Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

Голова, як бараболя. Нестерпно гудить й хоче розколотися на друзки. А втім, що я хотів від похмілля?

І взагалі, що я хотів і де я?

Озирнувшись втямив, що я прокинувся чужій квартирі на чужому ліжку. А поряд з моєю п'яною мармизою після пробудження знайшов жіночий ліфчик.

— О, прокинувся вже! Ти ж наша зірка М1. Холодець будеш? — питає, увірвавшись в кімнату і мої думки, дівчина із кубельцем неохайного волосся, пофарбованого у рожевий.

— Буду. А ти хто? — питаю, розглядаючи коротконогу. — І скажеш, де я?

— У столиці ти. В гостях. А я так. Примара. Можливо колись мене ізгадаєш, — жартує дівча, засміявшись голосно, що спричиняє в мене хвилю головного болю. — Ходім на кухню.

Бреду, ледь пересуваючи ноги, за примарною. А на маленькій кухні виявляю три пари очей, з яких мені знайомі тільки одні.

— Добрий ранок, дядечко, — озивається мій племінник, що вже скоре переросте мене. — Проходь, не соромся.

Янко поступається мені своїм місцем і підсовує судок з холодцем. Виглядає він, треба зауважити, значно бадьоріше, ніж я... Янко — не холодець. Холодець розтікся по посудині від спеки. Так надихали старанно на маленькому периметрі.  Не посунутись, не стрибнути на цій кухні.

Але все це мене не хвилює. Куди більше цікавить питання, хто вся ця юрба і де ми знаходимось. В якісь пригоди встрягли?

Ми з Янком, не зважаючи на взаємовідносини дядько-племінник, ще ті дружбани. Із сестрою в мене різниця в п'ятнадцять років. Мама не збиралася народжувати другу дитину, тобто мене, заважала ненависть до чоловіків. Але зустрівши мого батька, тобто свого третього, по рахунку в паспорті, чоловіка, в тридцять дев'ять наважилась народити.

Так і вийшло з цього спонтанного рішення, що у моєї старшої сестри на вихуванні одразу два бешкетника з'явилося. Яника вона народила в дев'ятнадцять. Ще й жартувала, що через те, що так їй сподобалося нянчити малого брата.

Але ось як вийшло. Сестра мене гляділа років сім. А потім її декрет дійшов до кінця і вона пішла на свою першу роботу, а роль няньки доручили мені. Семирічний нянь Яр і трьохрічний племінник Ян скільки шкоди тоді наробити могли за день, якщо залишали нас вдвох у хаті!

А втім, ми і до сьогодні пустуни ще ті.

Пам'ять повернулася разом із жувальним процесом. Ковтаючи третю ложку теплого холодцю, який вже не лізе, пригадав події останніх днів. Три доби, починаючи із суботи, пиячити — було моїм не найкращим рішенням...

У неділю я напився через спогади про свого найкращого друга дитинства, а потім тому що треба було зустрітися зі Стасею. Колишня сама подзвонила і запропонувала. Але я б був не я, якби не наламав дров. Велику таку купу. На кілька зим тепер вистачить, якщо заманеться мені помилки свої виправляти.

А тоді по ночі вже до столиці рушив. В обіймах з вином. Заманулося мені племіннику сюрприз зробити. А то що він собі думає цей магістр недоучений? Забув із тим навчанням про дядька. До того ж Яник обіцяв познайомити мене зі своєю дівчиною, з якою він вже три місяці, як здибався. Та не випадало все ніяк нагоди. Приїздив якось в гості до нього влітку. Двічі. А його дівка, то на весіллях якихось, то до батьків на вихідні визбиралась. От і виправив, називається.

Провівши байдужим поглядом по присутнім на міні-кухні, тепер даю собі завдання із зірочкою — згадати всіх цих людей і яка дівчина з трьох — половинка племінника.

Оця рожевоволоса, котра привела на кухню, її рідна сестра. Точно пам'ятаю. А це квартира, яку дівчата орендують. Пригадую це, звівши очі на шпалери. На їх фоні Ян мені часто телефонував по відеозв'язку у Скайпі. Часто тут залишається, адже не буде парочка в гуртожитку Яника никатися по закутках, якщо можна обійматися ночами на квартирі.

Білявка чи чорнявка? Чорнявка чи білявка? Хто з них ця Анжеліка? Треба було вимагати у племінника, аби він висилав фотознімки мені з нею, а не баляндраси про мене точив. Тепер оце логіку вмикати треба і пам'ять напружувати, коли голова зовсім не варить.

Втім. Відштовхнемося від базових знань. Янко мліє від блондинок. Евріка! Отже блондинка і буде Анжелікою.

...Стоп. А хто тоді ця третя фіфа? Настільки я пам'ятаю, в квартирі мешкають лише двоє...

Навівши підбитий приціл на, дівах, котрі скупчились біля вікна, методом тика фантазую, хто ж ця третя із "майже Віагри". Може сусідка, яка холодець зранку принесла? Подруга чиясь. Ще одна сестра? А може..?

Ні. Щось забагато сестер в моєму житті останнім часом. І сам біс не розбере, хто кому хто в дівчачих колах.

— Ярило, а що ти так дивишся косо? — спіймала чорнява чортиця мої шпигунські погляди.

— Ярило? Взагалі-то я Ярослав, — кривлюся відверто, поки дівчата сміються.

— А вчора був Ярилом. Сонцем нашим ясним, — тепер вже й рожевоволоса фея розтулює свого ротика.

— Не соромте його. Зірка вчорашнього вечора в ранковому тумані, — чи то заступається, чи то й собі глузує з мене Ян. Ну я йому покажу, де раки зимують. Щоб на рідного дядька слово криве і тінь кидати!.. Та завжди. Завжди так робить, а я й над ним глузувати полюбляю. Відносини у нас такі.

— А як вчора виджигирював, так й не соромно було, — регоче та ж сама "не стули пельку" рожева.

— Встидно, коли видно, — захищаю сам себе. А то хто, крім мене, мене захистить? Все самому робити треба.

— Так і було видно, — регоче власниця довгої чорної коси до пояса. — Принаймні мені було. Сам показував.

Я аж юшкою із холодцю подавився!

Що вона сказала? Я щось показував їй? Навіть не буду уявляти, що я міг, чисто теоретично, їй продемонструвати. Та в своє виправдання може лишень одне сказати — це не я! Це все вино! Вина вина. Вино виною. З ким не буває?

— Ян, можна тебе на хвильку? — питаю з недовірою просканувавши очима не набагато молодшого від мене небожа. Він ще й якимось чином схожий на мене, чортяка. Що гуморист, як я, що красунчик.

Мені нагально припекло з ним серйозно поговорити. Та не виховувати його буду — то вже пізно. Просто спитати. Невже страшна здогадка підтвердилася? Ян якось сказав, дізнавшись про моє розлучення зі Стасею, що сам особисто підшукає для мене нормальну дівчину, а то що ж мені все якісь панянки сумнівні трапляються.