Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

У чорному мундирі із золотими позументами, з вузьким мечем, судячи з багатства оздоблення на піхвах — церемоніальним, а не бойовим, але мені одразу якось незатишно стало. Навряд чоловік чіплятиме на себе зброю, якщо не вміє нею користуватися.

— Вибачте за запізнення, леді та лорди. — Дракон вклонився, витончено заклавши руку за спину. — Запевняю, моя присутність не повинна вас бентежити: робота служби безпеки буде непомітною і жодним чином не завадить вам виконувати свої обов'язки.

Судячи з витягнутих облич решти організаторів свята, присутність в цій залі дракона явно виходила за межі норми. На Амадо дивилися з повагою, але якось... Ну... Сторожко? Мабуть, тільки принцеса виглядала спокійною. Що, втім, зрозуміло: їй як посадовій особі напевно все було відомо заздалегідь. До речі, тепер стало зрозуміло, від кого Мірабель почула про мене.

— Єдина мета присутності тут лорда Тадео-і-Рейна — забезпечення безпеки учасників відбору, — з натиском продовжив Бернард.

— Щоб одразу прояснити ситуацію, — підвівся на ноги Варден фон Маел. — Ваших людей я на кухню не пущу. Хочете перевіряти страви на отрути — будь ласка. Але тільки в готовому вигляді, не смійте пхати свій драконячий ніс у мої каструлі.

— Треба буде — запхаю, — спокійно відбив випад Амадо. — Поважний метре, ви ж знаєте, якщо я хочу щось отримати — від інформації до гори золота — я це отримую так чи інакше. Але все ж таки ви даремно починаєте війну там, де вистачить перемовин. До кола моїх інтересів не входять ні десерти, ні печеня.

— А що входить? — обережно поцікавилася Вірен.

— На жаль, це секрет, що не підлягає розголошенню, — чарівно посміхнувся Амадо. — З іншого боку, я із задоволенням допоможу вам у будь-яких питаннях, пов'язаних з магією. Думаю, на цьому відборі буде дещо спекотніше, ніж зазвичай.

Організатори тривожно переглянулися, але запитань ставити не наважилися. Бернард кашлянув, привертаючи до себе увагу. 

— Гадаю, зараз саме час кожному зайнятися своїми справами, — перебільшено бадьоро почав він.

Народ заворушився, першою встала Мірабель.

— Гелено, ходімо, покажу тобі палац.

— Я з вами! — одразу приєдналася до нас Вірен. — Мені треба оглянути оранжерею.

— А мені — майданчик для стрільб, — ніжним сріблом продзвенів голос Кассарі. — Думаю, захисний купол можна починати будувати вже сьогодні. 

Амадо посунувся, звільняючи прохід, але я затрималася.

— Дайте мені кілька хвилин, — попросила я принцесу.

— Звичайно, почекаємо в коридорі, — Мірабель простежила за моїм поглядом і красномовно підморгнула. — Тільки не піддавайся його чарам. 

— Спеціаліст із безпеки, значить? — уточнила я, підходячи до Амадо.

— Абсолютно вірно. Якщо чесно, то начальник служби безпеки. Сюрприз вдався?

— Схоже, що не для мене однієї. А чому вас так бояться?

— Ну... — ухилився від прямої відповіді Амадо. — Так уже вийшло, що в драконів чудовий нюх. Тобто чуття: на золото, небезпеки, пригоди й сутички. Ми дуже непосидючі істоти, допитливі й настирні, суцільний головний біль для оточення. Додайте до цього вельми запальний характер і значний обсяг магії — і отримаєте не найбезпечнішого колегу. А якби ви були в курсі подробиць особисто моєї біографії та, скажімо так, загальних драконівських сімейних непорозумінь із гном'ячими царствами, зокрема з родиною фон Маел... Словом, в мене була дещо бурхлива юність, утім, вже років двісті як я став розсудливішим та врівноваженішим.

Я мимоволі посміхнулася. Усе ж Амадо був украй привабливим тією небезпечною, бентежною й свавільною аурою, яка була невіддільною частиною образу зухвалого шукача пригод або таємничо-загадкового воїна. 

Але ось що цікаво, дракон теж примовк і практично пожирав мене очима. І в його вертикальних зіницях ледь не чортики стрибали. На мить мені здалося, що ми навіть дихаємо в унісон. А потім із коридору донісся веселий сміх — там чекали на мене нові подруги. 

— Вибачте, мені треба йти.

— Зрозуміло. Вибачте, що затримав. 

— Побачимося пізніше?

— Обов'язково. Ви ще втомитеся від мого товариства.

Я насилу відлипла від підлоги й змусила себе вийти з кімнати. Втомлюся? Ех. Вважатиму це обіцянкою, пане драконе, хоча й нездійсненною. Але ж можна хоча б помріяти?