Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

І вони попливли.

Ідея була хорошою… доки вони не допливли до середини, де течія виявилася сильнішою, ніж очікували.

— Агов, здається, нас трохи несе! — закричав Кирило.

— Трішки?! — Вигукнув Тихон, відчайдушно намагаючись гребти в інший бік.

Батько Тихона, який залишився на березі, тільки схопився за голову.

— О, та ви що, знову?! — закричав він їм.

Але було запізно. Течія не була небезпечною, але все ж змусила їх докласти більше зусиль, щоб допливти до острова. Вони вибралися на берег, важко дихаючи й сміючись.

— Що ж, ми це зробили! — переможно підняв руки Марк.

— Так, але тепер ще треба повернутися… — похмуро сказав Олег.

— Еее, ми про це не подумали, — простогнав Кирило.

— Агов, ви там! — долинув голос батька Тихона з берега. — Я вас уб’ю, коли ви повернетеся!

— Ну, приємно було з вами дружити, хлопці, — розсміявся Вадим.

— Ти ж розумієш, що якщо він нас уб’є, то й сам же нас і воскресить? Він же лікар.

— Ну, це хоча б звучить обнадійливо!

— Давайте краще думати, як назад допливти, поки він ще не пішов по човен!

— А що поганого в човні?

— Це означає, що він нас врятує, а потім уже точно влаштує лекцію на дві години!

— Тоді пливемо!

Вони знову кинулися у воду, цього разу діючи розумніше й пливучи разом, допомагаючи один одному. І хоча вони добряче втомилися, коли дісталися берега, це стало ще однією пригодою, яка тільки більше їх згуртувала.

— Ви всі… — почав батько Тихона, але зрештою лише махнув рукою. — Забирайтеся йдемо додому.

— Це означає, що нам прощено? — обережно запитав Кирило.

— Ні, це означає, що вам ще доведеться почути історію про те, як я в молодості теж так само влип, — зітхнув чоловік.

Хлопці переглянулися й одночасно розсміялися.

— Ви ж розумієте, що наступного разу нас можуть не пробачити? — скептично зауважив Тихон.

— Не факт, — хмикнув Вадим. — Головне — не повторюватися.

— І робити ще більші дурниці? — Кирило насмішкувато скосив на нього погляд.

— Та ні, просто діяти хитріше! — Вадим підняв вказівний палець, наче читав лекцію.

— Це якась твоя теорія змов? — пирхнув Олег.

— Це стратегія, — серйозно сказав Марк.

— Боже, допоможи нашим батькам, — Тихон потер обличчя.

Хлопці засміялися, і ця розмова загубилася серед інших, але вже тоді вони знали: це точно не їхня остання пригода.

***

Минуло ще кілька років.

Їм було по сімнадцять, і хоча кожен уже мав якісь плани на майбутнє, всі розуміли: це останнє літо перед тим, як все зміниться.

— Треба зробити щось грандіозне, — заявив Марк, сидячи у дворі Кирила, де вони зазвичай збиралися.

— Щоб батьки повбивали нас і нам не довелося вступати до університетів? — уточнив Тихон.

— Ну, щоб запам’яталося! — Марк підняв руку, підкреслюючи масштабність своїх слів.

— Якщо хочеш запам’ятатися, можеш вистрибнути з парашутом, — запропонував Кирило.

— Я про щось… менш смертельне.

— Але все одно божевільне? — уточнив Олег.

— А коли у нас було інакше?

Вадим задумався, а потім хитро усміхнувся.

— Якщо вже говоримо про щось особливе… то є одна ідея.

— Яка?

— Я знаю, де можна дістати ключі від даху однієї багатоповерхівки.

Усі одразу зацікавлено вирівнялися.

— Ти хочеш полізти на дах? — підозріло спитав Тихон.

— Я хочу провести там вечір. І зустріти світанок.

— О, це звучить круто, — зацінив Марк.

— І незаконно, — додав Кирило.

— Ага, як усе, що ми робимо, — кивнув Олег.

Тихон важко зітхнув, розуміючи, що знову стане тим, хто буде стримувати їх від повного безумства. Але ідея була цікавою, і він не міг заперечити, що йому самому хотілося такого моменту, який би закарбувався в пам’яті.

***

І от вони сиділи на даху двадцятиповерхового будинку, спостерігаючи за нічним містом.

Вітер трохи розвіював їхнє волосся, внизу виблискували вогні, а вони сиділи, п’ючи лимонад і закушуючи печивом, яке спекла мама Кирила, навіть не підозрюючи, для чого вони його взяли.

— Ну що, хлопці, — Марк відкинувся на спину, вдивляючись у зірки. — Останній рік разом?

— Не останній, — похитав головою Вадим. — Просто наступний етап.

— Ми не розійдемося, — запевнив Кирило.

— Ви ж розумієте, що все зміниться? — запитав Олег.

— Так, але хіба це погано? — Тихон усміхнувся.

— Напевно, ні, — Марк зітхнув. — Головне, щоб ми не втратили одне одного.

— Не втратимо, — впевнено сказав Вадим.

І вони зустріли світанок разом.

Бо справжня дружба не залежить від часу чи відстані.