Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

АРІЕЛЬ: Ти цих дітей ніколи не бачив. Так?

КАТУРЯН: Так.

АРІЕЛЬ: Убити їх ти звелів братові?

КАТУРЯН: Я нічого про це не знав до сьогоднішнього дня.

АРІЕЛЬ: Батьків убив також твій брат?

КАТУРЯН: Їх убив я.

АРІЕЛЬ: Єдине вбивство, яке ми можемо безсумнівно на тебе повісити — це вбивство твого брата. У світлі виправдальних обставин я дуже сумніваюся, що тебе за це стратять. І тому я добре подумав би, перш ніж зізнаватись у вбивстві...

КАТУРЯН: Батьків убив я. (Пауза.) Батьків убив я.

АРІЕЛЬ: Я вірю, що вбив. (Пауза.) Але дітей ти не вбивав, так?

Катурян трясе похиленою головою.

АРІЕЛЬ: Тупольський, ти свідок.

Аріель прикурює сигарету. Тупольський, якимось чином повернувши собі витримку, знову сідає.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дуже добра робота, Аріель.

АРІЕЛЬ: Дякую, Тупольський.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І, до речі, я зрадів, що дівчинка жива. Просто я намагаюсь на роботі не виявляти своїх справжніх емоцій.

АРІЕЛЬ: А, ясно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Розумієш? (Пауза.) Гмм. Е, тільки щоб задовольнити мою цікавість, перш, ніж ми вас розстріляємо за три доведені вбивства... Пане Катурян, чого ви зізнались у вбивстві дітей?

КАТУРЯН: Ви знаєте, що я вбив Міхала. Одразу, як ви знайшли третю дитину, ви дізналися, що я вбив своїх батьків. Я подумав, що як візьму на себе все, що ви від мене хочете, то принаймні врятую свої твори. Хоч би це. (Пауза.) Хоч твори вціліють.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Гм. Тоді нам дуже жаль.

КАТУРЯН: Чому це вам жаль?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми обіцяли зберегти твори в разі щиросердого зізнання, як того вимагає вся ця паскудна справа. Зі сказаного вами тепер безсумнівно випливає, що ви не вбивали двох перших дітей, а із гидотної зеленої фарби, якою затоптана вся моя довбана підлога, випливає, що ваше зізнання було не зовсім правдиве. І цілком очевидно — якщо ваше зізнання було не щиросерде й не правдиве, то ваші твори на хер згорять.

Тупольський бере відро для сміття, ллє туди бензин з пляшечки для заправки запальничок, дістає сірники.

КАТУРЯН: Ви це сказали несерйозно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ось ваш каптур. Надіньте, будь ласка. Я тим часом розпалю вогонь.

КАТУРЯН: Аріель, благаю...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель. Це ж правда, що ми, як люди честі, обіцяли не палити його твори, якщо він щиросердо й правдиво зізнається?

АРІЕЛЬ: Так. Правда.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І він зізнався у вбивстві єврейського хлопчика, якого не вбивав?

АРІЕЛЬ: Зізнався.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І зізнався у вбивстві бритвочками дівчинки, хоч він її не вбивав?

АРІЕЛЬ: Зізнався.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І зізнався у вбивстві тієї противної зеленої дівчинки, яка навіть і не мертва?

АРІЕЛЬ: Так, він у цьому зізнався.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І ми, як люди честі, хіба не зобов’язані спалити твори пана Катуряна?

КАТУРЯН: Аріель...

АРІЕЛЬ (сумно): Ми зобов’язані.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми зобов’язані. У нас тут приблизно чотириста сторінок, і якщо долучити чотири примірники журналу «Лібертад», у якому було надруковано одну оповідку, то це буде доробок усього його життя, правильно? Це буде доробок усього його життя. (Тупольський зважує твори в руці.) Небагато додалося. Твори теж облити бензином, чи це трохи небезпечно? Я ще сам можу зайнятися.

КАТУРЯН: Аріель, благаю...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Надіньте каптура, я сказав.

