начищали свій товар. Відколювали шматочки чужорідної породи від необроблених рубінів чи відсіювали крихітні скалки сапфірів. Завваживши, як один із них ріже жовтий діамант, я сповільнилася. Той працював енергійно, намацуючи зрощення в камені спритними рухами, а не відшукуючи очима. Закінчивши з одним, відклав і взявся за інший.

— Усе це я збудувала за останні сорок років, — пролунав за моєю спиною голос Голланд. — І все це Ізольда взяла й кинула.

Але ж постає запитання: чому? І ним я переймалася з тієї миті, як «Селена» зайшла в порт.

Бастіан був прекрасний. Якщо в ньому і є нетрі, то я їх не побачила. Усім відомо, що тут більш ніж достатньо роботи, і чимало охочих рушило сюди зі

Звуження для навчання та в пошуках можливостей. То що гнало Ізольду з Безіменного моря?

Я озирнулася на Веста. Той стояв посеред проходу, крутив головою, озираючи всю величезну пристань.

— Не варто нам тут бути, — кинув раптом.

Провів п’ятірнею по волоссю, відкидаючи його з лоба: знайомий жест, означає, що капітан уже на межі. І не тільки через Голланд. Щось іще його непокоїть.

Прохід виводив у довгий коридор, і Голланд, не чекаючи на нас, енергійно покрокувала до трьох чоловіків, які стояли перед дверима, запненими щільним оксамитом. Голланд зняла рукавички, розстібнулася й рушила була досередини. Клов опустився в шкіряне крісло перед дверима, і вона зиркнула на нього.

Якийсь чоловік черкнув довгим сірником і запалив свічки вздовж стін: темне приміщення спалахнуло світлом. Кімната схожа була на охайніший та розкішніший варіант Сентової контори в Тисняві.

По стінах розвішано мапи, на яких береги позначено червоним чорнилом; я заледве стрималася, щоб не простягнути руку й не провести по них пальцями. То були мапи занурень.

— Ти добувачка, — сказала Голланд, побачивши, як я їх роздивляюся. — Як і твоя мати.

— Авжеж.

Вона пирхнула, похитала головою.

— Це не єдине, чого я не розуміла у своїй дівчинці. — Вона стишила голос. — Ізольда завжди була невгамовна. Не думаю, що бодай щось у цім світі могло втамувати штормове море в її душі.

Але ж я знала, що це неправда. Та Ізольда, котру я знала, була спокійна, ніби потаємні морські глибини. Може, Голланд і мала щодо неї рацію, одначе то було ще до Сента. Ще до мене.

Я читала написи на корінцях книжок, що вишикувалися на полицях, аж поки не зачепилася поглядом за скляний футлярчик на бюро. Порожній. Усередині маленька атласна подушечка й табличка з вигравіруваним текстом, який я не змогла розібрати.

Схоже, Голланд потішила моя зацікавленість.

— Опівнічний, — пояснила вона, простеживши за моїм поглядом на футляр. Поклала на нього долоню, клацнувши каблучкою по склу.

Я позирнула на неї, схиливши голову набік. Опівнічний — це камінь, що існує лише в переказах. А якби вона такий мала, то продемонструвала б його на вечірці.