Читати книгу - "Полин і чебрець, Шаграй Наталія"

Але омріяного келиха довелося чекати…Спочатку погодували, покупали Соньку і я залишила Яна її вкладати спатки, а сама пішла вечерею домашніх улюбленців займатися. Найголоднішим був кіт. Марсік просто переминав з ноги на ногу, а Рекс метався довкола мене поки не отримав свою миску з їжею.

   Нарешті всілася. За вікном невпинно барабанить дощ, його краплі ритмічно б’ють по склу, створюючи заспокійливий шум. Тепло й м’яке приглушене світло створюють якусь неймовірно затишну атмосферу. Навіть кіт й той заліз на диванчик й почав миролюбно вилизуватися, а не влаштовувати вечірній тигидик. Поки чекала Яна, відкрила новини…

—  Що пишуть, що в тебе такий задумливий вигляд? – десь над головою пролунав голос Яна.

Відриваюсь від телефону. Він перевдягнувся. Тепер на ньому біла футболка, що облягає тіло, мов друга шкіра, підкреслює кожен м'яз та вигин чоловічої фігури. Й мій погляд... мій погляд блукав по його тілу, немов зачарований, відкриваючи для себе нові деталі та лінії. Думки й собі розбіглися, як ті миші, що побачили кота.

—  Шахеди запустили. Когось викрили. Політики й далі несуть пургу, —  зусиллям волі відірвала від нього погляд. —   Взагалі інколи від цих новин таке враження, що ми робимо трішки дискомфортно світу, тим що не здохли.

—  А в позитив ти не віриш? – кинув він на мене з-під лоба погляд відкорковуючи пляшку з вином.

—  Вірю, як прогнозу погоди. Місцями, часом і можливо, —  скривила я губи. 

—  Не будь песимістом.

—  Ну оптиміст в мені вже трішки втомився, а от фігня довкола сповнена сил та енергії. Уже так і хочеться сказати «Шановний триндець, може, ти трохи переборщуєш? Я ж і так твій фанат №1, майже що член сім'ї! Може, ти трохи зменшиш оберти, а то я боюся, що скоро почну відповідати твоєю ж зброєю?».

—  Я так розумію, що тоді вже мені захочеться сходити або до церкви, або до психіатра.

—  Чого це такий шикарний вибір? – наморщила я носа.

—  Та щось не зрозуміло чого більше буде потрібно: молитви чи таблеток, —  гмикнув він.

А я враз нагострила вуха. Просто неймовірно. Він може бути не тільки нудним…

—  Ого! Та ти умієш жартувати…—  ляпнула я.

—  А ти думала, я суцільна нудьга? – примружився він й задумливо глянув на мене.

—  Ну... Були підозри, – осміліла я. – Знаєш, це як з котиками. Усі кажуть, котики дарують затишок і заспокоюють нерви…По факту – це джерело хаосу й неспокою.

—  Клас. Тільки я не зрозумів, це ти мене похвалила чи посварила? – задумливо прикусив він нижню губу.

—  Це скоріше констатація факту, —  відірвала я погляд від його губ. —  Ти, як і більшість людей, вмієш поєднувати в собі свавілля і спокій. Головне - навчитися контролювати ці стани. Бо іноді твій спокій починає мене трохи лякати...

—  Поясни, —  нахилився він ближче, його погляд спіймав мій, і тепер відвести очі стало майже неможливо.

—  Ем, —  я вже й пошкодувала, що зачепила цю тему. – Знаєш, є такий термін амбівалентність?

—  В мене була психологія. Я знаю, що означає термін амбівалентність. І? – запитливо примружив він око.

—  Ну от і ти ніби нормально тулиш…тільки незрозуміло, що покладе стрілочку цього разу…

—  Може, мені варто було піти на курси регулювання амбівалентності? – задумливо пробурмотів він, —  Або, як варіант, просто кинути монетку? Орел - я хороший, решка - я поганий. Все просто і зрозуміло.

—  Ага, а якщо монетка впаде на ребро, то ти хто? – народжується нове припущення в моїй голові. —  Напівхороший, напівпоганий? Чи мені залишиться тільки взяти ікону і читати «Отче наш»? – запитую його й видихаю з полегшенням, що він так легко відреагував.

—  Тоді я буду як політик —  завжди буду обіцяти хороше, але робити, що вигідно мені, —  сміється він. —  Або, може, як той кіт Шредінгера —  одночасно і живий, і мертвий.

—  Гей, не підкидай мені «дічь», бо я ведусь, —  розсміялася я з ним.

—  А що таке? Ти не віриш, що з мене вийде політик?

—  Ісусику, куди ж я тицьнула, що він розпочав про політику говорити? – задерла голову я до неба.

—  Ну, я ж вмію обіцяти й не виконувати, —  сміється він, нагадавши недавній свій косяк. —  Хіба це не головна якість для політика?

—  Головна, але не єдина, —  мотаю я головою. —  Ще треба вміти красиво говорити й перекладати відповідальність на інших.

—  Це я теж зможу, —  хвалиться він. —  Я буду годинами розповідати, як я борюсь за мир у всьому світі, а потім звинуватити у всіх проблемах опозицію або попередню владу.

—  О, то може розпочнеш з проєкту «дорога по селу». Бо я вже усіх оббігала і відповідь одна «Не на часі» і грошей немає, —  пробурмотіла я про своє наболіле. – Іноді, здається, що Україна, створена спеціально для того, щоб кармічні гріхи відробити.

—  Ні, ну це прямо нереалістично, —  з сумом в очах, похитав він головою.  

—  Та розумію. Але за оці всі дороги в межах населених пунктів відповідають органи місцевого самоврядування. І ремонтують їх здебільшого з бюджету громад. То на цьому можна поставити хрест. І не будемо про сумне.  Ти класно готуєш. Де навчився? – різко змінюю я тему розмови й роблю ковток вина.