Читати книгу - "Спомини"

У редакції А1 Іван Хома вносить уточнення (відповідно до датування першого та останнього рукописних зошитів): “Написано від 10.7.1964 у Ватикані до 25.8.1964 в монастирі Отців Пассіоністів в Неттуно”. У другій редакції Споминів” (В) це уточнення ще докладніше: “Блаженніший Йосиф диктував ці спомини о. Іванові Хомі у Ватикані від 10 липня 1963, а закінчив 25 серпня 1964 в монастирі Отців Пассіоністів в Неттуно, недалеко Риму”. Це датування в обох редакціях, очевидно, додав секретар Йосифа Сліпого Іван Хома, коли передруковував текст “Споминів”. Його немає в рукописі. Навіть у машинописних версіях обох редакцій підпис Йосифа Сліпого стоїть перед цим додатком.

Див. додаток II, с. 461–463, 477–479 [у електронній версії — розділ “Меморіяли митрополита Йосифа Сліпого до папи Івана XXIII і папи Павла VI”. — Прим. верстальника].

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 231–277. Див. також: Йосиф Сліпий. Погляд на догматичні та історичні основи Греко-Католицької Церкви в Україні (Маклаково, Єнісейський р-н, Красноярський край, 1954) // Богословія, т. 56. Рим 1992, с. 1–53 (перевидання: Рим 1993).

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 279–293.

Там само, арк. 295.

Іван Музичка. Листування Блаженнішого Йосифа. Значення, характер, цілі і мислі // Пам’ять століть 6 (39) (2002) 49–50.

Цю довіру Микола Підгорний заслужив тим, що влітку 1957 р. не підтримав спробу Молотова й Маленкова усунути Хрущова від влади.

В архіві сестер милосердя св. Вінкентія збереглося два рукописні варіянти цього тексту: чернетка, написана синім чорнилом з поправками Сліпого, та чистовий варіянт, переписаний самим митрополитом зеленим чорнилом. Ці два примірники Сліпий передав сестрі Меланії Куцині. Крім того, слід припускати, що був ще принаймні один примірник, який Сліпий вислав безпосередньо Миколі Підгорному.

Олексій Михайлович Бровкін (1906–1983) — генерал внутрішньої служби III рангу, родом з Путивля Сумської обл. У 1930 р. закінчив механічний факультет Сумського машинобудівного інституту. У 1930–1939 pp. працював на керівних інженерно-технічних посадах на заводі “Реммаштрест” у Харкові; у 1939–1951 — на партійній роботі в Харкові, Нижньому Тагілі, Києві. У роки радянсько-німецької війни працював секретарем міськкому КПРС у Харкові (1941–1942) та Нижньому Тагілі (1942–1945), у 1946–1951 — заступником завідувача відділу машинобудування ЦК КПУ. У 1951–1953 pp. був заступником міністра держбезпеки УРСР, з 1953 — в апараті ЦК КПУ. У 1954 р. став заступником міністра, а в 1956 — міністром внутрішніх справ УРСР. У 1962–1967 pp. працював начальником Київської вищої школи МВС СРСР. У 1968 р. вийшов на пенсію в ранзі генерал-майора та став першим головою новоствореної Організації ветеранів Центрального апарату МВС. Помер у Києві в 1983 р.

Наприклад, у “Споминах” Йосиф Сліпий називає “міністром” Сергія Даниленка-Каріна, співробітника НКДБ, що при зустрічі з ним представлявся уповноваженим у справах релігійних культів при Раднаркомі УРСР.

І пізнаєте правду, с. 20.

Іван Гриньох. Спомини Патріярха Йосифа // Літопис Голготи України, т. 2: Репресована Церква. Дрогобич 1994, с. 139–153 (спомини), 154–177 (дві скарги).

Див.: І пізнаєте правду, док. № 4–5, с. 161–184.

ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 10, арк. 278–293.

Медіоланський (або амброзіянський) обряд — один із західних літургічних обрядів, поширений у Міланській архиєпархії й названий за ім’ям єпископа Амброзія Медіоланського (340–397). Протягом історії папи не раз робили спроби уніфікувати цей обряд із римським. Однак у 1570 р. папа Пій V дозволив вживати поряд з римським також інші давні латинські обряди, що існували вже не менш як 200 років. Цим самим медіоланський обряд дістав офіційне визнання. Цей обряд двічі реформувався (вперше в часи Реформації, коли Карл Борромей намагався очистити його від римських впливів, а вдруге — після II Ватиканського собору), і в підсумку істотно зблизився з римським обрядом.

Франциск Хіменес (Francisco Jimenez de Cisneros, 1436–1517) — іспанський монах-францисканець, кардинал і державний діяч, що відновив давній мозарабський (іспанський, вестґотський) обряд, який склався в Іспанії та Південній Галлії ще за часів вестґотів. Цей обряд іноді називають ісидоріянським, бо в його розвитку важливу роль відіграли праці Ісидора Севільского (560–636). Після арабського завоювання та в період Реконкісти цей обряд був поступово витіснений римським. Тільки на початку XVI ст. кардинал Хіменес, єпископ Толедо, відродив мозарабський обряд, провівши ревізію богослужбових книг і переклавши обрядові тексти з ґотської мови на латину. Сьогодні мозарабський обряд використовується головно в єпархії Толедо та деяких інших містах Іспанії (Вальядолід, Саламанка та ін.).

Лат.: “вічне місто”.

У 1309–1377 pp. резиденція пап була не в