Читати книгу - "Три товариші"

Юпп енергійно закивав. Він уже аж трусився від збудження і безнастанно їв шоколад. Але це хіба що тепер. Гримне постріл на старті — і він притихне, як черепаха.

— Ну, поїхали! Ні пуху ні пера! Ми випхнули «Карла» на старт.

— Отож не спинись на старті, ти, чортова худобо, — сказав Ленц, поплескавши «Карла» по радіатору. — Не підведи свого старенького тата, «Карле»! «Карл» поїхав, ми дивилися йому вслід.

— Диви-но, от кумедна бандура, — сказав раптом хтось поблизу. — Диви, диви, задній міст — страус, та й годі!

Ленц випростався:

— Це ви чи не про білу машину? — запитав він, почервонівши, як буряк, але ще зберігаючи рівновагу.

— Атож! — відповів йому кремезний автомеханік з сусідньої кабіни, навіть не обернувшись до нього, і подав своєму сусідові пляшку пива. Ленц почав був щось белькотіти від люті і намагався перелізти через низеньку дощану перегородку бокса. Але, хвалити бога, його лайки в боксі не почули. Я потяг його назад.

— Не роби дурниць! — насипався я на нього. — Ти нам і тут потрібний. А ти вже до лазарету захтів?

Уперто, наче осел, Ленц рвався до бійки — він раптом не міг нікому нічого датувати, що стосувалося «Карла».

— Бачите, — звернувся я до Патріції Гольман, — ось цього навіженого цапа вважають за останнього з романтиків! Чи повірите, що він колись і вірші писав?

Це було вразливе місце Готфріда — він зразу ж вгамувався.

— Це було давно, ще задовго до війни, — сказав він, ніби перепрошуючись. — А до того ж, дитинко, шаліти під час перегонів — хіба ж це сором? Ну, скажіть. Пат?!

— Шаліти — це взагалі не сором… Готфрід урочисто вклонився:

— Добре сказано!

За гуркотом моторів нічого не було чути. Повітря здригалося. Здригалися земля й небо. Поле мчало мимо.

— Іде передостаннім, — пробурчав Ленц. — От бестія, знову заговтався на старті…

— Байдуже! — відповів я. — Старт — це для «Карла» біда! Він повільно одривається, але потім ти його й не вдержиш.

Гуркіт трохи вщух, тоді залунала мелодія гучномовців. Ми не повірили власним вухам: Бургер, один з найсильніших конкурентів, зовсім не рушив з місця.

Машини з гуркотом наближались до нас. Здаля вони підскакували по доріжці, як сарана, далі більшали й більшали і промчали нарешті навпроти нас повз трибуни, завернувши на довгому повороті, їх було шестеро, Кестер все ще йшов передостаннім. Ми тримались напоготові. Від повороту чути було то сильніший, то слабший відгомін гуркоту машин. За поворотом уся зграя рвонулась вперед. Одна машина йшла попереду всіх, щільно за нею — друга й третя, а за ними — Кестер. На повороті він обійшов одну і був тепер четвертим.

З-за хмарин виглянуло сонце. Широкими смугами світло й тіні линули на бігову доріжку, вона раптом стала плямистою, як тигр. Тіні від хмарин ковзали по людській юрбі на трибунах. Завзяття моторів пронизало нас, наче звуки грандіозного хоралу. Ленц нетерпляче крутився туди й сюди, я розжував зубами сигарету, Патріція Гольман, роздуваючи ніздрі, жадібно втягувала повітря, як молоде лоша весняним ранком. Тільки Валентин та Грау мирно сиділи під яскравим сонячним промінням.

Велетенський пульс машин знову застукотів коло трибун. Ми напружено вдивлялись у Кестера. Він захитав головою — не хотів міняти покришок. Тепер він дещо вирвався вперед — зрівнявся з задніми колесами третьої. Тут машини помчали по нескінченній прямій.

— От чорт! — Ленц відпив ковток із пляшки.

— Він на це натренувався, — звернувся я до Патріції Гольман, — обганяти на поворотах. В цьому він фахівець!

— А трохи ковтнути з пляшечки, Пат? — запитав Ленц.

Я кинув на нього сердитий погляд. Він, не кліпнувши очима, витримав мій погляд.

— Краще вже із склянки, — відповіла Пат. — Я ще не навчилась пити з пляшки.

— Так я й знав! — Готфрід простяг руку і вхопив склянку. — Це недоліки сучасної системи виховання.

У наступних кругах пасмо машин розтяглося. Першим ішов Браумюллер. Перші чотири машини поступово вийшли вперед на якихось триста метрів. Кестер зник за трибуною, зрівнявшися з третім гонщиком уже й передніми колесами. І от знову заторохтіли машини. Ми поскакували з місць. А де ж третій? За двома першими несамовито гнався один тільки Отто. Коли ось — ага, загудів і третій! Задні покришки метляли, мов ганчір'я! Ленц злорадісно вискалив зуби, машина спинилася коло сусіднього бокса. Кремезний механік вилаявся. За хвилину машина побігла знову.

Наступні круги нічого не змінили в розстановці сил. Ленц поклав секундомір і почав підраховувати, а тоді сповістив:

— «Карл» ще має дещо в резерві!

— Боюсь, що й інші теж мають, — сказав я.

— Маловіре! — він кинув на мене нищівний погляд, На передостанньому крузі Кестер теж покрутив головою. Він ішов натиск — не міняти покришок! Було ще не так тепло, щоб вони не могли витримати.

Коли машини вийшли на останній круг, над широким полем і трибунами запанувало прозоре й ясне напруження.

— Хапайтеся всі за дерево! — скрикнув я, вхопившись за держак молотка. Ленц ухопив мене за голову, я відіпхнув його. Він оскалився і вхопився за бар'єр.

Гудіння переходило в рев, рев — у шалене виття, виття — у несамовитий стукіт; тонко, із свистом співали мотори на максимальних обертах!… Браумюллер високо шугнув на повороті, зразу ж за ним помчав другий; задні колеса його здіймали куряву й скреготіли, вони пішли глибше, ближче до центра, очевидно, він хотів, роблячи коротший поворот, обминути першу машину низом.

— Невірно! — закричав Ленц.

Коли ось і Кестер шугнув за ними, з дзижчанням винеслась машина на повороті аж до самого краю, на якусь мить ми скам'яніли — здавалося, він перелетить за бар'єр, але мотор заревів, і машина розвернулась.

— Він розвернувся на повній швидкості! — скрикнув я.

Ленц підтвердив:

— Збожеволів!

Ми перехилилися за бар'єр, тремтячи від збудження, від страху, чи все буде гаразд. Я допоміг Патріції Гольман стати на ящик з інструментами.

— Так вам буде видніше. Спирайтеся на моє плече.

Ось стривайте, він і цього наздожене саме на повороті!

— Уже наздогнав! — скрикнула вона. — Він уже й обминув його!

— Наздоганяє Браумюллера! Боже ж мій милий, а, їй-бо, так! — закричав тепер і Ленц. — Обминув другого і наздоганяє Браумюллера.

Наче з грозової хмари виринули три машини, помчали на нас, ми кричали, як навіжені, кричав і Валентин, чути було і здоровецький бас