Читати книгу - "Знак Хаосу"

— Про цю частину справи я не знав, — сказав Білл, — але в суді він викрутився відмінно.

— Мені не доведеться нагадувати про це Люку, — сказав я.

— По якій частині справи?

— І тій, і іншій.

— Це не головне, навіщо я прийшов до тебе. Відбувається дещо і в військовому плані.

— Про що ти говориш?

— Куди легше буде показати тобі, — пояснив він. — Це займе лише хвилину.

— Гаразд. Ходімо, — погодився я і пішов за ним у коридор.

Він пішов попереду, прямуючи до чорного ходу, спустився і повернув в кінці наліво. Ми пройшли мимо кухні та пішли по коридору, звернувши в глибину палацу. Коли ми проходили коридором, я почув зверху гуркіт і глянув на Білла. Той кивнув.

— Ось це-то я і почув раніше, — повідомив він мені, — коли проходив недавно. Ось тому-то я і вирішив йти цим шляхом. Тут все навколо викликає у мене цікавість.

Я кивнув, розуміючи це почуття. Особливо коли зрозумів, що звуки доносяться з головної збройової палати.

У центрі бедламу знаходився Бенедикт, який роздивлявся ніготь великого пальця через дуло гвинтівки. Він відразу підняв очі і наші погляди зустрілися. Навколо нього пересувалася дюжина ратників, переносили зброю, чистили її і розставляли.

— Я думав, ти в Кашері, — здивувався я.

— Був, — зронив він.

Я дав йому змогу продовжувати, але так нічого і не дочекався. Бенедикт ніколи не славився балакучістю.

— Схоже, ти готуєшся відбивати напад, — зауважив я, знаючи, що порох тут марний, і що наявні у нас боєприпаси діють тільки в районі Амбера і певних примикаючих королівств.

— Завжди краще попереджати небезпеку, — вимовив він.

— Ти не хотів би уточнити? — Попросив я.

— Не зараз, — відповів він, давши відповідь удвічі довше передбачуваної мною, яка подавала надію на майбутнє просвітництво.

— Нам слід окопуватися? — Продовжував допитуватися я. — Зміцнювати місто? Озброюватися?

— До цього не дійде, — відрізав він. — Іди туди, куди йшов.

— Але…

Він відвернувся. У мене виникло відчуття, що розмову закінчено. Коли він проігнорував наступні кілька питань, у мене з'явилася впевненість і, знизавши плечима, я повернувся до Білла.

— Пішли, поїмо, — запропонував я.

Коли ми повернулися в коридор, Білл тихо запитав:

— Чи маєш ти якесь уявлення про те, що це значить?

— Далт близько, — припустив я.

— Бенедикт був з Рендомом в Кашері. Далт, можливо, заподіяв неспокій саме там.

— У мене таке відчуття, що він ближче.

— А якщо Далт захопив у полон Рендома?

— … Неможливо. — Від цієї думки я відчув легкий холодок. — Рендом коли завгодно може козирнути сюди… Ні. Коли я говорив про захист Амбера, а Бенедикт сказав: «До цього не дійде», у мене склалося враження, що він говорить про щось близьке і незабаром. І про щось, з чим він, на його думку, може впоратися.

— Я розумію, що ти маєш на увазі, — погодився він. — Але він сказав тобі також, що не буде будувати укріплення.

— Якщо Бенедикт вважає, що нам не потрібно будувати укріплення, то значить нам не потрібно будувати укріплення.

— Вальсувати і пити шампанське, поки не почнуть гармати?

— Якщо Бенедикт говорить, що можна…

— Ви дійсно довіряєте цьому хлопцю. Що б ви без нього робили?

— Були б трохи більш нервовими.

— Вибач мене, — похитав він головою. — Я не звик мати справу з живими легендами.

— Ти мені не віриш?

— Мені не слід було би тобі вірити, але я вірю. У тому-то й біда.

Він замовк, і ми завернули за ріг і попрямували назад до сходів. Потім він додав:

— Коли я був поруч з твоїм батьком, справи йшли так само.

— Білл, — сказав я, коли ми почали підніматися по сходах, — ти знав мого батька ще до того, як він відновив свою пам'ять, коли він був просто звичайним Карлом Корі. Можливо, я вибрав до цієї справи неправильний підхід. Ти можеш згадати про той період його життя що-небудь, здатне пояснити, де він зараз?

Він на мить зупинився і подивився на мене.

— Не думай, ніби я не роздумував над цим. Я багато разів думав, чи не міг він займатися під ім'ям Корі чимось таким, що повинен був зробити після того, як його справи в Амбері будуть закінчені? Але навіть під своїм псевдонімом він був людиною дуже потайною. А також парадоксальною. Він багаторазово служив у багатьох родах військ і це припущення здається цілком логічним. Але іноді він писав музику, що йде врозріз з образом крутого сержанта.

— Він прожив довге життя. Багато чого дізнався, багато випробував.

— Саме. Ось тому-то і так важко здогадатися, у що він може бути замішаний. Раз чи два, перекинувши кілька келихів, він згадував про людей науки і мистецтва, в знайомстві з якими я б ніколи його не запідозрив. Він ніколи не був просто звичайним Карлом Корі. Коли я з ним познайомився, він вже набрав кілька століть земних спогадів. Це створило характер занадто складний, щоб його можна було передбачити… Я просто не знаю, чим він міг зайнятися, якщо він справді зайнявся.

Ми продовжували підніматися по сходах. Чомусь я відчував, що Білл знає більше, ніж говорить мені.

Коли ми наблизилися до їдальні, я почув музику, а ледве ми ввійшли, як Льювілла кинула на мене єхидний і невдоволений погляд. Я побачив ще не остиглу їжу і ніхто ще не сідав.

Запрошені стояли, розмовляючи між собою, з келихами в руках, і коли ми увійшли, більшість з них глянуло на нас. Праворуч грали троє музикантів. Обідній стіл стояв зліва, неподалік від великого вікна в південній стіні, що відкривало вид на славну панораму розкинутого внизу міста. Все ще йшов сніг, накидаючи прозору вуаль на все.

Льювілла швидко наблизилася до мене.

— Ти змушуєш всіх чекати, — прошепотіла вона. — Де дівчина?

— Корал?

— А хто ж іще?

— Я не знаю, куди вона попрямувала, — ухильно сказав я. — Ми розлучилися пару годин тому.

— Ну, так вона прийде чи ні?

— Я не знаю.

— Ми не можемо більше затягувати очікування, — заявила вона. — І тепер порядок місць для гостей пішов прахом. Що ти зробив, переборщив з задоволенням?

— Льювілла!

Вона пробурчала щось незрозуміле на шепелявій мові Рембо. А потім відвернулася і попрямувала до Віаль.

— У тебе купа неприємностей, хлопець, — прокоментував Білл. — Давай спустошимо бар, поки вона перетасовує порядок місць для гостей!

Але до нас вже наближався слуга з парою келихів вина на підносі.

— «Краще Бейля», — зауважив він, коли ми взяли їх.

Я пригубив і побачив, що він правий. Це мене трохи підбадьорило.

— Я не всіх тут знаю, — сказав Білл. — Хто такий той хлопець з червоним