Читати книгу - "Зелений дім"
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зелений дім" автора Маріо Варгас Льоса. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
інше. Чи піклуватимуться вони про збереження того, що дівчинка набула тут? Чи не знищать своїм недбальством те, що їй дала місія? Передусім я турбуюся саме про це, доне Хуліо. О, ви, мати, не знайомі з подружжям Портільйо! Анхеліта щороку влаштовує свята для найбідніших, сама збирає пожертву по крамницях, а потім ходить і роздає її в передмістях, можете бути певні, мати, що Анхеліта братиме дівчинку з собою на всі церковні походи в Ікітосі. А ігуменя: мені не хотілося б вам набридати, але є ще одна справа: чи візьмете ви на себе відповідальність за обох дівчаток? Авжеж, мати, ясна річ, на випадок якоїсь скарги чи пригоди я готовий підписати, що належить, від свого імені та від імені доктора Портільйо. Отже, згода, доне Хуліо, я зараз приведу їх, а Гризельда приготує для вас щось прохолоджуюче, це вам не зашкодить при такій спеці, — і дон Фабіо здіймає радісно руки: ви завжди такі люб’язні! Ігуменя виходить з кімнати, сонячні плями на стелі вже не блищать, стали матові, з прилеглого саду долинає спів вихованок. Що це все означає? Хто їй дав право? З ласки тієї черниці я зазнав дуже неприємних хвилин, доне Фабіо, — а той: доне Хуліо, це лише звичайна формальність, черниці дуже люблять сиріток, то ж їм і шкода з ними розлучатись, от і все. І дон Хуліо: але хіба офіцерам з форту Борха вони задають такі питання, а до тих інженерів, які сюди приїжджали, вони теж лізуть з такими порадами, га, доне Фабіо? Губернатор сидить із сумним обличчям, — певно, мати була не в настрої, не беріть собі в голову, доне Хуліо, — однак Реатегі не заспокоюється: і нехай мені не кажуть, що військові будуть з ними поводитися краще, військові змусять їх працювати, як худобу, ясна річ, не даючи їм жодного сентаво, можете бути певні, а чи відомо вам, доне Фабіо, який мізер отримують військові? Зрештою мене досить добре знають, і якщо я рекомендую доктора Портільйо, то, значить, існують на те причини, доне Фабіо, от і маєте, де ж таке бачено. Хор в садку зненацька стихає, а губернатор нічого не розуміє: ігуменя завжди така запопадлива, так добре вихована, але бог із нею, все вже минулося, доне Хуліо, не псуйте собі настрою через дурниці, — а той: я собі настрою не псую, мене лише дратує така несправедливість, як дратувала б кого завгодно. Здається, перерва вже закінчилась. Пальці дона Фабіо барабанять по бильцю крісла, — мати ігуменя і мене рознервувала, доне Хуліо, я відчув себе, як на сповіді, — вони повертають голови, і двері прочиняються. Ігуменя вносить блюдо з пірамідою тістечок, мати Гризельда — глиняну тацю зі склянками та глечиком, у якому щось піниться, а біля дверей стоять дві вихованки, перелякані, вороже настроєні, у кремових фартушках. Сік папайї, браво! Ох уже ця мати Гризельда, завжди нам догодить, — дон Фабіо встає, а мати Гризельда сміється, затуляючи долонею рота. Черниці розставляють склянки, наповнюють їх. Вихованки, притулившись одна до одної біля дверей, дивляться спідлоба, в однієї з напіввідкритого рота видніються малі, гострі зубенята. Хуліо Реатегі підіймає свою склянку, — мати, я справді дуже вдячний, бо вмирав від спраги. Однак ви повинні скуштувати ще й печива, ніколи не відгадаєте, з чого воно, ну, доне Фабіо? Ніяк не спаде на