Читати книгу - "Спомини"

(1946–1956, 1958-1964 і 1983–1988). Навчався в Каунаській духовний семінарії (з 1942), після четвертого курсу (1946) був заарештований за підтримку “лісових братів” (литовського націоналістичного підпільного руху) і засуджений на 10 років таборів із позбавленням прав на п’ять років. Покарання відбував у Мінлагу (селище Абезь, Комі АРСР), де в 1954 р. був таємно рукоположений на священика єпископом П. Раманаускасом. Після звільнення повернувся в Литву (1956), але в 1958 р. був знову заарештований за зберігання “антирадянської літератури” і засуджений на шість років таборів. Покарання відбував у Дубравлагу (Мордовія), де познайомився з митрополитом Йосифом Сліпим. У “Споминах” митрополит сам описує, як Сварінскас, маючи досвід табірного фельдшера, врятував йому життя в таборі, внаслідок чого сам потрапив до карцера та був переведений до тюрми суворого режиму. Дізнавшись про своє звільнення, Йосиф Сліпий хотів забрати Сварінскаса з собою до Риму як особистого секретаря, але це виявилось неможливо. Сварінскас відбув свій термін ув’язнення в 1964 р. і повернувся в Литву, де служив на парафії в селищі Відуклі та був співзасновником і активним членом Комітету захисту прав віруючих. Митрополит Сліпий підтримував з ним листування до кінця життя. Дізнавшись про арешт Сварінскаса в 1983 p., Йосиф Сліпий відразу написав листа солідарности до братів-литовців, називаючи Сварінскаса “славою Литовської Католицької Церкви і народу” та порівнюючи його вірність йому у в’язниці до вірности Тита апостолові Павлу. Сварінскас був засуджений на сім років ув’язнення і три роки заслання. Покарання відбував у Пермських таборах. Влітку 1988 р. був помилуваний і звільнений на прохання президента США Рональда Рейгана, після чого виїхав за кордон (це було умовою звільнення). Через три місяці після звільнення відвідав могилу патріярха Йосифа Сліпого у Римі й дав владиці Івану Хомі додаткові свідчення про роки свого ув’язнення з митрополитом Йосифом. Після проголошення незалежности Литви повернувся на батьківщину й став спочатку канцлером Каунаського архиєпископа (1990–1991), а потім головним капеланом Збройних сил Литви (1991–1995). 24–27 серпня 1992 р. брав участь у перепохованні тлінних останків патріярха Йосифа у Львові. Помер у Вільнюсі 17 липня 2014 року.(обратно) 701

Йонас Бальчунас (Jonas Balčiūnas, 1927–2008) — литовський римо-католицький священик, родом з міста Пасваліс. Закінчив Каунаську семінарію, висвячений у 1949 p., служив сотрудником спочатку в Пасвалісі, а згодом у кафедральному храмі в Паневежисі (1951–1954), у 1954 р. заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Через рік повернувся до Литви як інвалід, однак у 1956 р. знову був арештований і засуджений. Покарання відбував у таборах Тайшета та Потьми. Після звільнення у 1965 р. повернувся в Литву і служив сотрудником, а потім адміністратором у м. Салакас. Його активна релігійна діяльність стала причиною зорганізованого КДБ замаху на його матір Анну Бальчунас. Після цієї трагедії йому довелося покинути Салакас. У 1992–2008 pp. служив у рідному місті Пасваліс. Помер 2 травня 2008 р. У 2008 р. вийшла збірка його листів з ГУЛАГу “Світло в темряві: Листи з ГУЛАГу”: Jonas Balčiūnas. Šviesa tamsoje: Laiškai iš Gulagų. Klaipeda 2008.

(обратно) 702

Франциск (Пранас) Рачунас (Pranas Račiūnas, 1919–1997) — литовський римо-католицький священик, монах-маріянин, родом з Маріямполя. У 1937 р. вступив до згромадження маріян і через три роки склав вічні обіти, в 1940–1944 pp. навчався на богословському факультеті Каунаського університету, у 1943 р. рукоположений на священика, душпастирював на парафіях Варени, Паневежиса, Каунаса. Як активний душпастир у 1949 р. був заарештований більшовиками і засуджений на 25 років ув’язнення з конфіскацією майна. Покарання відбував у Озерлагу та Дубравлагу (з 1961). У 1961 р. зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим у Сосновці, коли той повернувся до табору в Явас після переговорів у Києві. Всього провів у таборах 17 років. За цей час написав шість томів релігійних творів, які переслав у Литву. У 1965 р. термін його ув’язнення був зменшений до 10 років і Рачунас був звільнений у зв’язку із закінченням терміну. Після звільнення повернувся в Литву, в м. Друскінінкай. У 1965-1990-х роках душпастирював у Литві, активно виступав на захист Католицької Церкви, писав петиції та заяви до Брежнєва, Андропова і Горбачова, був одним з творців “Хроніки Литовської Церкви”, редактором підпільного культурно-патріотичного видання “Auśra” (“Світанок”), одним з організаторів підпільної семінарії маріян у 1971 р. У 1966 р. написав Йосифу Сліпому вітального листа з нагоди 50-ліття священичих свячень. У 1990–1991 pp. був настоятелем храму св. Людовіка в Москві, а тоді знову повернувся в Литву, де викладав і працював як капелан Литовської академії сільського господарства. Помер 24 серпня 1997 р. в Каунасі.

(обратно) 703

Александр Маркайтіс-Маркевічус (Aleksandras Markaitis-Markevičius, 1913–1990) — єзуїт, литовський римо-католицький священик Вілкавішкіської дієцезії, навчався в Каунаській семінарії, потім у Нідерландах, у 1943 р. висвячений на священика, у 1949 р. заарештований за “антирадянські” проповіді й засуджений на 10 років таборів суворого режиму. У 1956 р. звільнений і повернувся до Литви, душпастирював серед молоді. В 1959 р. знову заарештований і засуджений за “антирадянську” діяльність. Після звільнення активно виступав на захист Католицької Церкви, підписував петиції до влади тощо. Помер у 1990 р.

(обратно) 704

Тут, мабуть, ідеться про польського римо-католицького священика Йосифа Кучинського (Józef Kuczyński, 1904–1982), прізвище якого митрополит Сліпий добре не пам’ятав і відтворював неточно. Див. про нього прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника].

(обратно) 705

Броніслав Джепецький (Bronisław Drzepecki, 1906–1973) — адміністратор Луцької римо-католицької дієцезії, родом з Поділля. Висвячений у 1930 p., душпастирював у Володимир-Волинському, у 1933–1937 роках навчався в Римі в університеті “Анджелікум”, де захистив докторат. У 1937–1939 pp. був віце-ректором та викладачем догматики в Луцькій духовній семінарії. У роки війни служив на Поліссі, згодом — парохом у Ковелі, у 1943 р. евакуйований німцями до Любліна. Після відходу німців з Любельщини влітку 1944 р. Луцький єпископ Адольф-Петро Шельонжек (1926–1950) призначив його генеральним вікарієм Житомирської дієцезії і Джепецький повернувся на Волинь. У січні 1945 р. заарештований і засуджений на 10 років таборів. Ув’язнення відбував у таборах Воркути. Звільнений у 1954 р. без права повертатися на батьківщину, тимчасово осів у Воркуті, де опікувався засланими поляками. В 1956 p., щоб нейтралізувати його дільність у Воркуті, його вислано у Казахстан. Там оселився в шахтарському селищі