BooksUkraine.com » Сучасна проза » Ми проти вас 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми проти вас"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ми проти вас" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 119
Перейти на сторінку:
обговорення по телефону.

— Ну, так, — кивнув приятель.

І Тео пояснив:

— Я даю нашим друзям у Лондоні всі необхідні політичні гарантії на землю і фабрику, як вони й хочуть. Але натомість мені дещо потрібно. Тут діє жорстока банда, яка заради клубу здатна на розбій. Один політик ніяк не зможе їх зупинити, але новий великий спонсор здатен… ну, ти розумієш. Використай свій вплив.

Приятель кивнув.

— Знову цей хокейний клуб? Чому він настільки важливий для тебе?

— Він має символічне значення, — усміхнувся Тео.

— То що тобі треба? — запитав приятель.

— Новим власникам слід поставити умову для надання спонсорської підтримки: спортивний директор «Бйорнстад-Хокею» повинен офіційно розірвати зв’язки з жорстокими вболівальниками і знести трибуну зі стоячими місцями.

— Це не виглядає на щось серйозне.

— Звісно, ні. Але важливо, щоб вимога йшла безпосередньо від власників, а не від мене.

Приятель дав гарантію. Вони потисли руки. Приятель піднявся на борт літака.

Річард Тео всю дорогу назад думав, що тільки людина, чия нога ніколи не ступала у Бйорнстад, могла сказати, що обговорена справа «не виглядає на щось серйозне». Саме тому Тео завжди йде на крок попереду інших. Люди розучилися робити підготовче дослідження.

* * *

— Вільяме! Вільяме! — звідкись шипить один із хлопців.

Лео відчуває надто сильне запаморочення, щоб зрозуміти, звідки чути голос, він лежить на спині й нічого не бачить під ударами.

Вільям встигає востаннє замахнутися, але хтось із команди хапає його, повторюючи:

— Вільяме!

Кутиком ока Вільям бачить, як хтось киває на дорогу, що веде понад озеро. Там зупинився автомобіль. З нього вийшли двоє чоловіків у чорних куртках. Вони не спускаються на пляж, у цьому нема потреби. «Група» ніколи не втручалася до справ, які мали в цьому місті підлітки, бо завжди існувала межа між серйозністю основної команди, і забавками юніорів. Але Вільям уже не юніор, і тепер йдеться не лише про хокей.

Вільям відпускає Лео. Вагаючись, встає. Чоловіки в чорних куртках не рухаються з місця, Вільям спльовує перед себе кров, по футболці тягнеться червона слина.

— Та пішло воно… — тихо бурмоче він, щоб ніхто не почув тремтіння в голосі.

Вільям розвертається і йде. За ним рушають хлопці з команди. Чоловіки в чорних куртках так і стоять на дорозі, аж поки один із Вільямових друзів не доганяє в чому річ: він залізає на дерево і знімає прапори «Гед-Хокею». Чоловіки в чорних куртках зникають, не мовивши ні слова, але тепер усім продемонстровано, чия тут територія. Гру «Гед-Хокею» на землі Бйорнстада закінчено.

Лео сидить на килимку, не витираючи з обличчя кров Вільяма. У нього так нестерпно болить горло, що не виникає сумніву: всередині щось травмовано. Хтось із приятелів Лео поплескує його по плечу, інший простягає йому сигарету Лео ще ніколи не курив, але як не почати після такого. Від куріння йому страшенно боляче і неймовірно добре.

Він не відступив перед Вільямом Лютом, і цього літа червоні прапори більше не висітимуть на деревах. Можливо, Лео міг би цим задовольнитися, але тепер серце дванадцятирічного хлопця б’ється на іншій частоті, тому що він щось для себе відкрив. Адреналін. Насильство. Це як любов. Тож завтра зранку мама Вільяма Люта відчинить поштову скриньку перед їхнім будинком і побачить, що вона вся, аж доверху, заповнена запальничками.

Такі люди, як Вільям Лют, не можуть ігнорувати подібні провокації. Такі люди, як Лео Андерссон, на це й розраховують.

13

«Тож вони дали йому армію»

«Усе має свою ціну, всі ми за щось платимо!» Ці слова часто вивергалися з рота Рамониного чоловіка, поки той був живий. Перше, про що він запитував усіх, хто щось купив, — і неважливо, був то новий автомобіль чи вживаний тостер, — «Скільки заплатив?». І при будь-якій відповіді він фиркав: «Та ж тебе надурили! Я би дав пів ціни!». Як це набридало Рамоні, й скільки б вона зараз віддала, щоб почути ці слова знову. Рамонин чоловік був закоханий у неї і в хокей, він часто казав, що коло вкидання на льодовій арені Бйорнстада стало їхньою обручкою, тому нема потреби щось носити на пальці. Коли життя ставало тяжким, він ніколи не заспокоював, що «все налагодиться», він просто казав: «Скоро буде хокей». Якщо хтось говорив «літо», він виправляв: «Передсезоння — так це називається». В усіх календарях він перегортав аркуші, щоб рік починався у вересні, тому що його рік починався саме тоді, коли «Бйорнстад» грав перший матч.

Минуло вже одинадцять сезонів, відколи він полишив Рамону. І от якийсь продавець сидить собі за телефоном і набирає номер, навіть не особливо переймаючись, кому він телефонує.

— Ало, це Гольґер? Як справи, Гольґере? — гукає він, коли на іншому кінці піднімають слухавку.

— Гольґер уже одинадцять років як мертвий. А до того його самопочуття було не аж таким збіса добрим. Хлопче, ти чого хочеш? — відповідає Рамона, стоячи за барною стійкою зі своїм «другим сніданком» у руці.

Телефонний продавець схвильовано клацає по клавіатурі.

— Це ж був номер пабу «Хутро»?

— Так, — відповідає Рамона.

— Ага… перепрошую, в наших документах Гольґер досі зареєстрований як співвласник…

— Так і є, це наш спільний паб. Просто зараз усіма справами доводиться займатися мені.

— Ага, а що тут у нас… то ви… Рамона?

— Так.

Продавець знову бере розгін і вигукує:

— Чудово! Як справи, Рамоно?

— Хлопче, тепер існує така технологія, яка дозволяє людям, як оце я, знаходити домашні адреси таких людей, як ти.

— Я пере… прошую?

— Ти мене почув.

Після цих слів на мить западає тиша. Нарешті продавець прокашлюється і — з якихось не зовсім зрозумілих причин — набирається відваги, щоб усе-таки пояснити, хоч і занадто стрімко:

— Я продаю засоби для догляду за шкірою, за передплатою! Щомісяця ви отримуєте вісім різних продуктів з доставкою додому, але оплачуєте лише ті, які обираєте, а всі інші відсилаються безкоштовно до…

— Вісім? — дивується Рамона після двох великих ковтків «сніданку».

— Так!

— А людині справді потрібен такий догляд? Хлопче, ти думаєш, у нас має бути стільки шкіри?

Продавець не має якоїсь заготовленої відповіді на це запитання, тому робить спробу:

— Зараз у нас вигідна пропози…

Рамонин голос звучить вибачливо й роздратовано водночас, ніби вона збирається повідомити, що продавцевого кота переїхав автомобіль, але насправді водію довелося постаратися, бо за перших двох спроб те мале скотинятко відстрибувало набік.

— Хлопче, люди, яким ти телефонуєш, раді хоча б із того, що зводять кінці з кінцями. Вісім різних засобів догляду за шкірою? Та ж нам аби

1 ... 30 31 32 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми проти вас"