Читати книгу - "Воно"

— Так, — підтверджує Майк.

— Ще трохи… ще трохи, і в нас з'явився б телепатичний зв'язок, правда? — говорить Беверлі замріяним голосом.

— Старий Волохань мало не поласував твоїми кишечками, Бене, — мовить Річі, та він не всміхається на цих словах. Тозіер підпихає вище на носа свої поламані окуляри, і за ними його обличчя здається білим, змарнілим та примарним.

— Білл урятував твою почеревину, — зненацька каже Едді. — Тобто Бев урятувала нас усіх, та якби не ти, Білле…

— Так, — киває Бен. — Справді, Великий Білле. Я немов загубився в тій кімнаті сміху атракціонів.

Білл махає рукою в бік порожнього стільця.

— Мені допоміг Стен Юріс. І він за це заплатив. А може, й помер.

Бен Генксом хитає головою.

— Білле, не треба так казати.

— Але ж це п-п-правда. І т-твоєї в-вини там стільки ж, скільки й м-м-моєї та всіх інших, бо ми не відступилися. Не відступилися навіть після того, що трапилося з Патріком, й напису на дверях х-х-холодильника. Та найбільше завинив я, адже я х-х-хотів, щоб ми продовжували боротися з Ним. Через Джо-джорджа. А ще мені здавалося, коли вбити те, що вбило Джоджа, мої б-батьки знову мене по-по-по…

— Знову тебе полюблять? — тихо питає Беверлі.

— Так. Точно. Та, Бене, я н-н-не думаю, що тут й-йє чи-чи-чиясь провина. Просто Стен був т-такою людиною.

— Він не зміг із цим справитися, — каже Едді.

Він думає про таємниці, які відкрив йому містер Кін, і про те, як однаково не міг облишити свої ліки. Він думає про те, що міг би позбутися звички постійно хворіти — звички вірити в те, що він не зможе дати відсіч. Та, як виявилося, могло бути, що саме ця звичка й урятувала йому життя.

— Того дня він був просто чудовим, — мовить Бен. — Стен зі своїми птахами.

Кімнатою прокочується їхнє хихотіння, і їхні погляди схрещуються на стільці, де у справедливому, здоровому світі — у світі, де позитивні герої завжди виграють, — мав би сидіти Стен. «Я сумую за ним, — думає Бен. — Господи, як мені його не вистачає!»

— Річі, пригадуєш, як колись ти сказав йому, що десь чув, що Стен убив Ісуса, а він, навіть оком не зморгнувши, сказав «гадаю, його вколошкав мій батько»?

— Пам'ятаю, — каже Річі так тихо, що його ледве чутно.

Він дістає з кишені носовичка, знімає окуляри, витирає очі, і знову вдягає їх. Він ховає хустинку і, не зводячи очей, каже:

— Бене, та розказуй вже.

— Болить, правда?

— Ага, — говорить Річі таким здушеним голосом, що ледве можна розрізнити слова. — Ще й як.

Бен обводить Невдах поглядом і киває.

— Ну, гаразд. Ще одна оповідь, поки не пробила північ. Щоб ми не змерзли. Зробити кулі запропонували Білл з Річем…

— Так, проте це була Біллова ідея, — уточнює Річі. — Спершу його це дуже бентежило.