Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

– Ти так і не відповіла: ти ж чула спів на першому занятті?

– Е-е-е… Чула. Так. То ти справді стверджуєш, що він має такий вплив?

Він лиш знизав плечима:

– Стверджую?! Ти ж сама відчула. Оксана володіє голосом досконало. Це – справжнє мистецтво. Я вже казав: твоя квітка чіпляє людей енергетично. Так само й голос Оксани. Одна з його властивостей – зняття енергетичних блоків, що заважають людині так чи інакше. Її спів допомагає вивести назовні творчі здібності, чи активізувати сили організму до поновлення сил, що й призводить до зцілення, як у першому, так і в другому випадку. Але її сили дещо обмежені рамками її стихійної належності. Та шлях із тіні – із Нави – вона прокласти може. Якби не вона, мені було б важкувато одночасно поновлювати твої сили й виводити тебе звідти.

Ірена водила ошелешеним поглядом по обличчю Олекси, намагаючись якось осмислити почуте:

– Мене що… просто взяли й перенесли до Нави?

– Ні, – хитнув той заперечливо, – не в тому розумінні. Тілесно ти залишилась у приймальні на підлозі. В Нав виштовхнули твою сутність.

Брови дівчини аж злетіли, мов крила:

– Астральне тіло?

– Ні, не зовсім, – посміхнувся чоловік. – Його ще називають відогонь. До нього входить й ефірне й ментальне.

– Але ж я відчувала біль!

– Звичайно. Будь-яка шкода, завдана відогоні, відчуватиметься тілесно, – він перевів погляд на річку. – В тебе на спині після тієї пригоди залишився слід. Поки я тебе до тями приводив – полікував. Залишився невеличкий синець.

Ірена нервово озирнулась, немов могла розгледіти свою спину та, прикусивши губу, відчула, як до обличчя знов приливає кров. Їй та сцена тепер у страшних снах буде ввижатись, змушуючи здригатись від спогадів. По ній і зараз проноситься тремтіння, достатньо лиш пробудити уяву та відчути розпечені чоловічі руки на своєму тілі, й потягти носом дурманливий аромат сандалу з чимось квітковим, здається, пачулі. А уявлення напружених м’язів міцних грудей, під її долонями, взагалі відбивали останній розум. Вона й головою мотнула: «Краще не згадувати. Поки що…»

– Чортівня якась, – тільки й спромоглась вичавити із себе.

Олекса сміхотнув:

– В якомусь сенсі – так!

Дівчина розвернулась до нього й мало іскрами не сипонула з очей:

– Тільки не кажи, що й чорти існують!

Чоловік, як міг, стримував сміх:

– Ну, не так буквально, як їх змальовують, але шкідники різного штибу там також маються.

Ірена втупилась у річкову воду: кажуть, що вона заспокоює. Та спокій десь подівся.

– Добре, – вона провела руками у повітрі, ніби гладила уявну кішку, навіть двох, мабуть, у рамках заспокоєння. – Давай усього потроху й поступово: що не так з Пілецьким?

Олекса важко зітхнув:

– Про перелесників ти також не чула?

Дівчину поступово починав розбирати нервовий сміх:

– Якщо це не якісь лісовики, а мені, з твоєї інтонації, здається що до лісу вони не мають ніякого відношення, то – ні, не чула.

Чоловік знов перехопив її руку й потяг вздовж ріки:

– Ходім, трохи прогуляємось. Ти права, – продовжив він, – до лісу вони ніякого відношення не мають. В міфології інших народів їх називають інкубами та сукубами. Такі собі спокусники. Частіше за все утворювались із двоєдушників.

Ірена різко зупинилась, висмикнула руку й затиснула скроні:

– В мене скоро мозок скипить! – процідила вона зло. – Що ще за двоєдушники!

Олекса спокійно розвернувся до неї:

– Двоєдушники – ті, хто або на власний розсуд запросили Нав’ю сутність, надаючи своє тіло, як місткість, або ж своїми вчинками відкрили шлях для неї. Можуть, звісно, й підселити силоміць, але то надто кропітка робота, тож, з аби ким таке творити не стануть. Інколи, перелесник може вселитись у підлітка, розуміючи, що рано чи пізно, але хазяїн тіла помре, а його співмешканець надто полюбляє життя, особливо ту його сторону, що дозволяє насолоджуватись тілесними втіхами. Підліток, – Олекса перевів погляд на воду, – повинен бути з тієї ж сім’ї й у віці, коли починається статевий потяг. Тоді достатньо уві сні з’явитись під яким-небудь «смачним» соусом й отримати формальний дозвіл. Більшість двоєдушників навіть не усвідомлюють своїх співмешканців опісля підселення. Особливо перелесники. Вони навіть можуть по-справжньому кохати своїх половинок й не зраджувати їх, та тоді дуже швидко стають вдівцями або вдовами, «випиваючи» їхню життєву силу. Дехто підсвідомо бігає по коханцях та коханках. Тоді, дружина чи чоловік протягнуть трохи довше.

Дівчина застогнала:

– О, боже! Звідки ти це все знаєш?

Чоловік лиш розвів руками:

– Мені поталанило народитись у середовищі, що має пряме відношення до усієї цієї чортівні, як ти кажеш, – з ледь прихованим смутком він дивився на неї. – Але про це іншим разом. По-моєму, в тебе вже перевантаження інформацією.

Ірена тряхнула головою, ніби струшуючи з себе якесь марення:

– Так. Якось воно не трамбується в моїх звивинах, – вона підвела на нього погляд. – А що там з моїм малюнком?

– Чому у ворона така дивна зіниця? – відповівши питанням на питання, Олекса піймав погляд дівчини й прискіпливо вдивлявся в її очі, ніби прагнув прочитати в них те, про що вона не скаже.

– Я не знаю, – хитнула вона головою. – Оксана запропонувала зосередитись на захисті. Я це й зробила. Навіть не розумію: звідки така фантазія, – посміхнулась вона. – Та зірка щось означає?

– Означає, – погодився він. – Називається «Чорна зірка» і є страшною зброєю, яку дехто шукає, та ніхто не певен, чи володіє нею хтось.

– Це – предмет?! – здивувалась Ірена.

– Ні. Це – вміння сплести енергетичну конструкцію такої міці, що вона може нищити найсильніших магів цього світу. Про людей я взагалі мовчу.

Брови дівчини вигнулись, а обличчя набуло вбивчого скептичного виразу:

– Ти серйозно?! Ми ж не у фентезі живемо!