Читати книгу - "Жлобологія"

Якщо говорити про жлоба як про соціальний тип, то це радше один із підвидів так званої нормальної або простої людини.

Взагалі, якщо не стане жлобів, не буде тієї опори, на якій суспільство, власне, й тримається. Жлобізм — один із найрозповсюдженіших різновидів плебейського консерватизму.

Люди поділяються на тих, у яких життєва рівновага, скажімо так, тримається на дрібних поразках і перемогах, і тих, хто здобув свою велику перемогу і велику поразку.

Переможці і лузери

У людини за життя буває певна рівномірна кількість перемог і поразок. Якщо навіть ми подивимося пильно на людей, які виглядають дуже успішними, то все одно в якихось сферах вони програли.

І ті, кого заведено називати геніями, великими людьми, це — люди однієї великої перемоги та однієї великої поразки. Наполеон, Галілео Галілей або Олександр Македонський — з таких. Вони, власне, займалися в своєму житті однією справою. У ній отримали свою велику перемогу, і знов-таки вона стала причиною великої поразки.

Жлоби натомість роздробили своє буття на безліч маленьких перемог і маленьких поразок. Відповідно вони не досягають тої ситуації, котру колись, за цілісніших часів, називали трагізмом. Тому що трагізм породжують саме великі перемоги і великі поразки.

Трагізм — це такий «буттєвий поріг», який руйнує течію суспільного буття. Виламує людину з цієї течії, з цього процесу. Жлоби забезпечують стійкість течії, а великі люди, навпаки, своїм трагізмом збурюють її, що, з одного боку, веде до суспільних зрушень, переважно негативних, а з другого, до еволюції людини в невідомому напрямку. Ніцше казав, що в напрямку надлюдини, а містики кажуть, що у напрямку боголюдини. Бог його знає, куди насправді.

Щоденна перемога жлоба є дрібною і нецікавою. Наприклад, він когось нагрів, обдурив на 100 гривень. Заробив, але потім пропив із друзями ці гроші, прийшов додому і отримав від жінки прочухана. Отже, отримав маленьку поразку, що врівноважила його буття. Так вони і живуть. Це життя соціального планктону.

Зрозуміло, що жлоби — це не є увесь соціальний планктон, але вони складають значну частку того, чим годуються соціальні кити.

Якби не було жлобів, то й не було б нічого масштабного. Все в нашому світі має свій сенс.

Кармінне

Переконаний, що у східному світосприйнятті такого поняття, що було б конгруентне нашому поняттю «жлоб», не існує. Тому що на Сході кожна людина мислиться, серед іншого, кармічно. Маю на увазі Індію і той Схід, який мислить категоріями Колеса Карми, тобто категоріями певного мегажиття. Відповідно, світ жлобських аватар є одним із регулярних кармічних світів, через який проходять живі істоти. Проходять на шляху піднесення до висот Бодхісатви, або ж, навпаки, під час деградації до нижчих рівнів. Кармічне бачення знімає з порядку денного «проблему жлоба». Скажімо, є такий обов’язковий (регулярний) рівень і його треба пройти під час кармічного сходження.

У нас часто-густо плутають успіх зі суспільною позицією. Ми дозволяємо собі презирливо ставитись до людей, які перебувають на непрестижних соціальних позиціях. Теорія каст не є зрозумілою для нашого суспільства. Вона ж базується на тому, що людина може досягти вдосконалення на будь-якому кастовому рівні.

У моєму житті був такий епізод. У мандрах Індією я відвідав Аґру. Це місто входить до індійського туристичного Золотого Трикутника, і його важко оминути. Аґра — мегаполіс, населений переважно мусульманами. Давня столиця великих моголів, 4-мільйонне місто, дуже специфічне, й туристів везуть туди переважно для того, щоб вони побачили Тадж-Махал, знамениту усипальню імператриці Мумтаз. Ми з друзями стояли в черзі до входу на територію цього мавзолею і спостерігали за цікавою сценою. Біля тої стіни вишикувалися зо два десятки солдатів, які виглядали жахливо: погано виголені, мішкувата форма, ремені перекручені, вони справляли враження якогось зачуханого індійського «стройбату»... На контрасті не можна було не помітити молодої жінки у формі лейтенанта індійської армії. Вона — абсолютна протилежність до них, одягнена в чудово підігнану під фігуру форму, причому мала надзвичайно гарну струнку фігуру, зачіска акуратна, волосся зібране в хвіст, доглянута шкіра, виразні очі, справжня фотомодель у військовому. Ця жінка прилюдно, на очах у туристів, муштрувала своїх підлеглих. Було помітно, що ті дуже чутливо реагують на це. Більшість із них була мусульманами, а жінка, за всіма ознаками, як мені пояснили, належала до найнижчої касти.

Нижчі касти відзначаються серйозним кар’єризмом, вони ніби доводять, що не гірші від решти. У цьому плані, як на мене, індійське суспільство вельми розумно організоване. На відміну від українського. Давні традиції плюс новітня логістика, яка нині присутня в країнах Сходу, органічно уживаються поміж собою. Це якісний синтез, на відміну від нашої азіопівської еклектики.

Так от, повернімося до випадку в Аґрі. Жінка, яка була представницею найнижчої касти, піднялася над собою, вислужилася до лейтенанта, і видно було, що вона сама дуже тішиться своїм становищем, офіцерським званням, життєвим успіхом. Має власну гідність й не проти, за певної ситуації, принизити тих, кого традиція вважає вищими за неї. Можна було б означити це як вияв жлобства, але скільки істини буде в цьому означенні?

Усе в світі перевіряється тисячолітнім досвідом. Ми не знаємо, як оцінюватимуть кастову систему або ту ж ліберальну демократію через 700-800 років. Тобто на це треба дивитися як на світові ігри порожнечі, так само і на касти, і на жлобізм, і на все інше.

Домострой жінки-жлоба

Власне, жлоби для мене є тим необхідним елементом суспільства, який я не тільки толерую, а навіть дуже люблю. Чому? Тому що, окрім всього іншого, мав справу з багатьма жінками «жлобського типу». Вони давали мені розраду в моєму парубоцькому житті, незважаючи на те, що були стопудовими махровими жлобихами. Але це їм зовсім не заважало в сфері стосовній, скажімо, практики «Камасутри».

Жінка-жлоб — це жінка, яка живе вузькими інтересами свого тіла, своєї родини, роботи і кількох подружок. До таких належить більшість жінок, і вони нормальні. Жлобиха ніколи не стане... лесбійкою. Бо це, за жлобськими поняттями, «неправильно», і треба любити чоловіків. І я запитую: «Скільки у нас тих, хто проти подібних понять?»

Жлобиха не станцює ніколи стриптиз. Навіть для власного чоловіка. А раптом він, за всіма законами жлобства, спочатку зрадіє, а наступного дня їй скаже: «Ади, в мене не жінка, а курва!». І почне її розпитувати, скільком чоловікам вона ще таке танцювала. Тож вона цього не робитиме, бо знає, які будуть наслідки.

Жлобиха дуже прагматична. І саме тому вона дуже хороша мама. Тому що любить своїх дітей таким класично