Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

— Це дуже просто, пане Беккер. Спільник справді змушував його співпрацювати. Отже, він не мав жодного резону вбивати Маркуса Бергера. Якщо взагалі комусь і слід було побоюватися такої прогулянки в лісі, то це самому шантажистові.

Франц Беккер одразу погодився.

— Але навіщо ви мені це все розповідаєте, пане комісаре? Ви знайшли спільника?

— Я не знайшов його. Але, можливо, ви мені допоможете?

— Та Боже ж мій, як я міг би вам допомогти? Чи ви гадаєте, його колись спеціально зі мною знайомили?

Беккер знову засміявся. Він справляв на Тоні Вуста приємне враження.

Готовий прислужитись і зовсім не агресивний — на відміну від своєї дружини, що більше не появлялась.

Франц Беккер рішуче поставив лише одну умову: його дочка Кріста не повинна знати нічого про цю справу. Він наполягав на тому, щоб вона ніколи нічого не довідалася про подвійне життя Маркуса Бергера. Ні через пресу, ні через поліцію. Лише за цієї умови Франц Беккер обіцяв допомогу. Навіть запропонував дещо конкретне.

Разом з майбутнім зятем йому не раз траплялося бувати в пивницях. Там вони зустрічали Маркусових знайомих. Можливо, серед них і був убивця.

— До нашого столу нерідко підходили молоді чоловіки. Вони перекидалися з Маркусом кількома словами, сміялися, жартували, іноді навіть пили пиво. Але й зникали вони досить швидко. Схоже, що Маркус просто не хотів знайомити зі мною своїх колег. А тепер, після вашої версії, я розумію, що він мав свої підстави. Проте пам'ять на людей у мене чудова. Я пам'ятаю навіть обличчя, які бачив років двадцять тому. Гірше з цифрами. Але, на щастя, цифри вам од мене й не потрібні.

Тоні Вуст підніс склянку й одним духом вихилив її. Він добряче просунувся у роботі.

— Проглянете картотеку наших клієнтів. Беккер посміхнувся.

— «Картотека клієнтів»? Гарна назва для вашого альбому злочинців. Само собою, я подивлюсь його. Для мене важливо, щоб це вбивство було розкрите. Я сподіваюсь, моя дочка уникне судового розгляду?.. — Несподівано він нахилився вперед і різким голосом вигукнув: — Схопіть його! Віддайте його під суд, засадіть до в'язниці на все життя! Не випускайте його ніколи! Подбайте, щоб він не потрапив мені до рук! Бо якщо він мені попадеться раніше, ніж вам, я його вб'ю, пане комісаре. Так, уб'ю! — Він виставив уперед свої великі міцні руки, що були наче зброя, і повторив: — Так, уб'ю! Він зруйнував щастя моєї дочки. А тим самим і щастя моєї родини. Хай навіть Маркус робив усе те, про що ви казали. Але ж усі люди помиляються. А Маркус хотів вибратись із цієї халепи. Ви самі це знаєте. Він хотів стати порядною людиною, наш хлопчина. І він зумів би! Чому він мені не довірився? Я б зберіг таємницю, будьте певні! І від дружини, і від дочки, і від усіх. Я б допоміг йому виплутатися з халепи. Тоді мертвий у лісі лежав би не він, а його спільник.

Тоні Вуст зрозумів, що дальша розмова вже нічого не дасть. Він не мав наміру вислуховувати й далі слова ненависті. Він міг зрозуміти цей вибух гніву, але не хотів більше бути його очевидцем. Лишалося тільки одне запитання.

— Ваш майбутній зять коли-небудь відгукувався про когось різко негативно? Імена якісь згадував? Мав якихось ворогів? Якщо наше припущення слушне, Маркус Бергер мусив ненавидіти свого спільника.

Франц Беккер знизав плечима, вигляд він мав трохи стомлений.

— Я подумаю, пане комісаре, я подумаю і повідомлю вас.

Комісар Тоні Вуст міг уже більше не ставити запитань. Тепер цей чоловік удень і вночі думатиме лише про те, щоб нічого не випустити з уваги. Він згадає кожне обличчя, узагальнить кожну балачку. Він справді хоче бачити вбивцю Маркуса Бергера за гратами. Франц Беккер був першим союзником, якого Тоні Вуст здобув у цій боротьбі. Певно, тепер і його дружина поводитиметься інакше.

Справи розвивалися добре. Тоні Вуст сідав у машину в чудовому настрої. Цей настрій йому не могли зіпсувати ані напружений вуличний рух, ані затори на перехрестях. Навіть про Гудрун Кох він тепер думав куди спокійніше.

Зупинившись перед супермаркетом, він зайшов досередини, сподіваючись, що поліційний знак на вітровому склі вбереже його від штрафу за стоянку в недозволеному місці. Бігаючи від полиці до полиці, він вибирав свіжі овочі.

Дві голівки салату, кіло помідорів, дві бляшанки тунця, декілька цибулин. Він згадав, що Марія з усього цього робила чудовий салат. Можливо, й у Гудрун з'явиться якась ідея.

Розраховуючись біля каси, він був майже щасливий, що знайде вдома хоч якусь живу душу.

Питання з відділом у справах молоді та з відділом соціального забезпечення могло зачекати. Та й усе одно вже було запізно. Тамтешні службовці повідкладали свої олівці щонайпізніше о четвертій годині.

Ні, всупереч його таємним сподіванням вона не прибрала в помешканні. Коли він майже у радісному чеканні переступив поріг, тримаючи в руці пакет з покупками, його очам відкрилось досі небачене видовище. Він навіть не зразу второпав, що ж, власне, сталося.

Із ванної кімнати через вітальню до кухні тяглися шворки. На них висіла мокра різноколірна спідня білизна. Лілові сорочки, чорні чоловічі підштанки, кілька рожевих дитячих пелюшок.

Пакет з покупками тихо вислизнув у Тоні із руки.

— Так… але… що це означає?

Лише тепер Гудрун почула його. Із ванної кімнати долинув її збуджений голос:

— Батік! Хіба не гарно? Я хотіла зробити щось корисне і пофарбувала твою нудну спідню білизну!

— Ти пофарбувала… що?..

Повільно, немов до чогось небезпечного, він підступив до білизни. Нерішуче обмацав свої старі довгі бавовняні підштанки. Подарунок тещі — взимку він часто піддягав їх, ідучи на нічну службу. Тепер вони були чорні. На одній половині ззаду красувався великий білий птах, на другій — фірмовий знак «Мерседеса».