Читати книгу - "Кров і правда, Alina Pero"

Двигун байка глухо гуркотів, але я не рушав. Сидів, стискаючи телефон у руці, втупившись у екран. Діма не відповідав. Чорт.

Ніч була задушливою, липкий літній вітер обпікав шкіру, але холод всередині не розвіювався. Я крутив у голові останні події, шукаючи хоч якийсь сенс у тому, що відбувається.

Юля. Вона явно сунула носа не туди.

Я ж бачив, як вона спостерігала, як ловила уривки розмов у клубі. Її цікавили не бої, не атмосфера, а щось більше.

Телефон засвітився. Вхідний.

— Фантом? — голос Діми хрипкий, сонний.

— Вибач, що так пізно. Мені треба знати, чого хоче Юля та що працює в клубі.

Пауза. Тиша в слухавці.

— Вона копає під клуб, — нарешті сказав він. — На її думку там відмивають гроші, ставки нелегальні. Юля хоче вивести все це на чисту воду.

Я зціпив зуби.

— Їй погрожували?

— Ще ні, але…

— Але?

— Сьогодні вона сказала, що хтось лазив у її квартирі.

Я різко підняв голову.

— Що?!

— Та сама реакція була у мене. Вона не хотіла говорити, бо вважає, що це її розслідування і ні хто не має до цього стосунку.

Не має стосунку?

Я втиснув телефон у кишеню куртки, натягнув шолом і крутанув газ. Байк заревів, віддаючи вібрацією по тілу, і я рвонув з місця, залишаючи позаду клуб.

Ця чортова журналістка.

Це чортове розслідування.

Тепер я втягнутий у це так само, як і вона.