Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Це ж дача, тут і так нікуди йти, — скривився Марк.

— Тоді роботи по господарству, — вирішила мати Тихона. — На городі, у саду, на кухні — роботи вистачить на всіх.

— Що? — в один голос вигукнули всі п’ятеро.

— Що чули. Якраз навчитесь, що героїчні вчинки — це добре, але й за наслідки відповідати треба, — підсумував батько Вадима.

— От халепа… — прошепотів Олег, коли вони, приречені, рушили до будинку.

— Принаймні кота врятували, — втішав себе Вадим.

— Так, а де він? — Марк раптом зупинився.

Хлопці перезирнулися й обернулися назад.

Кіт спокійно сидів на сходах ганку, вилизуючи лапку, і з виглядом королівської особи спостерігало за тим, як їх відправляють на «виправні роботи».

— Від сьогодні ви — наша робоча сила, — урочисто оголосила мати Тихона, вручаючи їм відра, граблі та рукавиці.

— Таке відчуття, що нас засудили до примусових робіт, — пробурчав Марк, глянувши на сапку в руках.

— Ти про що? — Кирило глянув на нього. — Це й є примусові роботи.

— Благаю, зупиніть балаган, бо я зараз візьму сапку й почну використовувати її за новим призначенням, — втомлено видав Тихон, закочуючи рукави.

— І кому ж пощастить отримати? — поцікавився Олег, підкидаючи в руці яблуко, яке встиг поцупити перед виходом на город.

— Усьому людству. Бо я спочатку її поламаю, а тоді вигадаю щось інше й винайду новий вид зброї, — скривився Тихон, оглядаючи свої можливості у боротьбі з бур’янами.

— І цей хлопець мріє стати лікарем, — похитав головою Вадим.

— Тому що я вмію відрізняти жарт від реальності, — фиркнув Тихон і запустив у нього грудкою землі.

Вадим ухилився, але грудка все одно влучила йому в плече.

— Це війна, — заявив він і, недовго думаючи, запустив ком землиці назад.

Так і почалося.

Спочатку вони ще робили вигляд, що працюють, але потім процес перетворився на справжній хаос. Кирило придумав, що якщо працювати їм усе одно доведеться, то можна хоча б повеселитися. Марк і Вадим підхопили ідею, Олег зайняв нейтральну сторону (але зрештою зрадив її й приєднався до Вадима), а Тихон просто махнув рукою, розуміючи, що з цими божевільними неможливо бути серйозним.

Усе закінчилося тим, що вони, брудні з ніг до голови, лежали під деревами й реготали, коли на них із суворими обличчями з’явилися їхні батьки.

— Ми можемо пояснити… — почав Кирило, підводячись.

— Ні, не можемо, — зітхнув Тихон.

— Зате ви тепер майже справжні селяни, — кивнув на них батько Марка.

— Гадаю, вас це надовго відвадить від нових авантюр, — додала мати Тихона, вперши руки в боки.

— Хах… — Марк ледве стримав сміх, дивлячись на друзів.

— Це означає, що тепер можна на озеро? — з надією запитав Олег.

— Озеро? — Батьки перезирнулися.

— Ну а що, ми вже достатньо відпрацювали, — пояснив Вадим.

— Добре, — зрештою погодилася мати Кирила. — Але не самі.

— Що це означає? — нахмурився Кирило.

— Це означає, що з вами буде хтось із дорослих, — відповів його батько.

— А ми хіба не дорослі? Нам уже чотирнадцять!

— Саме тому ви досі не там, де вам належить бути, а тут, — саркастично відповів батько Тихона.

Хлопці переглянулися.

— Ладно, здається, непоганий варіант, — підсумував Марк. — Пішли на озеро, хлопці.

Дорога до озера зайняла не більше півгодини, але за цей час хлопці встигли вислухати ще кілька повчальних лекцій про відповідальність, обережність і наслідки їхніх витівок. Особливо старався батько Тихона, який, здається, взяв на себе роль головного моралізатора.

— Вам, може, й здається, що ви вже дорослі, але я вас знаю змалку, — говорив він, поки вони брели стежкою крізь густий ліс. — І якщо хтось із вас вирішить провернути якусь чергову аферу, хай пам’ятає: я теж колись був таким самим хлопцем.

— Це що, означає, що ви нас розумієте? — з надією запитав Марк.

— Це означає, що я передбачаю ваші витівки наперед, — хмикнув чоловік.

— Це виклик? — нахилився до Вадима Кирило, змовницьки стискаючи очі.

— Це вирок, — прошепотів Вадим у відповідь.

Але довго жартувати вони не могли, бо, нарешті діставшись озера, всі одночасно випустили з грудей радісне «Оооо».

Вода виблискувала під сонцем, сосни похитувалися від легкого вітру, а легкий запах хвої змішувався із прохолодною свіжістю води. Це місце було їхнім улюбленим ще з малечку — тут вони ловили рибу, будували плоти, намагалися спорудити халабуду (яка, щоправда, не пережила буревій) і навіть одного разу влаштували перегони на саморобних плітках, які… потонули через три хвилини після початку змагань.

— Ну що, хто перший у воді? — Марк уже скидав футболку, кидаючи її на траву.

— Ти, бо ти завжди стрибаєш бездумно, — похитав головою Тихон.

— Це не бездумно, а рішуче, — виправив Марк, а потім зробив крок назад, розбігся і пірнув у воду, здійнявши бризки.

— О, тепер перевірено! Вода нормальна! — вигукнув він, коли випірнув.

— Тепер я! — Вадим швидко позбувся футболки та шортів і теж стрибнув у воду, піднявши ще більшу хвилю.

Кирило, Олег і Тихон переглянулися.

— Вони ж зроблять усе, аби нас замочити, якщо ми просто зайдемо? — запитав Олег.

— Авжеж, — зітхнув Кирило.

— Тоді давайте разом.

І от через хвилину всі п’ятеро уже плавали, пірнали й обливали один одного водою. Батько Тихона спершу спостерігав із берега, але згодом, коли йому самому на голову прилетіла бризка, лише розсміявся і пішов до води.

— Слухайте, а давайте пливти до того острова? — запропонував Вадим, вказуючи на невеликий клаптик суші посередині озера.

— Це ж далеко, — скептично похитав головою Тихон.

— Та ну, ми ж не якісь слабачки! — підбадьорив Марк.

— Ну гаразд… Але якщо хтось не витримає, розвертаємося назад, — сказав Олег.

— Домовилися! — кивнули всі разом.