Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

чекати йому не довелось. Хвилин через десять долинули приглушені голоси. В них чулася збудженість, але окремі слова розпізнати було неможливо. Невдовзі стрімко розчинилися двері, і старшина помітив синю форму. Він одступив на крок і зупинився. Чоловічий голос, що, безперечно, належав молодому льотчикові, вимовив слова, в яких чувся такий жах, ненависть і жаль, що Станду аж струснуло.

— Не маєте права! Не маєте права!

Грюкіт захлопнутих дверей поглинув тупіт ніг людини, що заспішила вниз по сходах.

Коукол так розгубився, що не роздумуючи кинувся слідом за офіцером. Та майже біля виходу схаменувся: не можна, ні в якому разі не можна! З жалем він провів поглядом надпоручика, який швидко віддалявся. Що поробиш, не можна! Адже не виключено, що за льотчиком хтось стежить з вікна.

Старшина якусь хвилину постояв у під'їзді. Гаразд, принаймні він дізнається, у кого був цей надпоручик. Сьогоднішня історія цікавила його дедалі більше. Він зачекав ще хвилин п'ять, потім знову піднявся на четвертий поверх.

На дверях квартири, з якої вийшов офіцер, була звичайна табличка: «Ела Вагантова». Станда зітхнув, насунув на лоба капелюх так, щоб не видно було його рудої чуприни, і натиснув дзвінок. За хвилину двері напіввідчинились, і в них з'явилася чорнява дівчина з карими очима. Ні, скоріше не дівчина, а молода жінка, бо для своїх юних років вона була надто зрілою і розквітлою. Коуколу перехопило подих — мабуть, ніколи він ще не бачив зблизька такої досконалої жіночої краси! Але тут же отямився:

— Пробачте, будь ласка, що я у вас відбираю час, — промовив він вкрадливо, — але я переконаний, що нарешті ви будете вдячні мені! Я хотів запропонувати вельми вигідні види страхування, скажімо, на випадок каліцтва, пожежі, втрати…

На обличчі жінки з'явився вираз роздратування. Вона мовчки грюкнула дверима. Старшина перепочив. Для певності подзвонив і в інші квартири. На щастя, у двох не було нікого вдома, а в третій бабуся мовила сухо:

— Я, дорогий пане, не звикла розтринькувати гроші.

В розпачі залишав Станда цей будинок. Може, він натрапив на звичайну любовну історію? Але в це не хотілося вірити. Він згадав розірване фото. Ні, навіть те, що він побачив на ньому, чомусь йому не подобалось…

У цих болісних роздумах Станда повертався до своєї установи. В коридорі зустрів сержанта Лацину.

— Про Піттермана ні слуху ні духу, — мовив до нього молодий сержант похмуро. — Знову йдемо туди з Богоушем на всю ніч. Тьху, я вже дивитися не можу на цей курник!.. Що з тобою, чоловіче?

Коукол зупинив на Лацині невидящий погляд.

— Я так собі мислю, може, це надзвичайне щастя, що саме сьогодні у мене розболівся зуб! — мовив він і зник за дверима.

Сержант Лацина знизав плечима.

15

Прямо з клатовського вокзалу Войта кинувся на пошуки. Міста він не знав, але все-таки сподівався, що швидко знайде те, що шукав. Та пробігавши з годину, Марек знов опинився на тому самому майдані, звідки й починав свої пошуки. Тепер він уже не покладався на щастя.

Запитав кількох місцевих жителів, але жоден з них не міг йому нічим допомогти. І тільки один, молодий студент, повів його у бічну вуличку і показав маленьку крамничку. Войта зупинився біля антикварного магазину.

Уважно оглянув невеличку вітрину, захаращену речами. Тут була сила-силенна порцелянових горняток, чашечок, коновочок, на яких розгулювали неймовірно барвисті маркізи в білих перуках, у рожевих альтанках горнулись одне до одного закохані, а ангельська пастушка зоріла небесними очима. Виблискували тут золотом персні, гранатові браслети, срібні ложечки і медальйони, оздоблені мініатюрними портретами давно померлих красунь. Кинджали і сарацинські мечі змагалися в стародавності з пістолями, за допомогою яких, можливо, ще Васко да Гама поширював християнство серед варварів. По хвилях мережива летів тонкої роботи просмолений корвет, на якому червоним світлом світився ілюмінатор капітанської каюти. На ланцюгах висіли ажурні ліхтарі, лампи, крислаті канделябри. А на подушках з темно-синього оксамиту — Войта від хвилювання ковтнув слину — лежали талери, гроші, динари, драхми, песети і пам'ятні золоті медалі різних розмірів.

Марек розважливо запалив. Збудження охопило його, наче людину, що засіла за таблицю виграшів лотереї і починає шукати свій номер. Відчуваючи хвилювання, Войта навмисно затягувався, повільно випускав дим, ретельно струшував цигарковий попіл. Він використовував кожну секунду, щоб заспокоїти нерви. Войта добре знав, що для роботи, якій він присвятив своє життя, це необхідно. Отже, якщо стародавні монети «невідомого» взагалі можна брати до уваги в логічних умовиводах, то висновок тут може бути тільки один: злочинець не брав їх з дому або з того місця, звідки він у супроводі «триста сімдесят сьомого» виїздив на операцію! Він придбав їх десь по дорозі. А оскільки не було сумніву, що ворожа група діє у якомусь великому місті, скажімо, у Пльзені або навіть у Празі, то злочинець тинявся там, де можна такі монети купити. Зрозуміло, що така нагода не могла трапитись у поїзді. Значить, він перервав поїздку в місті і мав кілька годин вільного часу. Таке буває, коли потрібна пересадка. А в напрямку Піхова пересадку треба робити саме в Клатовах. З поїзда на поїзд тут пересісти не можна.

Отже: якщо злочинець не знайшов цих монет і не купив їх зовсім випадково, скажімо, в поїзді, значить, він мусив їх дістати саме в цьому місті. З точки зору психології це цілком правдоподібно. «Що робить людина, яка змушена чекати поїзд дві години в невеличкому місті? — думав Марек. — Використовує час згідно з своїми уподобаннями. Один сидить у ресторані і попиває улюблену каву, другий біжить оглянути ратушу, я, скажімо, обійшов би всі книгарні… А якщо невідомий справді має якесь відношення до нумізматики або до старожитностей?..»

Войта затоптав недокурок і зайшов у крамничку.

Не встиг він навіть роздивитись, як з-за прилавка піднявся, відклавши книгу, довгов'язий чоловік.

— Чим можу бути корисний, прошу?

— Я хотів би… мене цікавлять старі монети, — сказав Войта. Господар, старий чоловік з обличчям, густо поораним зморшками, кудись почвалав і, повернувшись, поклав на стойку довгу оббиту чорним сукном