думку, мати, але ж таке вишукане, немовби з маїсу, пишне, чи може, з батату, — і мати Гризельда починає сміятися: з маніоки! Це її власний винахід, а коли приїде сеньйора Реатегі, вона дасть їй рецепт. Дон Фабіо попиває сік маленькими ковтками, закочуючи від насолоди очі: у вас, мати Гризельдо, янгольські руки, вже хоча б за одне це ви повинні потрапити на небо, — а вона: доне Фабіо, тихіше, тихіше, налийте собі ще соку. Вони п’ють, витягують хустинки, витирають оранжеві сліди довкола губів, лоб. Реатегі вкритий краплинами поту, лисина губернатора блищить. Нарешті мати Гризельда бере тацю, глечик й склянки, поблизу дверей грайливо посміхається до гостей, виходить, Реатегі й губернатор дивляться на вихованок, що стоять нерухомо, ті опускають голови. Добрий вечір, дівчатка. Ігуменя наближається до них, — будь ласка, підійдіть, чому ви там стоїте? Та, що з гострими зубенятами, поволі човгає ногами, друга залишається на своєму місці, а Хуліо Реатегі: ти також, донечко, не бійся, я тебе не з’їм. Вихованка не відповідає, обличчя ігумені набуває загадкового веселого виразу. Вона дивиться на Реатегі, і в його очах з’являється іскорка зацікавленості. Губернатор продовжує манити дівчинку рукою, щоб підійшла, а ігуменя з посмішкою вказує на неї пальцем: хіба дон Хуліо не впізнає її? — і Хуліо Реатегі повертається до дівчинки, мружиться, придивляючись до неї, ворушить губами, ляскає пальцями, — ой мати, невже це вона? Ну й несподіванка, мені б навіть на думку не спало. Дуже вона змінилася, доне Хуліо? Дуже, мати, якщо я візьму її з собою, сеньйора Реатегі буде в захопленні. Донечко, адже ми з тобою давні знайомі, чи ти вже мене не пам’ятаєш? Та, що з гострими зубенятами, і губернатор дивляться то на нього, то на неї, вихованка біля дверей трохи підводить голову, її зелені очі контрастують з темною шкірою. Ігуменя зітхає: Боніфаціє, годі маніритись, адже до тебе говорять, що за дивна поведінка. Хуліо Реатегі й далі придивляється до неї, — ой мати, хай йому грець, минуло вже років чотири, як час летить, ну й виросла ж ти, донечко, була такою билинкою, а тепер лишень погляньте — доросла дівчина. Ігуменя киває головою, — Боніфаціє, ну ж бо, привітайся з сеньйором Реатегі, — знову зітхає, — ти повинна його поважати і його дружину також, вони ставитимуться до тебе добре. А Реатегі: тут нема чого соромитися, донечко, побалакаємо трошки, адже ти тепер чудово розмовляєш по-іспанському. Еге ж? Губернатор підстрибує у своєму кріслі, — та це ж та, що з Уракуси! — ляскає себе по лобі, — нарешті пригадав. А ігуменя: Боніфаціє, припини вдавати з себе дурненьку, бо дон Хуліо подумає, що тобі відтяли язика. Отаке, дитино, ти плачеш, що сталося, донечко, звідкіля ці сльози? Боніфація підводить голову, сльози котяться по щоках, пухкі губи міцно стиснуті. І дон Фабіо: ну, ну, дурненька, ти повинна бути задоволена, що матимеш родинне вогнище, а дівчатка сеньйора Реатегі — то два янголятка. Ігуменя блідне, — ах, що за дівчисько, — обличчя в неї зараз біле, як і руки, — чому ти плачеш? Боніфація широко розплющує свої зелені вологі очі, біжить по килимку, — донечко, — падає перед ігуменею на коліна, — дурненька, — хапає її
Перейти на сторінку:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелений дім», після закриття браузера.
Подібні книжки до «Зелений дім» жанру - Сучасна проза:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Зелений дім"