Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось упали перші поранені, серед них — випадкові перехожі. Але це не злякало сміливців. Відчайдушна боротьба тривала.
Ніби вже й звільнена бруківка від людей, але це тільки здається: там угорі, на дахах, поміж димарями, засіли повстанці, і згори летять у солдатів і поліцаїв шматки зірваної черепиці.
Та солдати не дрімали. Один з них кинувся до Гамбрі.
— Гей, хто там, допоможи! — гукнув Гамбрі.
І хлопчина років шістнадцяти кинувся йому на допомогу. Гамбрі кілком вдарив солдата, і вдвох вони вмить забрали у нього капелюх і шаблю.
Ще за хвилину Гамбрі, озброєний шаблею солдата, настромив перший трофей — солдатського капелюха — на свій кілок і високо підняв його над головою.
Розділ шістнадцятий
ВИРОК ВЛАДИ
Нічого не підозрюючи, Жак з важким тягарем вдало придбаних книжок простував додому. Хлопець був задоволений своєю покупкою.
Але дістатися додому виявилося не так просто: все Сент-Антуанське передмістя було оточене військами. Несли поранених, серед них були й жінки. До Жака долинали окремі слова:
— Швейцарцям легко стріляти в бідняків, у яких усієї зброї — каміння, шматки черепиці та дрючки!
Багаті мешканці в свою чергу обурювалися:
— До якого нахабства дійшли! Зупиняли карети й примушували дворян кричати: «Хай живе третій стан!» І ті мали коритися.
Жак ледве дістався додому. Там уже чули про вуличні події.
— Який жах! Кажуть, заарештували багатьох, багато вбито! — налякано повідомила йому Віолета.
А вранці довідалися про страшне.
Повстанцям таки вдалося потрапити на Гревський майдан і виконати там справедливий вирок: спалити зображення Ревельйона й Анріо. Демонстрантам дали змогу піти з майдану, але на вузьких вулицях їх наздогнали кулі. До чотирьох годин ранку тривали стрілянина й полювання за повстанцями. А потім підрахували: кілька сотень убитих і поранених. А скільки заарештовано? Кількості не називали, тільки багатозначно хитали головами.
Сестри Пежо нічого не знали, і Жак сподівався, що йому все розкаже Гамбрі.
Жак вийшов раненько з дому. І відразу ж на вулиці почув від сусідів, що Гамбрі заарештували разом з інтими «заводіями». Кажуть, з вироком не затримуватимуться. Сьогодні ж і оголосять.
Жак сидів у книгарні як на голках. Перед очима стояв Гамбрі, яким він бачив його два дні тому: рішучий, упевнений, веселий. Стурбовані тим, що сталося, завсідники кабінету для читання сьогодні не прийшли. І Жак вирішив, що можна раніше зачинити крамницю. Та бач! Уперше він посварився з Жанетою.
Побачивши, що Жак збирається йти, вона кинула:
— Ще рано! Можуть прийти відвідувачі!
— Які там відвідувачі! — роздратовано відповів Жак. — Сьогодні людям не до книг.
— То, по-твоєму, через якихось там баламутів і книжок не читатимуть? Може, накажеш і зовсім крамницю зачинити?..
Вуха Жакові почервоніли.
— Як ти можеш таке говорити! В тебе що, серця нема?
— На всіх серця не вистачить!
Жак не міг більше стримуватися. Він сердито жбурнув в'язку ключів на конторку і кинувся до дверей, кинувши на ходу:
— Візьми ключі! І торгуй книжками сама!
Жанета відкрила рот од подиву. Жака ніби хтось підмінив. Вона ніколи не бачила його таким лютим.
— Жак! — безпорадно гукнула вона.
Та він навіть не озирнувся і вибіг на вулицю. Найперше, що впало в очі Жакові, був величезний натовп біля стовпа з об'явами. Жак підійшов ближче. Вирок. Швиденько перебіг очима список засуджених, знайшов прізвище Гамбрі й навпроти нього слово «повісити».
— Господи! — вигукнув Жак. Він не вірив очам своїм. — Гамбрі буде страчений! Невже його не можна врятувати?..
— Його вже нема серед живих, — коротко сказав робітник з теслярським інструментом під пахвою. — Бачиш? — І вузлуватим пальцем показав на друге оголошення, що було трохи нижче.
У ньому говорилося, що на Гревському майдані о шостій годині ранку привселюдно було виконано вирок над Гамбрі і його товаришами. Таких, як він, сім чоловік. Решту засуджено до привселюдного таврування біля стовпа ганьби і на довічну каторгу.
Забувши про все, не звертаючи уваги ні на кого, Жак припав головою до стовпа й заридав, як дитина.
Довкола нього плакали жінки, обурювалися майстрові, висловлювали співчуття мешканці кварталу… До Жака, мов крізь пелену, долітали подробиці знущальної процедури таврування, яку виконував кат.
Жак мимоволі прислухався до цих слів, і ним опановував ще більший відчай. Скільки він простояв так, прихилившись головою до стовпа, він не знав. Отямився лише тоді, коли почув знайомий голос:
— Жак! Соромно! Здавалося мені, що ти збираєшся стати громадянином і борцем. А борці не плачуть!
— Пане Адора! — вигукнув Жак. — Пане Адора! Що ж це буде? Гамбрі стратили!
— Не плач! Знаєш, що мені щойно розповів очевидець страти на Гревському майдані? Він бачив на власні очі, як Гамбрі йшов до місця страти рішучий, з піднятою головою. Священик говорив йому слова втіхи й надії, але Гамбрі не слухав його. Він обвів поглядом майдан, мовби прощаючись з тими, хто був на ньому, і з тими, кого не було, і так само гордо підставив під петлю свою шию.
Жак слухав як зачарований.
— Ходімо! — Адора владно узяв Жака під руку і повів. — Гамбрі загинув — це велике горе! — Але Гамбрі знав, на що йде, знав, що боротьба без жертв не буває… Ось що я тобі скажу, друже, і ти це запам'ятай: якщо колись наша візьме і ми проголосимо рівність усіх людей, я не можу гарантувати мир і тишу. Ми обеззброїмо в той чи інший спосіб тих, хто чинитиме опір, і, запевняю тебе, панькатися не будемо! Обіцяю тобі одне: ми знищимо принизливу процедуру ганебного стовпа і таврування катами!..
У ці дні король
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя», після закриття браузера.