Читати книгу - "Спомини"

Зелений Гай біля м. Таїнча (Акмолинська обл.), де теж опікувався засланими поляками й розвинув широку місіонерську діяльність. За це в 1959 р. вдруге заарештований і засуджений на 10 років за “антирадянську” діяльність. Покарання відбував спочатку в Озерлагу (табір Чуна) біля Іркутська, а з 1961 р. в “таборі віруючих” (с. Сосновка в Мордовії), де перебували також інші католицькі священики, в тому числі й митрополит Йосиф Сліпий. За станом здоров’я Джепецькому зменшили кару до п’яти років. Після звільнення у 1964 р. він два роки нелегально душпастирював у Казахстані, а потім з’явилася можливість легальної душпастирської праці на Поділлі, і він повернувся в Україну. Служив на трьох парафіях у Шаргороді, Жмеринці та Чернівцях. Помер 7 вересня 1973 р. в Шаргороді. Про нього див.: Jan Nowak. Najbliżsi przyjaciele ks. Władysława Bukowińskiego — ks. Bronisław Drzepecki i ks. Józef Kuczyński. Kraków 2009.(обратно) 706

Можливо, мається на увазі Владислав Буковинський. Про нього див. детальніше прим. 59 до “Меморіялів” [у електронній версії — прим. 896. — Прим. верстальника]. Пор.: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса (або мої зустрічі з Патріярхом Йосифом). Львів 1997, с. 16.

(обратно) 707

Такий присуд справді мав місце. Йосиф Сліпий вважає його четвертим, виходячи з такого розрахунку: першим був засуд у 1946 р. на вісім років таборів, другим засудом після відбуття покарання стало в 1953 р. рішення про заслання митрополита Йосифа Сліпого до інвалідного дому в Маклакові, третім був засуд у 1959 р. на сім років ув’язнення, а четвертим — згадана тут заочна ухвала Судової колегії Верховного Суду УРСР від 27 вересня 1962 p., за якою Сліпий був визнаний особливо небезпечним рецидивістом, що має відбувати покарання в табірному пункті особливого режиму. Відповідно до цього засуду Йосифа Сліпого перевели до закритої тюрми суворого режиму (п’ятий лагпункт). Див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 503–504; Іван Хома. Другий період каторги Патріярха Йосифа // Богословія, т. 56. Рим 1992, с. 113–114.

(обратно) 708

Має бути “Кучинський”. Див. прим. 404 вище [у електронній версії — прим. 596. — Прим. верстальника], а також спогади співкамерника Йосифа Сліпого о. Григорія Цимбала: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса. Львів 1997, с. 19.

(обратно) 709

Характерною рисою усіх відділів особливого режиму були не лише важкі умови утримання (по шість чоловік у камері розміром 3 на 4 м із залізними нарами та “парашею”), не лише важка фізична праця під дулами автоматів Калашникова та наглядом вівчарок, але й цілеспрямований систематичний голод. Щоденний раціон пересічного в’язня такої тюрми не перевищував 1100–1200 калорій. Враховуючи обмеження, які поширювалися на в’язнів такої тюрми щодо листування, відвідин і приймання передач та посилок від рідних, такі умови утримання фактично прирікали в’язнів на повільну смерть від виснаження та голоду. Див.: Григорій Цимбал. Третя московська спокуса, с. 20–33.

(обратно) 710

Рос.: “Збирайся з речами, швидко-швидко”.

(обратно) 711

Рос.: “за межі табору”.

(обратно) 712

Саранськ — місто на сході Мордовії, розташоване в центральній частині басейну річки Інсар (притока Волги), 500 км на південний схід від Москви. З 1934 — столиця Мордовської АРСР, політичний, економічний, науковий та культурний центр Мордовії.

(обратно) 713

Йосиф Сліпий був звільнений рішенням Президії Верховної Ради, яке було ухвалене 12 січня 1963 р.

(обратно) 714

Тут трапилася помилка у датуванні. Митрополит Йосиф Сліпий не міг висвятити Василя Величковського 4 січня 1963 p., бо в цей час він був ще в ув’язненні в Мордовії. Документ про його звільнення був підписаний щойно 26 січня 1963 p., а хіротонія Василя Величковського відбулася 4 лютого 1963 р. в готелі “Москва” (про це владика Величковський особисто розповів о. Іванові Дацьку). Так само й Іван Хома виправив “4 січня” на “4 лютого” при редагуванні машинопису А1.

(обратно) 715

Віталій Боровой (1916–2008) — видатний церковний діяч РПЦ, протопресвітер, доктор богослов’я, церковний історик, проповідник, родом із с. Нестеровка на Вітебщині, з селянської сім’ї. Закінчив Віденську семінарію та Варшавський університет, у роки Другої світової війни був секретарем Мінської єпархії, рукоположений на священика у 1944 p., був настоятелем собору в Гомелі, брав участь у відродженні Мінської семінарії, згодом став професором церковної історії в Ленінградській духовній академії. З 1959 р. став співробітником Відділу зовнішніх церковних відносин Московского патріярхату (у 1963–1995 — заступник голови Відділу). У 1962–1965 pp. брав участь у II Ватиканському соборі як спостерігач від РПЦ, був активним учасником підготовки вступу РПЦ у Всесвітню раду Церков та протягом 13 років (з 1962 р. з перервами) представляв РПЦ у цій Раді, беручи участь в усіх її Асамблеях. У 1973–1978 pp. був настоятелем Богоявленського собору в Москві, в 1980-1990-х — почесним настоятелем Воскресенської церкви в Москві. Помер 7 квітня 2008 р. На час своєї смерти був найстаршим за хіротонією священиком РПЦ. У 2006 р. вийшов збірник його проповідей: Виталий Боровой. Быть свидетелями Христа. Проповеди. Москва 2006.

(обратно) 716

“Спомини” першої та другої редакцій (типу А і В) містять у кінці власноручний підпис Йосифа Сліпого. У редакції А Йосиф Сліпий підписується просто “Йосиф”, а в редакції В вже бачимо поряд із підписом патріярший титул: “Йосиф Патріярх”. Оскільки Йосиф Сліпий прийняв цей титул щойно в 1975 p., то зрозуміло, що друга редакція “Споминів” була завершена вже після цієї дати, найімовірніше, в 1976 p., бо, як свідчить його тодішній секретар о. Іван Дацько, він сам бачив у 1976 p., як патріярх Йосиф переглядав і виправляв текст “Споминів”.

(обратно)