Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 1"

Відповідь може бути тільки одна: то був князь династії Рюриковичів із ростовсько-суздальських князівств, який здався Батиєві взимку 1237–1938 років.

У тому й полягає таємниця «писання історії, переважно Росії» «Комісією» Катерини II, аби прибрати з оповіді подібні факти, а скласти байки на кшталт «битви Євпатія Коловрата».

Вивчимо питання докладно. Збережені великоросійські джерела підтверджують появу «міста Пронська» в 1186 році. Князь Пронський брав участь у першій зустрічі ростовсько-суздальських князів із послами Батия, яка відбулася напередодні навали. «Місто Муром», за тими ж джерелами, з'явилося ще у 862 році. Князь Муромський також брав участь у зустрічі з послами хана, які вимагали «десятини». «Місто Новгород Нижній» засноване в 1221 році, напередодні навали татар, великим князем Юрієм Всеволодовичем, що свідчить про експансію Рюриковичів на схід аж до Волги.

«Спочатку Р(язанню) наз(ваний) центр Рязанського князівства, що був за 50 км на П(івденний) С(хід) від сучасної) Р(язані)» [9, том 22, с. 468].

Тобто стара Рязань була обителлю землі Моксель! Як і міста Пронськ, Муром, Нижній Новгород, Володимир, Ростов, Суздаль, Галич. Бо:

«Уже в XIII ст. тер(иторія), що населялася мордвою, входила до складу Рязанського і Нижегородського князівств» [9, том 16, с. 567].

При тому свідки того далекого часу Плано Карпіні і Рубрук стверджували, що хани Орди намагалися позбутися місцевих князів і знаті, щоб передати володіння своєму родові безпосередньо. Отже, прибрати народ Моксель до рук суздальські князі після 1238 року не могли. Орда в тому не була зацікавлена.

Самі великороси з тієї знаменитої катерининської «Комісії» запустили відверто дурнувату думку про «Пургасову Русь». За їхнім твердженням, земля мордви в XII–XIII століттях уже була звичайною Руссю і входила до складу «російських» ростовсько-суздальських князівств.

«У XII–XIII ст. розвинулися (у мордви. — В. Б.) феод(альні) стосунки, тривав процес формування політич(них) утворень феод(ального) типу, наз(ваний) у рус(ьких) літописах (літописних зводах! — В. Б.)… «Пургасовою Руссю» [9, том 16, с. 567].

Історики подальших часів спробували виправити цю відверту нісенітницю, почавпіи іменувати ті землі «Пургасовою волостю». Гадаю, це суті не змінює — адже волость теж частина землі Моксель.

Однак повернімося до Вільгельма де Рубрука. Читачі пам'ятають, як багато і заможно жив народ Моксель, володіючи «свиньми, медом і воском, дорогоцінними хутрами і соколами».

Зверніть увагу: Рубрук виразно засвідчив, що до 1253 року Моксель ще була нехрещеною, але розводила свиней, тобто вживала в їжу свинину. До речі, свинину їли князі та племена ростовсько-суздальської землі того часу, але не вживали її волзькі булгари і мердас (мордва), які жили на схід і північний схід від Мокселі. Вони були «сарацини», тобто мусульмани. Дуже вартісне свідчення. Моксель, будучи нехристиянською, уже в ті роки дотримувалася деяких православних звичаїв. Отже, до XIII століття фінські племена були розділені за релігійною ознакою: одні примкнули до мусульманської Волзької Булгарії, а Моксель — до православних.

До речі, у своїй «Історії держави Російської» М. М. Карамзін, аби напустити більше «доважку брехні», передаючи цей епізод, викладений Рубруком, слово «свині» викинув. Дуже характерний для історика-великороса прийом — вилучати невигідне.

Послухайте:

«… де в густих лісах і в бідних поодиноких хатинах жили Мокшани та Мордовські їхні єдиноплемінники, багаті тільки звіриними шкірами, медом і соколами. Князь цього народу, змушений воювати за Батия, склав свою голову в Угорщині, і Мокшани, пізнавши там Німців, говорили про них з великою похвалою, бажаючи, щоб вони позбавили світ (? — В. Б.) від ненависного ярма Татарського» [1, том IV, с. 190].

Мовчить Карамзін, як у рот води набрав, про свиней і свиняче м'ясо. Чи не дивно? І зміст слів Рубрука змінив принципово, перенісши проблему скорення Моксель у світову. Навіть саме слово «Моксель» довільно підмінив словом «Мокша».

Хочу звернути увагу читачів на інший факт, повідомлений великими мандрівниками. У Мокселі в ті часи водилося багато соколів. Цікаве свідчення! Згадаймо: у московських князів при дворі існувала навіть посада сокольничого.

У своїй «Подорожі в східні краї» Рубрук зафіксував — у главі XVI «Про країну Сартаха і про її народи» — землі та народи, що належали синові Батия: це землі від Дону до Волги і від Чорного моря до північної точки, куди ступала нога татаро-монгольського коня. У тій землі, на північ від ставки Сартака, жило лише «два види народу: Моксель і Мердиніс». Інших історики того часу не знали. Та й не могли знати.

Як ми пам'ятаємо, племена тієї землі мали схожі назви: мокша, мурома, меря, мещера, та головне — спілкувалися мовою, спорідненою з угро-фінською. Отож немає нічого дивного, що Рубрук назвав їх одним загальним словом — Моксель! Було б дивно, якби Рубрук, живучи у ставці Сартака і оповідаючи про його землі та народи, згадав про якесь дрібне плем'я «Моксель» і повністю проігнорував великі володіння хана, які пізніше одержали в історії великоросів назву ростовсько-суздальської землі. Це було б навіть більш ніж дивним!

При цьому врахуйте: Рубрук засвідчив, що землі та народу «Русії» між Доном і Волгою не існувало.

У цьому криється наріжний камінь таємниць історії походження московитів, які згодом стали великоросами.

І ще про один дуже цікавий факт потрібно згадати. Якщо Рубрук говорить про військову дружину Моксель і її «государя», отже, та військова сила була хоч якось порівнянна з військами Батия.

Війська ж хана Батия в поході на Європу складалися із чотирьох корпусів, по одному від кожного із синів Чингісхана, що мали володіння в Імперії. Очолювали корпуси внуки Чингісхана:

— від старшого сина Джучі — корпус Бату;

— від другого сина Чагатая — корпус Бурі;

— від третього сина Угедея — корпус Гуюка;

— від четвертого сина Тулуя — корпус Мунке.

Корпуси складалися з 25 — З0 тисяч воїнів, тобто загальна маса військ під загальним керівництвом Бату (Батия) і при військовому консультанті Субедії становила 100–120 тисяч осіб. Цю цифру називають і серйозні європейські джерела.

Отже, «государ народу Моксель» повинен був виставити дружину бодай із 5 тисяч осіб, інакше про нього ніхто б не згадав. Важко уявити, що без мордви, муроми, марі, мещери, мері і весі в ті часи, після розгрому, можна було виставити такий контингент. Слід пам'ятати також, що зазвичай під час війни татаро-монголи забирали до війська лише кожного третього дорослого чоловіка. Інші охороняли державу, пасли худобу, постачали армію всім необхідним, годували челядь Орди і самих себе. Про це писав Плано Карпіні. Як на ті часи, то було навіть дуже непросто. Інакше кажучи, населення всіх племен Моксель (уся ростовсько-суздальська земля) не могло становити значно більше 100 тисяч осіб. Що цілком відповідає логіці