Тупольський запалює вогонь у відрі для сміття, все ще тримаючи твори.

КАТУРЯН: Аріель!!!

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель?

Пауза.

АРІЕЛЬ: Я знаю, що ти винен не у всьому. Знаю, що ти не вбивав дітей. Знаю, що не хотів убивати брата, і знаю, що для вбивства батьків ти мав дуже серйозні причини — і через те мені тебе жаль. Чесно, мені тебе дуже жаль. Я ще не казав такого жодному заарештованому. Але сьогодні я зрозумів, що твої твори не подобалися мені від початку. Ясно?

Аріель бере в Тупольського Катурянові твори.

АРІЕЛЬ: Краще надінь каптура.

Катурян бере каптура, однак зупиняється.

КАТУРЯН: Ви ж мене мали вивести в сусіднє приміщення, і вже там я б його надів.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ні, ми тебе розстріляємо тут. Я жартував. Стань навколішки, а то ще мене заляпаєш.

КАТУРЯН: Але ж ви дасте мені десять секунд після того, як я надіну каптур, чи то ви теж пожартували?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Емм...

АРІЕЛЬ: Дамо тобі десять секунд.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дамо тобі десять секунд, жартую, жартую.

Катурян стає навколішки. Тупольський дістає пістолета, знімає із запобіжника і зводить курок. Катурян сумно дивиться на Аріеля.

КАТУРЯН: Я був хорошим письменником. (Пауза.) Це єдине, чим я хотів бути. (Пауза.) І я ним був. І я ним був.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тут ключове слово — «був».

Пауза.

КАТУРЯН: Так. «Був» — ключове слово.

Катурян натягує каптура. Тупольський цілиться.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Десять. Дев’ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири...

Тупольський стріляє Катурянові в голову. Той падає на підлогу мертвий, кров повільно тече з-під каптура.

АРІЕЛЬ: Навіщо ти це зробив?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що навіщо я зробив?

АРІЕЛЬ: Ти сказав, що даси йому десять секунд. Це було нечемно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, а що чемного в тому, щоб стріляти в людину, яка стоїть на колінах з мішком на голові?

АРІЕЛЬ: Усе одно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Слухай, мені сьогодні твоє скиглення набридло. Що з тобою? Ми розкрили складну справу — правда ж? Хоч як на це дивись, а таки розкрили. Розкрили ж?

АРІЕЛЬ: Начебто.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: За це тобі в сімдесят років діти дадуть більше цукерок.

Аріель зітхає.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Закінчуй оформляти документи, прибери в кімнаті і спали цю його писанину. Добре? А я поговорю з батьками німої дівчинки, попереджу про поросят.

Тупольський виходить. Аріель доливає до вогню бензину, бере в руки паку Катурянових творів. Мертвий Катурян повільно зводиться на ноги, знімає каптур з пробитої кулею закривавленої голови і починає говорити.

КАТУРЯН: За сім і три чверті секунди, дані йому перед смертю, Катурян Катурян, замість молитися про брата, намагався придумати останню оповідку. Однак устиг придумати скоріше примітку до оповідки, а не оповідку. І примітка була така...

У тьмяному світлі у дверях виникає Міхал і схиляється на одвірок.

КАТУРЯН: Щасливого, здорового хлопчика на ім’я Міхал Катурян увечері тієї ночі, коли батьки мали почати його катувати сім довгих років, провідав чоловік, зроблений з пухких подушок, з великим усміхненим ротом. Той чоловік сів коло Міхала, поговорив з ним і розповів про жахливе життя, яке його чекає і закінчиться тим, що Міхалів єдиний, любий братик задушить його на холодній тюремній підлозі. І чоловік припустив, що, може, Міхалові краще буде самому накласти на себе руки й уникнути всього того жаху? І Міхал сказав...

МІХАЛ: Але якщо я так зроблю, то брат не почує, що мене катували?

КАТУРЯН: «Не почує», — сказав