Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

* * *

Голден із компанією стали працювати самі на себе, становила

п’ять з половиною тижнів. Дванадцять днів, які «Росі» провів

під арештом, тягнулися довше. Наомі з Алексом проводили

більшість часу на його борту, консультуючись з різноманітними

юристами та спілками самопомочі по всій системі. Із кожним

новим листом і розмовою консенсус наростав. Марсу вистачило

розуму почати судову тяганину і на Землі, і в себе вдома. Навіть

якщо Голден із «Росі» й зірвуться із припону на Церері, то всі

головні порти в подальшому їм відмовлятимуть. Доведеться

гибіти, пересуваючись від одного сірого причалу поясан до

іншого. Навіть якщо їм пощастить знайти роботу, робити

необхідні запаси для продовження експедицій не вдасться.

Якщо постати перед судом, то з’ясувати, втратять вони

корабель чи ні, буде дуже дорого. І рахунки, які Голден раніше

вважав такими набитими, раптом виявилися на цілий порядок

менші, ніж потрібно. Від сидіння на Церері він робився

смиканий, а на борту «Росі» впадав у сум.

Кілька разів за весь час польотів на «Росі» він уявляв (а

точніше навіть очікував), що їх врешті-решт спіткає трагічний

кінець. Та в усіх тих сценаріях фігурували перестрілки, чужопланетні чудовиська чи відчайдушні стрибки в атмосферу

якої-небудь планети. З хворобливим дрожем і страхом він

уявляв, а що буде, як загине Еймос або Алекс. Або Наомі. Він

замислювався, чи працюватимуть вони й далі разом утрьох, але

вже без нього самого. Та він навіть не брав до уваги, що все може

скінчитись, коли з ними все буде цілком гаразд, а зникнути

матиме «Росинант».

Надія ж з’явилася разом із командою онлайн-документалістів

Суспільного мовлення ООН. Моніка Стюарт, яка її очолювала, виявилася жінкою з ластовинням і каштановим волоссям, а ще

професійно виплеканою красою, через що одразу здалася

давньою знайомою. Вона не прийшла до них особисто, а говорила з екрана на пульті управління пілота.

— Про яку кількістю людей іде мова? — запитав Голден.

— Чотирьох. Два кам-жокеї, акустик і я.

Голден провів рукою по нерівномірній восьмиденній щетині.

На душі повис тяжкий камінь і передчуття неминучості.

— До Кільця? — перепитав він.

— До Кільця, — підтвердила вона. — Потрібне сильне

прискорення. Щоб обігнати по дорозі туди і марсіян, і земну

флотилію, і «Бегемота». Звісно ж, нам знадобляться заходи

безпеки, якщо ми вже там опинимося, і забезпечити їх матиме

«Росинант».

У цьому місці прокашлялася Наомі, і документалістка

переключилася на неї.

— Ви впевнені, що зможете зняти арешт із «Росі»? — запитала

Наомі.

— Мене захищає закон «Про свободу журналістики». Готуючи

сюжет, я маю повне право брати в доцільне використання

й оренду устаткування та наймати людей. Іншими словами, зловмисне використання судових позовів, типу того, який

спричинив арешт «Росі», перешкоджає виробництву сюжету.

Заднім числом, типу місяць тому, я підписала з вами контракт

іще до прибуття на Цереру. У мене команда юристів на десять

лав запасних. Вони засиплять їх паперовою роботою, якої

вистачить на ціле життя.

— Отже, ми вже давно з вами працюємо, — промовив Голден.

— Тільки в тому разі, якщо хочете анулювати той блок на

шлюзовому замку. Але мені потрібен не просто транспорт.

Фішка з доцільним використанням полягає в тому, що іншого

такого я найняти не можу.

— Так і знав, що буде якесь «але», — сказав він.

— Я хочу взяти інтерв’ю в його екіпажу. Я могла б найняти зо

пів десятка інших кораблів, але тільки на вашому ходять люди, які вижили на Еросі.

Наомі та Голден перезирнулися. Продуманий погляд дівчини

нічого не промовляв. Що краще? Пастка на Церері, поки в них

сантиметр за сантиметром не відберуть «Росі», чи пряма дорога

в прірву для всього його екіпажу? А ще ж Кільце.

— Я маю подумати, — відказав Голден. — На зв’язку.

— Поважаю, — відповіла Моніка. — Та, будь ласка, не баріться.

Якщо ми не летітимемо з