Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
і знов хвалить, і знов потиху ждать?
Щодень я чую ваш спізнілий крик,
і сам кричу, шаліючи од злості:
«Вернися, Сталін, завітай хоч в гості,
і вирви з горла чорний їх язик»[178].
Красномовний сам факт написання такого вірша юнаком, який не лише раніше за інших вилікувався від загальної хвороби надмірної «любови» до диктатора, але й знайшов у собі сили й достатню глибину, аби дати морально-етичну оцінку загальній зраді рабів системи. Попри те, що цей вірш важко назвати поетичним здобутком, Стус не лише не викинув цю небезпечну чернетку, але й неодноразово повертався до неї, вносячи якісь правки та корективи. Це дає підстави говорити про принципові відмінності у сприйнятті суспільних подій Василем Стусом від загальноприйнятих ще зі студентських років. І хоча ця поетова інакшість ще не була такою яскраво вираженою, як 1960—1970 років, проте окремі його ціннісні орієнтири простежуються достатньо чітко.
На відміну від двох основних суспільних стереотипів сприйняття смерти Сталіна — як можна критикувати Сталіна? (домінуюча більшість), помер кат і тиран народу! (меншість) — 21-річний юнак, оминаючи поверхову публіцистичність, робить спробу осмислити проблему інакше: його не цікавить, «добрим» чи «злим» був тиран, його цікавить, які люди залишилися після нього й чи здатні вони після втрати вождя бодай на збереження «вірности».
Такий підхід до теми відразу переводить проблему з ідеологічно-публіцистичної площини, чого вимагав і вчив метод соціалістичного реалізму, до площини етичної. Попри те, що у вірші тема осмислюється надто прямолінійно й буквально, цей текст-свідчення дозволяє говорити, що вже наприкінці навчання в інституті Стуса цікавили не так події, як те, що стоїть за лаштунками. Нетрадиційний підхід В. Стуса до осмислення головного структуроформного суспільного чинника наприкінці 1950-х дозволяє говорити про етично, а не публіцистично зорієнтований інтерес молодого поета.
Попри все, більшість віршів, написаних у цей період, поет не включив до своїх перших збірок — «Круговерть» та «Зимові дерева». Пізніше він навіть дещо соромився цих недосконалих текстів, у яких (загальна тенденція до публіцистичности поезії не могла не впливати й на нього) домінували юнацька романтика та публіцистична загостреність. Значне місце у віршах цього часу займає любовна лірика, цілком природна й умотивована в 20 років:
Заколиш мене, лукава,
Може, грішна, може, й чиста,
Змовкне слава без угаву,
Ніч приспить обох імлиста.
Срібний місяць напідповні
Визирає з-поза хмар.
Принеси дари жертовні
На нічний олтар[179].
Проте основний масив поетичної продукції молодого Стуса складають вірші-шкіци, вірші — учнівські замальовки, на яких відточувалася версифікаторська вправність.
Не дивно, що, за свідченнями друзів, Стус майже не читав їм своїх текстів, а на поетичній студії в Т. Духовного більше виступав як критик: він уже розумів, якими має бути простір його віршів, але поки лише шукав його.
Цією, надміру вимогливою, позицією Василя значною мірою пояснюється факт незначної кількости віршів того періоду, що залишилися в його архівах. Майже всі вони збереглися в сінях старого батьківського будинку, бо поет майже не переписував їх до пізніших зошитів, вірші з яких згодом неодноразово піддавалися ще не одному ретельному відбору та переробці. Головним недоліком цих творів є невміння стисло та образно передавати настрої, стани, думки. Поет іще шліфував вправність у використанні метафор, вчився епічності, шукав шляхів розкриття внутрішніх станів людини через зовнішні вияви. Його вірш ще був обтяжений необов'язковими й невмотивованими красивостями, відчувався брак структурности й концентрації поетичного тексту. Щоби досягнути останнього, він багато працює з класичними формами вірша, шліфуючи поетичну техніку.
СОН (нона)
Струнка, білява, з синіми очима,
неначе лебідь з хвилі вдалині.
(В вечірній тиші ми лише одні), —
Мені вона привиділась вві сні.
І я завмер, милуючись плечима,
Не бачачи обличчя. Раптом — крик,
Надтріснутий, і немічний і милий,
Мене ж покинули тоді останні сили,
А образ… образ, ніби привид, зник[180].
Не зовсім зрозуміло, чому В. Стус вирішив назвати цей вірш ноною, адже класичній формі цієї строфи в його вірші відповідає лише кількість рядків — дев'ять[181]. І якщо заміна хорею на ямб тут цілком припустима, то недотримання жорстких умов у римуванні 3-го, 6-го та 9-го рядків — ні. Зрозуміло, що не йдеться про незнання розмірів античного віршування. Швидше можна говорити про свідоме жертвування формальним каноном задля змісту та свідомим обмеженням себе дев'ятьма рядками (можна сказати — слідуванням духу нони), у яких мусиш розкрити тему. Так поет-початківець лікував себе від багатослів'я й патетики.
Надмір зовнішньої романтики, властивий раннім віршам Василя Стуса, є закономірним етапом росту й пояснюється як молодим віком самого поета, так і романтичними настроями, що панували в суспільстві.
Цілком природним є й те, що тематично центральне місце поміж творів 20-річного юнака посідає любовна лірика. Звісно, більшість таких віршів були досить банальними й не мали жодної цінности вже навіть для 30-річного Стуса. Проте окремі тексти таки залишилися. Один із таких віршів, який має не банально-романтичне, а реалістичне й до певної міри навіть цинічне осмислення любовної теми, Стус пізніше включив до своєї першої збірки «Круговерть»:
В понеділок зустрівся з дівчиною.
У вівторок — поцілував.
За першим разом — образилась.
За другим — мовчала.
В середу освідчувався в коханні.
Доводив довго-предовго,
коли четвер пропливав,
як козацький байрак — порогами.
В п'ятницю не прийшов на побачення.
У суботу згадав,
але
не прийшов і в неділю[182].
Маємо доволі прагматичне ставлення до того, що в текстах більшости поетів того часу псевдоромантично й фальшиво оспівувалося як перше кохання. У Стуса про кохання навіть не згадується — фіксуються лише відчуття, думки та вчинки під час набуття першого любовного досвіду. Того, яким, не переймаючись, можна пожертвувати, як тільки він стане на заваді внутрішньому самовдосконаленню, самоформуванню, самотворенню. Надто високою була виставлена Стусом планка прагнень, аби дозволити випадковим захопленням чи зустрічам стати на заваді. Треба було працювати над собою, адже в останні роки навчання Стус добре усвідомлював, наскільки більше треба йому — селянському синові — працювати, аби частково компенсувати брак знань, які діти зі заможніших верств населення без надзусиль отримують у дитинстві.
Але віра в себе — велика сила. Василь анітрохи не сумнівався у своїх спромогах і навіть попри всю зовнішню скромність і цілковиту відсутність зверхности, ціну собі вже склав. Поет шукає реальности відчуттів, набуття життєвого досвіду, випробувань невіддю й невлаштованістю, бо долання перешкод гартує характер:
Де невідомість хмар,
Там, де
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василь Стус: життя як творчість», після закриття браузера.