Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Мілена

Припаркувавши машину за кілька метрів від батьківського будинку, я обперлася головою об сидіння і втомлено прикрила очі. Попри те, що протягом усього дня, я налаштовувалася на розмову з батьками, мені все одно було лячно зустрітися з ними. Тому що від спогадів про останню розмову з татом, у мене прискорювався пульс і починали тремтіти коліна.

— І давно ти з ним зустрічаєшся? — владний голос батька прибивав мене до землі своїм натиском.

— Не дуже…

— Та, всупереч цьому, ти дозволяєш йому залишатися на ніч, — дорікнув, не ховаючи осуд в очах.

Притулившись спиною до стіни, я мовчки опустила очі додолу і нічого не відповіла. Навіщо?.. В цей момент тато був сердитий та розчарований моєю поведінкою. А, знаючи його характер, я чудово розуміла, що в такому стані він все одно мене не почує. Тож не бачила жодного сенсу що-небудь пояснювати.

— Ми з мамою завтра чекатимемо тебе на вечерю. Думаю, нам є що обговорити, — промовив наостанок, і залишив мою квартиру, навіть не чекаючи відповіді.

Глибоко вдихнувши, я завела двигун, і все ж наважилася доїхати до місця призначення. Переступивши поріг рідного дому, я помітила, що батьки вже чекали мене у вітальні. Вони сиділи за ідеально засервірованим столом, і неголосно про щось розмовляли. Судячи з того, що жодна страва ще не торкнулася білої скатертини, батьки не починали вечеряти без мене. Але відкоркована пляшка “Шато Лафіт”, свідчила про те, що в очікуванні мого приходу, вони встигли випити по келиху свого улюбленого вина.

— Мілено, доню! — мама першою помітила мою присутність, і, лагідно посміхнувшись, покликала за стіл.

Зайнявши своє місце, я намагалася уникати батьківського погляду. Тому що не хотіла знову побачити в його очах осуд та розчарування. Розклавши серветку на колінах, я відчувала, як від напруження неконтрольовано тремтіли мої долоні, і подумки дала собі копняка. Мілено, що з тобою?! Зрештою, ти ж не в клітку до голодних тигрів потрапила, а вечеряєш поруч з найріднішими людьми. Опануй себе!

— Тато розповів мені, що у тебе з'явився хлопець, — мама почала розмову, весело граючи бровами. — Хто він? Як його звуть? Скільки йому років? Розповідай усе! Мені дуже цікаво. 

Від теплоти в її голосі, я трохи розгубилася. Тому що очікувала, що вона почне мене сварити й, так само як батько, буде вказувати на негідну поведінку. Але цього не сталося… Та не зважаючи на мамин лагідний тон, я чомусь не поспішала відповідати. Кинувши швидкий погляд на батька, я помітила, що він був не в гуморі. Тому, скоріше за все, тато досі сердився на мене. А враховуючи той факт, що мама, зазвичай, в усьому з ним погоджувалася, я не могла збагнути яку гру вони затіяли.

— Мілено, не звертай уваги на татове незадоволення! — вона накрила мою долоню своєю, ніжно стискаючи її на знак підтримки. — Він просто ніяк не може усвідомити, що його маленька донечка вже виросла. Та з часом батько заспокоїться. Так, любий?

У відповідь на її запитання батько лише щось невдоволено буркнув. Та після маминих слів, моє напруження потроху починало зменшуватися.

— Його звати Ярослав, — тихенько відповіла, посміхнувшись при згадці коханого. — Він дуже хороший хлопець.

— Де ви познайомилися? 

— В аеропорту. Це сталося випадково… У мене зламалася ручка у валізі, і Ярик допоміг з нею впоратися.

— Зрозуміло. А коли це було? — мама здивовано підняла брови. — Щось я не пам'ятаю, щоб ти останнім часом кудись літала.

— Під час поїздки на Балі.

— І з того часу ви разом?

Негативно мотнувши головою, я розповіла батькам, що після знайомства з Яриком, наші шляхи розійшлися. Але потім доля знову звела нас разом, влаштувавши несподівану зустріч в автомайстерні. 

— Ось воно що! — вперше за сьогоднішній вечір, батько втрутився у розмову. — А я думаю, звідки мені знайоме обличчя твого хлопця.

Останнє слово він вимовив з такою відразою, що мене аж пересмикнуло.

— Юро, прошу тебе! Звідки стільки негативу? Ви ж бачилися з цим юнаком всього раз у житті? — нагримала на нього мама, безпомилково вловивши настрій свого чоловіка.

— Двічі! І, якби моя воля, то від третього разу я б точно відмовився.

Таткові слова страшенно засмутили мене. Вони пронизали моє тіло гострими голками, розриваючи на шматки мою душу. Тому що батько ясно давав зрозуміти, що він був негативно налаштований проти Ярика. Тільки не зрозуміло з якої причини…

— А ось я, наприклад, із задоволенням зустрілася б із Ярославом, — мама йшла татові наперекір, чим страшенно мене дивувала. Адже раніше таке траплялося вкрай рідко. — Мілено, можливо, ви завітаєте до нас на наступні вихідні. Що скажеш?

Я невпевнено знизала плечима, не уявляючи якою має бути правильна відповідь у даній ситуації.

— Лілю, ти що смерті моєї хочеш?! Навіщо ти влаштовуєш цю зустріч?! — вибухнув батько, отетерівши від маминої пропозиції. 

— Щоб ближче познайомитися з обранцем нашої дочки. Ти не вважаєш це гарною ідеєю? — вона запитально підняла брову, гіпнотизуючи батька здивованим поглядом.