Читати книгу - "Тільки на папері, Anna Vesper"

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

   Цілий день Максим був у роботі, а наступного дня після сніданку запропонував поїхати разом у місто, щоб вирішити кілька справ. Софія здивувалася, адже раніше він уникав таких «сімейних» поїздок.

– Ти хочеш, щоб я склала тобі компанію? – вона трохи посміхнулася.

– Чому ні? Нам потрібно звикати до життя разом, – сказав він, підморгнувши.

   У місті вони разом вибирали подарунок для одного з партнерів Максима. Софія здивувалася, коли він прислухався до її думки щодо того, що буде доречніше: він завжди виглядав таким самовпевненим, що, здавалося, не потребує нічиєї допомоги.

– Софіє, ти дуже розумна, – сказав він після чергової її поради.

– А ти це тільки зараз помітив? – пожартувала вона, піднімаючи одну брову.

   Їхній день продовжився несподіваним візитом до парку. Софія помітила, як Максим розслабився, спостерігаючи за дітьми, які гралися поруч із фонтаном.

– Ти любиш дітей? – несподівано запитала вона.

– Так, – його відповідь була простою, але його погляд зрадив більше, ніж слова. – Можливо, колись...

Він замовк, наче боявся продовжити думку.

   Після насиченого дня вони повернулися додому. Софія помітила, як втомлений вигляд мав Максим, але він усе одно запропонував випити чаю разом.

– Я не думала, що ти можеш бути таким... простим, – вона спробувала знайти слово.

– Простим? – Максим засміявся. – Що ти маєш на увазі?

– Ну, таким, який просто сидить за чашкою чаю і насолоджується моментом, – пояснила вона.

– Я багато чого вчуся в тебе, Софіє, – його голос став серйознішим.

   Коли вони допили чай, Софія раптом відчула, як він нахилився до неї. Його рух був обережним, але водночас рішучим. Їхні губи знову зустрілися, але цього разу це було більше, ніж поцілунок. Це був жест довіри, який сказав більше, ніж будь-які слова.

– Софіє, – промовив він після паузи, торкнувшись її обличчя. – Я не знаю, що між нами відбувається, але... я не хочу, щоб це зникло.

   Її серце билося швидше, і вона не могла стримати посмішки.

– Я теж не знаю, – прошепотіла вона, притулившись до нього.

    Цього вечора вони заснули разом знову. Але тепер це було не просто вимушене сусідство, а щось значно більше.

— — — — — — — — — — — —— — — — — — — — — — — — — —

    Уночі, коли Софія вже спала, Максим довго дивився у стелю. Його думки поверталися до Вероніки: він згадував її сміх, їхні мрії та те, як усе скінчилося. Але поруч із ним була Софія – жінка, яка почала змінювати його уявлення про те, що таке справжня близькість.

   «Чи маю я право на новий початок?» – питав він себе.

    Відповідь залишалася невідомою, але в цю мить він знав одне: Софія стала для нього важливою.