Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

Читаймо далі. Розділ «Перші бойові відділи УПА». «В культосвітній праці, в національному усвідомленні українського населення цих просторів у своїй правді, в розбудові кадрів ОУН пройшов майже весь 1942 р.» Майже, в цьому контексті, означає першу половину того року. Чому так? А тому, що в половині 1942 р. прийшов /Григорій/ Перегійняк («Коробка», «Довбешка»), майбутній перший сотенний УПА. «Сотню для спеціяльних завдань, особливо проти карних експедицій, які німці висилали для поборювання спротиву населення» йому доручив «Дубовий». Перша відома акція першої сотні УПА — 7 лютого 1943 р. — напад на районний відділ шуцполіції в м. Володимирці з метою визволення члена оунівського підпілля «Діброви».

Ця акція, тобто перший бойовий виступ першої сотні УПА, відбулась невдовзі після того, як їй представили вищого командира. Сталося це так: «В кінці 1942 р. заіснували на Волині зміни в проводі ОУН. Провідником ПЗУЗ став Дмитро Клячківський… Павленко (Ростислав Волошин) офіційно представив його нам на обласній нараді». Того самого часу «відповідаючи на терор» німців і червоної партизанки, яка «на Волині і Поліссі… поводилась як правнодію-ча адміністративна влада… спонтанно також і по селах повстали самооборонні відділи… Восени 1942р. кількість самооборонних відділів зросла настільки, що вже відкрито говорилось про армію».[75]

Всі вищенаведені тут (а також в інших мемуарних джерелах) відомості радикально суперечать інформації аналітичних звітів тогочасних керівників. Рейнгард Гейдріх, керівник поліції безпеки та СД («Der Chef der Sicherheits-polizei und des SD»), 14 січня 1942 p.: «ОУНу Херсоні. Прихильники Бандери згуртувалися біля першого командира самооборони Конрада… Нібито для організації відділів самооборони відбувалися збори (2 000 осіб) з пропагандою, летючками й закликами до активної співпраці, вони не мали великих успіхів, бо населення в цих справах не зорієнтоване і не бажає організацій».

Звіт від 4 лютого: «Виявлені попередньо зв’язки між НКВС і ОУН дуже близькі і дуже складні» (що означає ця фраза і яке реальне підґрунтя під собою вона має, я не знаю). Звіт від 16 жовтня, «Український рух спротиву» згадує летючку щодо «негативного ставлення до червоних партизан»; «в околицях Горохова знайдено летючку, підписану Бандерою, в якій є заклик до українців самим визволятися від божевільних німців»; «арештовано вчителя з Тіверова», який віз до Києва бандерівську літературу, використовуючи при цьому фальшиве посвідчення; в Гайсині арештовано 7 осіб «за пропагандивну діяльність бандерівської групи»-, «в околицях Запоріжжя збільшилася активність бандерівців»; арештовано 5 «мельниківців» у Києві та на Східній Україні; арешт мельниківця у Кіровограді; у Кракові СД схопила один примірник статуту ОУН(м). 23 жовтня: «В липні 1942р. в околицях Кам’янця-Подільського підтверджено існування банди, в якій заступлені бандерівці і комуністи. В околицях Сарн підтверджено існування великої банди під командою бандерівського функціонера Боровця. Бандерівці вважають зближення з більшовиками потрібним, зокрема після зближення Англії й США з СРСР».

Із доповідної записки начальника Українського штабу партизанського руху, майора держбезпеки (це звання дорівнювало полковнику в армії — Д. Я.) Строкача секретареві ЦК КП(б)У Корнійцю від 7 січня 1943 р. дізнаємося подробиці про «бандерівського функціонера Боровця», станом на кінець 1942 р. вони такі: «в районах Пінська, в лісах Острог, Шумськ, Мізоч є великі групи українських націоналістів. Кличка керівника «Тарас Бульба… в окремих місцях українські націоналісти створюють свої нелегальні організації для боротьби з фашистськими окупантами під гаслом “За самостійну Україну без німців”»[76].

В принципі — це всі відомі обом окупантам прояви націоналістичної діяльності на той час. Наступного, 1943 року, якщо вірити німецьким документам, ситуація радикально не змінилася. Забігаючи наперед, процитую звіт від 2 квітня 1943 р., в якому згадується лише «банда Боровця». 9 квітня — перша інформація про перехід «шуцманів» до «банд». 7 травня: «Активність українських національних банд на Волині та Поділлі постійно зростає». 14 травня: «Центр активності банд — північна Київщина, Чернігівщина, Житомирщина, Рівненщина. Активні більшовицькі та національно-українські банди. Обидві сторони закликають молодь приєднуватися до їх рядів. Бульба-Боровець видав наказ шуцманам перейти до нього. Все це має великий вплив на населення»[77]

«Вплив» цей, навіть якщо він і мав місце, довго не протривав. «Затиснуті на обмеженому терені» Волинського Полісся, загони Бульби-Боровця, за оцінкою штабу Кляч-ківського в серпні 1943 р.: «його (тобто Бульби — Д. Я.) ефективні сили складалися зі 180 озброєних людей, що перебували на периферії теренів, зайнятих УПА». 18 серпня Савур-Клячківський віддав наказ про роззброєння відділу Бульби. «Після цього, — за словами зацікавленого очевидця, — цей відділ фактично вже майже не існував»[78].

Але повернімось у 1942 рік. Спробуємо з’ясувати, де зародилася «небульбівська», так би мовити, Українська Повстанська Армія? Що вона представляла собою в перші місяці свого існування?

Де, як і коли створювалися УПА?

Саме так: створЮВАЛИСЯ, а не створИЛАСЯ. Сучасна академічна наука з питанням, винесеним до заголовка цього параграфа не впоралась. У неодноразово цитованому нами науковому дослідженні[79], щодо цього питання у 8 розділі «Про час створення УПА», відповіді немає. Взагалі. Хіба зазначено, що дату 14 жовтня 1942 р. треба вважати «недостовірною».

За 15 років до оприлюднення цієї сенсаційної інформації український дослідник, автор передмови до 18 тому «Літопису УПА» Петро Содоль (до слова, він створив ресурс «Реєстр старшин УПА, провідників ОУН та членів УГВР» — http://forum.ottawa-litopys.org) установив: «Початок Української Повстанчої Армії (УПА) на терені Галичини припадає на літо 1943 року коли в липні в Карпатах та на Підкарпатті появилися перші вишкільні відділи Української Народної Самооборони (УНС) (але ще не самі відділи — Д. Я.). В той час вже існувала УПА під командою Дмитра Клячківського — «Клима Савура» — на Волині та Поліссі т. зв. «Райхскомісаріят Украіни». На цих північно-західних українських землях існували військові відділи Організації Українських Націоналістів — Самостійників-Державників (ОУН-СД) вже в 1942 році, які приступили до відкритої війни з німцями, починаючи з лютого 1943 р. Терен Галичини, який входив до німецької Генеральної Губернії початково уважився запіллям, яке мало забезпечувати УПА кадрами, постачати боєприпасами та поживою».

За твердженням П. Содоля, все змінили два фактори. Перший — кампанія задля створення дивізії «Галичина» (що «грозило відходом сільського бойового елементу до СС-дивізії «Галичина» — підкреслення наше — Д. Я.). Другий фактор — ковпаківський рейд, особливо перехід його об’єднання