Читати книгу - "Спомини"

орган Апостольського Престолу для висвітлення публічної діяльности папи Римського, публікації офіційних документів та статей провідних церковних діячів. Видається в Римі з 1861 р. Виходить різними мовами (італійською щодня, іншими мовами щотижня або щомісяця).(обратно) 750

Annuario Pontificio (італ.: “Папський щорічник”) — папський статистичний щорічник, що видається у Ватикані італійською мовою з 1912 р. і містить основну інформацію про офіційних осіб та адміністративно-територіяльні одиниці Католицької Церкви.

(обратно) 751

Рос.: ОСО — “Особое совещание” (Особлива нарада).

(обратно) 752

Лат.: “persona odiosa” — одіозна, нестерпна, ненависна особа.

(обратно) 753

15–27 вересня 1959 р. Підгорний супроводжував Хрущова під час його офіційного візиту до США, що передбачав і виступ радянського представника на засіданні Генеральної асамблеї ООН. Українські націоналісти у США підготували з цього приводу акцію протесту, яка мала відбутися в залі засідань Генеральної асамблеї. Запобігти акції було неможливо, але Микола Підгорний знайшов вихід. Він швидко переклав свою доповідь і виступив з трибуни ООН по-українськи. Цей вчинок знайшов позитивну оцінку з боку українців діяспори та УРСР, в тому числі й самого Сліпого. Саме на цей прецедент натякає митрополит на початку свого листа до Миколи Підгорного.

(обратно) 754

Тут мається на увазі “уповноважений” Сергій Даниленко-Карін — про нього див. прим. 332 до “Споминів” [у електронній версії — прим. 491. — Прим. верстальника].

(обратно) 755

Тут Йосиф Сліпий не дотримується хронологічної послідовности. Замітка у “Правді” та “Известиях” про УГКЦ появилася під час приготувань до похорону митрополита Андрея Шептицького 4 листопада 1944 р. і не містила ніякої вказівки на авторство Івана Полянського. Поїздка ж делегації УГКЦ до Москви та розмова з головою Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР Іваном Полянським відбулася в грудні 1944 р.

(обратно) 756

Іван Полянський (1878–1956) — радянський державний діяч, майор держбезпеки. У 1921–1947 pp. був співробітником органів ВНК-ОГПУ-НКВС-МВС СРСР, з 1944 — начальник відділу 2-го управління НКДБ, в 1947 р. звільнений з органів за станом здоров’я. У 1944 р. став першим головою Ради в справах релігійних культів, яку очолював до смерти в 1956 р.

(обратно) 757

Див.: Е. Шлеев. О единоверии // ЖМП 6 (1950) 34–43, с. 34. Сліпий часто наводить цю цитату. Він згадує її також у своєму “Pro memoria” з 1953 p., у пастирському посланні на Преображення 1953 р. та в рефераті про т. зв. Львівський “собор” 1946 p., написаному для співробітника 4-го управління КДБ УРСР М. Купцова. Текст послання див.: Пастирське послання митрополита Йосифа Сліпого до духовенства і вірних “Наша Церква”, 19 серпня 1953 p., м-ко Маклаково, Красноярський край // Архів монастиря сестер милосердя св. Вінкентія, спр. 3; текст доповіді про т. зв. Львівський “собор” 1946 року поданий на с. 433–438.

(обратно) 758

Патріярх Московський і всієї Русі Алексій І (в миру Сергій Симанський, патріярх у 1945–1970 pp.) дійсно мав багато нагород: церковних і державних, радянських та іноземних. Серед них: медаль “За оборону Ленінграда” (1943), орден Святого апостола Марка і високі ордени Лівану, Сирії (1945), Румунії (1947), чотири ордени Трудового Червоного Прапора (1946, 1952, 1962, 1967), орден Святого рівноапостольного князя Володимира (1961) та інші.

(обратно) 759

Митрополит Крутицький і Коломенський Микола (Ярушевич) (1891–1961) був вікарієм паріярха Алексія і першим головою Відділу зовнішніх відносин Московської патріярхії. За свою діяльність він отримав низку нагород: медалі “За оборону Москви” і “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”, орден Трудового Червоного Прапора, а також кілька орденів та медалей від інших країн. Докладніше про нього див. прим. 435 до “Споминів” [у електронній версії — прим. 640. — Прим. верстальника].

(обратно) 760

Столипінки (столипінські вагони) — спеціяльні товарні вагони з невеликою пічкою всередині, в яких за сталінських часів перевозили в’язнів і засуджених до Сибіру. Отримали свою назву від прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна (1906–1911), за якого такі вагони використовувалися для перевезення переселенців у Сибір.

(обратно) 761

Герасим (†1435) був єпископом Смоленським у 1417–1433 pp. та митрополитом Київським і всієї Руси в 1433–1435 pp. Скориставшись тим, що після смерти митрополита Фотія на Русі не було митрополита, Герасим з волі литовського князя Свидриґайла восени 1433 р. поїхав до Константинополя по свячення і восени наступного року повернувся в митрополичому сані. Він був поставлений не лише для Литви, але “на всю Руську землю”. Прибувши на Русь, він, однак, не поїхав до Москви, де тривали усобиці, а зупинився в Смоленську і мав намір разом з князем Свидриґайлом запровадити унію з Римом. Проте через деякий час Свидриґайло запідозрив Герасима у зносинах зі своїм суперником у боротьбі за престол Сигизмундом. Як наслідок, Герасим був засланий у Вітебськ і 26 червня 1435 р. спалений.

(обратно) 762

Див.: Жалоба Й. Сліпого до Генерального прокурора СРСР від 4 грудня 1960 року // Архів сестер милосердя св. Вінкентія, спр. 12 (опубл. у вид.: І пізнаєте правду, док. № 3, с. 155–161).

(обратно) 763

Конвенція про запобігання злочинові геноциду була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. і ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 18 березня 1954 р. Конвенція покликана запобігти злочинним діям, спрямованим на цілковите