BooksUkraine.com » Сучасна проза » Конкістадор 📚 - Українською

Читати книгу - "Конкістадор"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Конкістадор" автора Федеріко Андахазі. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 56
Перейти на сторінку:
своїх міркувань, щоб мешики не сумнівалися у божественній природі корабля й не здійняли нового заколоту.

(…)

Очерет 2

Я чимало розмірковував про зустріч з Кетцалькоатлем. Його поява була не лише рятівним втручанням, а й безперечним знаком. Він указував нам шлях не гірше за зорі на небосхилі. Його корабель йшов слідом за сонцем, а отже, він почав шлях десь на сході, тож попереду на нас чекає суша. І навіть, якщо згодитися з припущенням Маоні, і ми дійсно зустріли експедицію викінкатлів, це теж є добре передвістя. Розміром той корабель був дрібнішим за наш, а отже, не міг узяти на борт більше харчів, ніж ми, значить, у будь-якому разі, нові землі вже неподалік. Це була для нас вагома звістка, адже наші їстівні запаси вже вичерпувались. Я суворо втаємничував, скільки й чого у нас лишилось. Мені вже довелося зменшити порції їжі та води. Поки що я робив так, що команда не помічала, що раціон зменшено. Тепер їжу подавали у не таких глибоких полумисках, тож вони були ущерть повними. Так само я вчинив з водою: наказав напувати команду частіше, але з меншого посуду. Як довго протримаємось на таких хитрощах? Очі можна обдурити, а ось шлунок так чи інак відчує істину.

Ягуар З

Все залишається без змін.

Орел 4

Мої люди починають виказувати ознаки голоду та знесилення. Веслувальники швидко втомлюються. Тепер ми б уже не витримали бурю. Я сам помітив, як схуднув та охляв, адже їм дуже мало. Я радше віддам свою порцію команді. Через голод люди дратуються, то тут, то там вибухає сварка. Тепер я вже не в змозі приховувати, що запаси наші тануть. Найгірше з водою: її вистачить лише на кілька днів. Навіть нотатки продовжувати стає важко.

Стерв'ятник 5

Надії мої тануть разом із запасами продовольства. Строк, у який ми мали б, за моїми розрахунками, дістатися землі, неухильно наближається, а землі чомусь не видно. Троє людей занедужали, і я хвилююся за їхні життя. Маоні, мій відданий та славний Маоні, вже кілька днів нічого не їсть, щоб команда мала більше харчу. Якщо на борту не розпалився новий бунт, то лише тому, що головні заколотники надто знесилені для опору.

Страх 6

Кохана моя Ішоє, настав кінець. Немає більше нічого — ані води, ані продовольства. Здорові виснажені, а хворі — в агонії. Я єдиний завинив у цій трагедії, мабуть, мені варто було дозволити, щоб мене принесли в жертву.

Кремінь 7

Сьогодні, лежачи голічерева і чекаючи, коли прийде смерть, я зауважив над нашим кораблем птаха. Це був атотль. Я не відразу збагнув, наскільки важливим є побачене. Зібравшись на силі, я показав пальцем у небо. Й ті, що лежали поруч зі мною, теж повернули голови. Один з моїх людей підвівся й побачив, що поряд з кораблем плаває якась трава. Безперечно, то свідчило про землю неподалік. Інший матрос, у якому наче вже й не жевріло життя, рвучко скочив на ноги й зліз на щоглу. Тримаючись рукою за рею, іншою він зробив над очима козирок, щоб затулитися від палкого сонця. Покрутивши головою з боку в бік, матрос поглянув на схід і раптом з останніх сил вигукнув жадане слово: «Земля!»

Ми всі підвелися на ноги, наче воскреснувши до життя.

Частина третя

1

Ідол на хресті

Подорожній щоденник Кетци обривався після прибуття на нову землю, тепер він писав не щодня, а лише коли дозволяли обставини. Більша частина літописів про пригоди сина Тепека на новому континенті складалася з пізніших його споминів та розповідей членів команди, які повернулися з походу живими.

Коли мореплавці — хто виснажений, хто напівживий — побачили після сімдесятиденної подорожі вдалині розітнуту смугу невизначеного кольору, у них знову запалав вогонь життя, котрий ще нещодавно зотлівав останніми вуглинками. Забагато прикмет свідчило про близькість землі, це було непомильно. Чайки, які кружляли над водою, все густіші жмути очерету на воді були для мореплавців несхибними знаками. В міру того, як корабель підходив до гостинної смуги землі на сході, люди помічали, що берег рясно вкрито рослинністю. Незабаром вони відчули пахощі вологої землі та лісу. У небо здіймався стовп сірого диму, який пахнув м’ясом. Зголоднілі люди чимдуж сповнювали легені цим ароматом, що вселяв надію в їхні душі. Тепер вони йшли уздовж берега, допоки не наскочили на щось схоже на скелястий мур, біля якого можна було кинути якір і дістатися суходолу, навіть не зіскакуючи з корабля у прибережні води. Першим, хто ступив на землю, був Кетца. Ставши на одне коліно й розкривши обійми, він подякував Кетцалькоатлю. Ніхто й ніколи не запливав так далеко.

Кетца наказав усім убратися у бойове спорядження. Й у такому вигляді, захищаючись нагрудниками та захисними наплічниками, а також звірячими масками, які закривали обличчя та голови, озброївшись чорними мечами, воїни Теночтитлана посунули вперед зеленими луками. Невдовзі вони зауважили отару овець на пасовищі. Завойовники були до того голодні, що вмить, не змовляючись, накинулись на найближчу вівцю поряд й ураз розітнули її обсидіановими лезами на шматки. Ними керувала лише жага насититися: вони навіть не розпалили вогнище й жерли ще живу плоть. Тепле м’ясо так ударило в їхні голови, що вони не одразу зауважили пастушка, що сидів на в’язці гілля й нажахано спостерігав за тим, що відбувається. Хлопчина трусився, як листя на вітрі, дивлячись, як люди з мідно-червоною шкірою, з кошачими головами, в обладунках і з чорними мечами живцем жеруть його худобу. Він непевно звівся на ноги, спираючись на кийок; він уже збирався накивати п’ятами, коли прибульці врешті зауважили його. Кетца був у захваті від того, що нові землі залюднені. Він почав махати юнакові рукою й намірився підійти, щоб назватися. На мить обоє чоловіків заклякли, роздивляючись один одного. Вони були майже однолітки й майже однаково здивувалися. Увагу Кетци привернула геть біла шкіра парубка й волосся — все у білих кучерях. Попри палицю в руках чужинця, він видавався зовсім некривдним. Вождь мешиків заговорив своєю мовою: «Мене звати Кетца. Я прибув від імені мого державця, імператора Теночтитлана. Віднині ти є його підданцем…» Та не встиг Кетца доказати, як юнак чимдуж кинувся геть і зник з очей. Кетца наказав своїм людям іти слідом, щоб, наздогнавши юнака, переконати, що йому нема чого боятися.

Незабаром загін вийшов на вузеньку стежку й тут-таки зауважив ветху хатину, яка дуже скидалася на халупи бідняків у

1 ... 30 31 32 ... 56
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конкістадор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конкістадор"