Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

все кипіло і вирувало; я відчував, що згодом має постати лад, але не мав снаги самостійно його навести. Тільки на світанку я поступово поринув у сон. Коли ж прокинувся, нічні думки видалися мені маревом. Тепер залишилося тільки ухвалити остаточне рішення: повернутися до попередніх занять і присвятити себе науці, до якої, мені здавалося, я мав природжений хист. Того-таки дня я відвідав професора Вальдмана. В приватній бесіді він виявився ще чарівнішим, ніж тоді, коли я спостерігав за ним в аудиторії: певна піднесеність, яка була помітна в ньому під час лекції, вдома поступилася місцем привітливості та доб роті. Я розповів йому про своє навчання майже те саме, що й нещодавно його колезі. Він уважно вислухав мою розповідь і посміхнувся на згадку про Корнелія Агриппу й Парацельса, проте без тієї зневаги, яка переважала в розмові з професором Кремпе. Він сказав:

— Невтомній ретельності цих людей сучасні вчені завдячують основами чималої кількості своїх знань. Вони залишили нам найлегше завдання — давати нові назви і розкладати в суворій послідовності факти, вперше віднайдені з їхньою допомогою. Праця геніїв, навіть та, що мала хибне спрямування, ба більше, була помилковою, майже завжди врешті-решт служить на користь людства.

Я вислухав його промову, яку він виголосив без сліду афектації, і сказав, що його лекція змінила моє упереджене ставлення до сучасних хіміків; я говорив стримано, з усією скромністю та шанобливістю, які зазвичай притаманні молодшому в розмові з наставником, і (соромлячись виявити власну життєву недосвідченість) нічим не видав ентузіазму, з яким готувався взятися до справи. Я спитав його поради стосовно книг, з якими мені варто ознайомитися.

— Я щасливий, — сказав пан Вальдман, — що тепер маю учня й послідовника; і якщо ваша старанність рівноцінна вашому хисту, тоді я не маю жодних сумнівів щодо вашого успіху. Хімія — саме та природнича наука, в якій уже зроблені і ще будуть зроблені великі відкриття; ось чому я обрав її, але, незважаючи на це, не нехтую іншими науками. Кепський той хімік, який не цікавиться нічим іншим, окрім своєї галузі. Якщо ви маєте намір стати справжнім ученим, а не пересічним експериментатором, то в такому разі я раджу вам взятися до вивчення всіх природничих наук, не забуваючи при цьому про математику.

Потому він провів мене в свою лабораторію, де пояснив призначення різних приладів і сказав, які з них мені слід придбати, а решту пообіцяв надавати в користування, коли я настільки оволодію базовими знаннями, щоб не зіпсувати механізмів. Також він дав мені перелік книжок, про які я питав, і я нарешті пішов.

Так закінчився цей пам’ятний для мене день; він вирішив мою долю.

Розділ 4

З того дня природничі науки, і зокрема хімія, стали практично єдиним моїм заняттям. Я старанно читав видатні та ґрунтовні твори, що були написані сучасними вченими. Я слухав лекції, знайомився з університетськими професорами і навіть побачив у професорі Кремпе чимало здорового глузду та освіченості, які, хоч і поєднувалися з бридливим виразом обличчя та нестерпними манерами, проте від того не втрачали своєї цінності. А в панові Вальдмані я знайшов собі справжнього друга. Його турбота про мене ніколи не обмежувалася повчаннями, а свої настанови він промовляв зі щирою добродушністю, яка виключала саму можливість педантизму. Незчисленними способами він полегшував мені шлях до знань, а найважчі для розуміння речі майстерно пояснював — ясно та доступно. Спершу я не був надміру старанним і наполегливим; але поступово моя ретельність зміцніла, і досить скоро я почав працювати настільки ревно, що часто-густо зірки вже зникали у світанковому світлі, а я ще не виходив із лабораторії.

Завдяки своїй наполегливості я, безперечно, легко досягав швидких результатів. Студентів я вражав своїми досягненнями та впертістю, а викладачів — знаннями. Професор Кремпе часто запитував мене з лукавою посмішкою, як справи у Корнелія Агриппи, а пан Вальдман натомість висловлював радість із приводу моїх успіхів. Та к минуло два роки, і за весь цей час я ні разу не відвідав Женеви, а цілком присвятив своє серце та душу тим дивовижним відкриттям, які сподівався здійснити. Ніхто не збагне мого нездоланного потягу до науки, окрім того, хто сам відчував це хоча б раз у житті. В усіх інших галузях знань ви рухаєтеся уже кимось торованим шляхом, і там більше немає чого досліджувати; якщо ж візьметеся до природничих наук, вас чекатимуть і нові відкриття, і дива. Навіть та людина, яка має посередні здібності, у разі наполегливої праці зможе набути глибоких знань; і я, поставивши перед собою одну-єдину мету і цілком присвятивши себе їй, досягнув неймовірних результатів: до кінця другого року навчання я вже встиг вдосконалити хімічну апаратуру і тим самим здобув визнання та повагу в університеті. Коли я досяг цього рівня і оволодів природничими науками, то, взявши все можливе від професорів Інгольштадта, я вирішив повернутися до рідної домівки та друзів, от тільки випадок змінив мої плани, і я був змушений залишитися ще на певний час.

Одним із феноменів, що цікавили мене найбільше, була будова людського організму зокрема і будь-якого живого створіння загалом. Я ставив собі питання: де ж витоки життя? Це було сміливе питання, навіть дещо містичне; та перед нами були готові відкрити свою сутність й інші дива, якби ми не були такими боягузливими або ж недбалими. Я міркував над цими темами і вирішив надалі зануритися в ту сферу природничих наук, яка була найтісніше пов’язана із фізіологією. Коли б не моє невгамовне бажання, то всі заняття, мабуть, видавалися б мені важкою, навіть нестерпною працею. Щоб з’ясувати, що ж таке життя, та збагнути його витоки, я був змушений спочатку познайомитися зі смертю. Із головою я занурився в анатомію, але не надто успішно; я також повинен був дослідити природні процеси розпаду та гниття людського тіла. Навчаючи мене вдома, мій батько зробив усе від нього залежне, аби в моєму серці не вкоренився пострах перед надприродним. Я навіть не пам’ятаю, щоб колись хвилювався, слухаючи переповнені містикою розповіді, або боявся привидів. Темінь, навпаки, мені подобалася, а церковне кладовище було для мене чимсь на взірець вмістилища людських тіл, які вже полишило життя, та які колись були прикладом краси й сили, а зараз стали всього-на-всього поживою для хробаків та інших живих організмів. Тепер я відчув поклик дослідити причини та розвиток усіх цих процесів і ладен був сидіти дні й ночі в домовинах і гробівцях. Мою увагу привернуло те, що є найбільш неприємним