Читати книгу - "Спомини"

Римі, а в Авіньйоні, і папи перебували в політичній залежності від французьких королів (т. зв. “Авіньйонський полон”).(обратно) 735

Італ.: “місто Ватикан”.

(обратно) 736

Лат.: “in medias res” — букв, “до середини речі”, тобто до суті справи.

(обратно) 737

Георгій Маленков (1902–1988) — радянський державний і партійний діяч, близький соратник Сталіна. Родом з Оренбурга, із сім’ї дрібного службовця. Член ЦК КПРС (1939–1957), кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (1941–1946), член Політбюро ЦК КПРС (1946–1957), член Оргбюро ЦК ВКП(б) (1939–1952), секретар ЦК КПРС (1939–1946, 1948–1953), депутат Верховної Ради СРСР 1, 2, 3, 4-го скликань. Після смерти Сталіна став головою Ради міністрів СРСР (8 березня 1953 — 8 лютого 1955). Влітку 1953 р. підтримав Микиту Хрущова у боротьбі проти Лаврентія Берії, однак його економічна програма не знайшла підтримки на Пленумі ЦК КПРС, і в 1955 р. він був знятий з посади голови уряду й переведений на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР та міністра електроенергетики СРСР (1955–1957). У червні 1957 р. Маленков разом з Вячеславом Молотовим та Лазарем Кагановичем спробував взяти реванш та усунути Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС, за що був виведений зі складу ЦК. У 1957–1961 pp. працював директором Усть-Каменогорської гідроелектростанції та Екібастузької теплоелектроцентралі. У листопаді 1961 р. виключений з КПРС (і ніколи не поновлений) та відправлений на пенсію. В останній період життя навернувся на православну віру і служив паламарем у соборі Богоявлення в с. Єлохово під Москвою. Помер 14 січня 1988 р. Про нього див.: Р. К. Баландин. Маленков. Третий вождь Страны Советов. Москва 2007; А. Г. Маленков. О моем отце Георгии Маленкове. Москва 1992.

(обратно) 738

Рос.: “Останнім часом Ватикану відводиться дедалі значущіша роль у планах міжнародної реакції. Ватикан привертає особливу увагу завдяки своєму величезному досвіду пропаганди реакційної ідеології, накопиченому протягом століть”. Див.: М. М. Фрейденберг. Рецензия на: F. Dvornik. “The Photian Schism. History and Legend”. Cambridge, 1948 // Византийский временник 6 (1953) 320.

(обратно) 739

Лат.: “captatio benevolentiae populi” — здобуття прихильности народу.

(обратно) 740

Лат.: “bona fama” — добра слава.

(обратно) 741

Див.: E. Шлеев. О единоверии // ЖМП 6 (1950) 34–43, цитата із с. 34.

(обратно) 742

У той час у Ватикані не було державного секретаря, бо папа Пій XII, бувши сам державним секретарем за Пія XI, після смерти кардинала Луїджі Мальйоне (22.VIII.1944) нікого не призначив на цю посаду. В 1944–1958 pp. Державний сектретаріят функціонував під безпосереднім керівництвом папи, а обов’язки державного секретаря були розподілені між двома апостольськими пронотарями: Доменіко Тардіні і Джованні Батістою Монтіні, які в 1952 р. були призначені державними просекретарями надзвичайних і звичайних справ відповідно. У 1954 р. Монтіні (майбутній папа Павло VI) став архиєпископом Мілана та покинув курію. Тільки наприкінці 1958 р. новий папа Іван XIII номінував Тардіні кардиналом та державним секретарем, і на цій посаді Тардіні залишався аж до смерти 30 червня 1961 р.

(обратно) 743

Італ.: “dato non concesso” — навіть якщо припустити.

(обратно) 744

Йдеться про Ризький мирний договір між радянською Росією та Латвією, підписаний 11 серпня 1920 р. в Ризі, що припинив стан війни між двома державами, визначив російсько-латвійський кордон і передбачав встановлення дипломатичних та консульських відносин.

(обратно) 745

Тут Сліпий говорить про свій намір написати “Історію Вселенської Церкви на Україні” та вступ до неї: “Погляд на догматичні та історичні основи Греко-Католицької Церкви в Україні”. Див.: Богословія, т. 56. Рим 1992, с. 1–53 (перевидання: Рим 1993).

(обратно) 746

Лат.: “mutatis mutandis” — змінивши те, що належить змінити; із врахуванням відповідних відмінностей; із необхідними змінами, що випливають із обставин.

(обратно) 747

Адам Стефан Сапега (Adam Stefan Sapieha, 1867–1951) — польський кардинал, один із провідних релігійних та політичних діячів в історії Польщі першої половини XX ст., що дістав прізвисько “незламного князя”, сенатор Польщі (1922–1923), єпископ (з 1926 — архиєпископ) Краківський (1911–1951), з 1946 — кардинал. Під час Другої світової війни через відсутність примаса Гльонда, що перебував у Франції, Сапега став, фактично, провідником Католицької Церкви на території Генерал-Губернаторства. Після розриву конкордату Польщі з Апостольською Столицею 12 вересня 1945 р. брав участь у заходах для нормалізації державно-церковних відносин. У травні 1947 р. представляв польський єпископат у переговорах з Апостольською Столицею в Римі. Крім того, в 1946 р. папа Пій XII надав кардиналові Сапезі надзвичайні повноваження ординарія над греко-католиками деяких польських дієцезій, а після смерти примаса Гльонда (†1948) розширив ці повноваження на всю територію Польщі. Помер у Кракові 23 липня 1951 р. Про нього див.: Bolesław Przybyszewski. Adam Stefan kardynał Sapieha. Pasterz dobry, książę niezłomny 1867–1951. Łańcut 2002; M. Rożek. Kardynał Sapieha. Kraków 2007.

(обратно) 748

Acta Apostolicae Sedis (лат.: “Акти Апостольського Престолу”) — офіційний бюлетень Апостольського Престолу, що нерегулярно виходить у Римі з 1909 р. і містить усі найважливіші декрети, енцикліки, рішення римських конгрегацій та повідомлення про церковні призначення.

(обратно) 749

L’Osservatote Romano (італ.: “Римський оглядач”) — офіційний друкований