Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

— Чого не розповідала?

— Тієї ж ночі, коли зникла Ізольда, зник і опівнічний камінь, що лежав у цьому футлярі.

Я спохмурніла, схрестила руки на грудях.

— Моя мати не злодійка.

— А я ніколи не вважала її злодійкою. — Голланд усілася в м’яке крісло, поклала руки на підлокітники. — Чи ти коли-небудь його бачила? Опівнічний?

Вона ж і сама знає. Ніхто його не бачив. Усі ті

нечисленні відомості, що мала, я почула від забобонних матросів і торговців.

— Це доволі своєрідний коштовний камінь. Чорний, непрозорий, із фіолетовими вкрапленнями. Його знайшли під час занурення біля Скупчення Юрі.

Ця назва була мені відома з мап Безіменного моря. Так назвали одне зі скупчень рифів.

— І його знайшла саме Ізольда.

У мене аж руки опустилися. Вест удивлявся мені в обличчя, намагаючись розгадати, чи це все правда.

— Брехня. Вона мені розповіла б. — Я перевела погляд на Клова, який стояв із недовірливим виглядом. А коли зрештою глянув мені у вічі, то схилив голову набік.

То це таки правда.

— Ти впевнена? — із притиском спитала Голланд. — Кожен торговець, котрий бодай щось тямить, та обидві Торговельні ради відвідали церемонію відкриття в Будинку «Азимут», і кожен із них підтвердить тобі, що все це ніякий не міф.

Голланд задерла підборіддя.

— Він би все змінив. Усю торгівлю можна було б захопити одним махом. А за кілька днів Ізольда зникла. І опівнічний камінь також зник.

Я витріщилася на неї, не знаючи, що й казати. У її голосі бриніло звинувачення. Підозра.

— Я нічого не знаю про опівнічний камінь, — запевнила.

— Гм-м… — Голланд стиснула губи.

Не знаю, чи повірила вона мені, таж я не брехала. Ніколи не чула, щоб мама згадувала про такий.

Тишу, що запала між нами, урвав стукіт у двері; Голланд розпружилася.

— Прошу!

Двері прочинилися. За ними, затиснувши під пахвою кілька оправлених у шкіру пергаментів, стояв молодий хлопець, не старший за мене.

— Ти спізнився, — буркнула Голланд зневажливо. — Тебе хтось бачив?

— Ні. — Хлопець увійшов у кімнату й утупився в Голланд холодним поглядом.

Я ще не бачила, щоб хтось дивився їй в очі з таким виглядом, а от у нього якось виходило. Беззастережно.

Зупинився перед столом, стискаючи пергаменти в пошрамованих руках. То були шрами ювеліра: смуги, що помережили шкіру навколо кісточок пальців і завивалися на тильний бік долонь. Я простежила поглядом вище: шрами губилися під закасаними рукавами.

А вище, коло ліктя, на шкірі передпліччя, видніла витатуйована чорним картинка. Дві змії міцно сплелися, кусаючи одна одну за хвіст.

Я підійшла на крок, роздивляючись. Таке само татуювання, як і в Остера. І точнісінько на тому самому місці.

Вест поволі окинув хлопця поглядом. Він також це помітив.

Я ніколи не запитувала Остера, що то за знак. Чимало торговців мають татуювання, нічого незвичайного. Проте якщо він із Бастіана, то це не простий збіг.

— Показуй, — буркнула Голланд.

Той кивнув на мене з Вестом.

— Я їх не знаю.

— Авжеж, не знаєш, — холодно відказала Голланд. — Мені покажи.

Той хвильку повагався й розв’язав шкіряну шворку, що скріплювала пергаменти, відтак акуратно розгорнув їх на столі. Я побачила рисунок, тонко вималюваний чорним чорнилом, схожий на схему корабля. Одначе то був не корабель. Я підсунулася ближче, зазирнула.

Чайник.

Голланд нахилилася, уважно роздивилася зображення.

— Ти певний, що зможеш виконати таку роботу?

Провела пальцем по підписаних цифрах вимірів.

Та хто б таке подужав! Я ще ніколи не бачила нічого схожого. Посудинку для заварювання було поміщено всередину срібної — із різьбленими геометричними орнаментами, прикрашеної гранованими коштовними каменями. На берегах рисунка — підписи за абеткою: бурштин, нефрит, онікс, топаз, флюорит. Схоже, ця штука могла обертатися, витворюючи безліч кольорових візерунків.

— Якщо не вірите, що я таке зможу, доручіть комусь зі своїх учнів.

Мене тішило те, як він на неї дивиться. Уперто. Достоту як Клов. Той зиркнув на хлопа з кривою посмішкою.

— Якби я мала когось обдарованого, хто міг би це зробити, я б тобі не доручала, Езро, — стиха проказала вона. — Генрік запевняє, що ти таке вмієш. Якщо він помиляється, то заплатить мені.

Езра згорнув пергамент, зав’язав шнурок.

— Це все?

Я знову задивилася на його татуювання, а коли підвела очі — Езра дивився на мене, розглядав знак на моїй руці.

Голланд ритмічно постукала пальцями по стільниці.

— У тебе десять днів. Готові вироби мені потрібні до зустрічі Торговельної ради в Саґсай Голмі.

Я захолола, згадавши, що вона сказала вранці. Що до цього терміну мають розібратися з Сентом.

Езра кивнув. Іще раз зустрівся зі мною поглядом, розвернувся й вийшов у темний коридор.

— Це що? — поцікавилась я, проводжаючи його очима за двері.

— Подарунок. — Голланд поклала руки на стіл. — Торговельним радам Звуження й Безіменного моря.

Такий чайний набір коштував напевне цілий віз монети. Якщо це подарунок, то вона готується подати запит до Торговельних рад. Такий, що потребує переконливих аргументів. Та я все ще не розуміла. Вона вже розібралася з Золою, і з тих, хто протистоїть їй у Серосі, лишився тільки Сент. Але ж вона там навіть не веде торгівлю. Я не бачила корабля з її знаком у жодному порту. Якщо проаналізувати її справи, то незрозуміло, чому її маршрути не включають Звуження. Голланд знають далеко за межами Безіменного моря, її багатства й сила просто легендарні. То чому ж вона не веде торгівлі в Серосі?

Єдине пояснення: з тієї чи іншої причини Голланд не може ходити Звуженням.

— Ти не маєш дозволу торгувати на Звуженні, так? — перепитала я, збираючи все відоме докупи.

Схоже, вона здивувалася.

— Торговельна рада Звуження вважає, що коли я ходитиму в Серос, то збанкрутують усі торговці Звуження.

Що ж, так воно і є.

— Я збудувала імперію власноруч, Фейбл, — сказала вона. — Коли починала, то не