Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Будильник, як звичайно, продзвенів рано-вранці, горлаючи про те, що час прокидатись і збиратись на роботу. Ліна потягнулась до телефону, щоб вимкнути набридливу мелодію. Вона відчула дискомфорт внизу живота і жорстока реальність потоком хлинула на неї. Це був не сон. Їй не наснилося. Ліна застогнала, але плакати вже не могла - не було сліз, не було сил. Вона заставила себе піднятися з ліжка, борючись з сильним бажанням лягти і ніколи не вилазити з-під ковдри.
Як? Як набратись мужності і піти туди, де буде він? Вона не знала як їй поводитися. Хоча ні – вона не знала як зробити так, щоб в його присутності не згоріти від сорому; вона не знала, як зробити так, щоб не відчувати кожною клітинкою свого тіла його близькість.
Якщо з першим пунктом ще якось можна було зарадити, то інший не залишав ніяких шансів.
Здоровий глузд пробився крізь хаос думок: « Ти не можеш постійно тікати. Ти повинна це зробити»
Вона встала з ліжка і пішла до ванної вмити лице холодною водою. Дуже хотілося пити. Ліна втомлено попрямувала на кухню, де вже сиділа Марта і снідала.
- Я зробила тобі чай. Поснідай зі мною, - голос подруги видавав невпевненість і співчуття.
Ліна кивнула і сіла за стіл. Дівчата мовчали, але коли Ліна, допивши свій гарячий напій, встала, щоб піти збиратися на роботу, Марта не втрималась і спитала:
- Ти як, ідеш сьогодні на роботу?
- Так, іду. Нема сенсу відсиджуватись вдома. Це нічого не вирішить і не допоможе, - приречено відповіла Ліна.
- Твоя правда. Тільки прошу тебе – не карайся ти так. Ти нічого такого не зробила.
Ліна просто кивнула головою і розвернулась, щоб піти в свою кімнату. Марта хотіла ще якось підтримати подругу, але розуміла, що зараз ніякі її слова не матимуть ефекту. Добре вже те, що вона встала з ліжка і збирається на роботу. Це хороший знак.
Ліна натягнула на себе перше, що трапилося на очі і краєм ока побачила кинуті вчора речі – речі, які немилосердно нагадували про її падіння. Дівчина роздратовано схопила їх з крісла і взяла з собою, щоб при виході з дому викинути в контейнер з сміттям.
Ідучи парком вже біля офісу Ліна вирішила на кілька хвилин зупинитися і посидіти на лавці. Потрібно було позбирати залишки жалюгідних сил і віднайти в пам’яті спогади про почуття власного достоїнства, щоб хоча б створити його видимість.
Дорога до роботи, як не дивно, трошки допомогла відволіктись від тяжких думок. Ота людська метушня в транспорті, на вулиці, на дорогах звертала увагу на себе промовляючи – життя триває. «Ще б хтось посварився через відкритий люк в автобусі» - промайнула думка і Ліна гірко посміхнулась. Дівчина сиділа, спостерігаючи як поряд вирувало життя з якого вона, здається, випала.
«Потрібно іти, встати і йти туди де буде він», - говорила собі Ліна. Зустріч з Вадимом лякала до божевілля. Вона була на грані того, щоб начхати на все і просто втекти – боягузливо і ганебно. Натомість вона піднялася і, відмахуючись від нав’язливих думок, пішла.
Ліна стояла в холі, чекала ліфта і як мантру прокручувала в голові фразу-прохання: «Тільки б він сьогодні не прийшов на роботу». Та вищі сили не дослухались до її мольби. Біля неї стояли ще кілька працівників і неголосно обговорювали якісь робочі питання.
Несподівано її охопила незрозуміла тривога. Вона відчула, що позаду неї хтось зупинився. Підсвідомість і тіло реагували так блискавично тільки на одну людину. За спиною, дуже близько стояв він. Вона знала це навіть не дивлячись.
Серце вистрибувало з грудей, а легені відмовлялись від кисню. Ліна з усіх сил старалася триматися свідомості. «Тільки не це! Тільки не впади!» - наполегливо кричала собі в думках.
Вона стояла, немов приросла до підлоги і не могла відійти, відсторонитись від нього. Як той метелик, що летить на вогонь. Тільки ж метелик не знає, що згорить, а вона – знає.
- Чому ти мені не сказала? – почула позад себе тихий, лагідний голос.
Ліна мовчала. Вона не могла говорити та й, зрештою, не знала, що сказати. Вона сама задавала собі це питання, але очевидної відповіді відверто боялась.
Дівчина відчула як його долоня лягла їй на талію і все її єство збунтувалось. Вона і так була на волосині від стану непритомності, а він торкається її, забираючи нікчемні залишки життєвих сил.
Вадим обережно підштовхнув її до відчиненого ліфта, а вона навіть не помітила, коли той приїхав. Поряд з цим чоловіком весь світ ставав невидимим, не чутним, перетворювався просто на розмитий фон.
Зайшовши до середини, Лана боягузливо і безсоромно протиснулася між іншими пасажирами, щоб якнайдалі опинитись від Вадима. « Дура. Яка ж ти дура. Невже ти думаєш, що це тобі допоможе» - вернувся підступний внутрішній голос, але Ліна зраділа хоча б кільком хвилинам за які змогла притулитися до стінки ліфта і вдихнути.
Ліфт зупинявся, люди виходили. «Добре» - подумала дівчина, заплющивши очі і відкинувши голову назад. Вона почувалась, мов дитина, яку сварять батьки і раптом прийшов хтось з сусідів в гості і сварка відкладається. Тільки нюанс в тому, що не скасовується.
Дівчина почула номер поверху – наступний її. Вона розплющила очі і з жахом усвідомила, що вони з Вадимом самі, але він стояв в протилежній стороні і мовчав.
Коли ліфт зупинився, вона вибігла, не чекаючи повного відкриття дверей. Від кого вона тікала? Від чого? Від себе? Від своєї тіні? Останнім часом виникала маса питань, які дівчина автоматично відносила до категорії риторичних з останніх сил борючись хоча б за видимість душевної рівноваги.
Вона сіла за свій стіл і включила ноут, уважно вдивляючись в іще темний фон. Краєм ока бачила, як Вадим іде до свого кабінету і вже хотіла видихнути з полегшенням, але, відчинивши двері, він несподівано зупинився і повернувся до неї:
- Нам, однаково, треба поговорити. Ти не можеш вічність тікати, - і не чекаючи відповіді зайшов до себе.
Ліна була іншої думки. Те, що вона натворила вже не виправити і розмови цьому не допоможуть. Їм не було про що розмовляти. Зрештою, через кілька днів він поїде і все, що тут трапилось стане історією з якою доведеться просто змиритися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.