Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

МІХАЛ: Але якщо брат не почує, як мене катували, то, можливо, не напише творів, які має написати?

КАТУРЯН: «Це правда», — сказав Подушило. А Міхал ще трохи подумав і сказав...

МІХАЛ: Хай краще буде так, як є. Мене катуватимуть, а він усе чутиме, й писатиме, і так далі, бо, думаю, мені дуже сподобаються братові твори. Думаю, вони мені дуже сподобаються.

Світло на Міхалові поволі гасне.

КАТУРЯН: Ця оповідка мала закінчитися в модних похмурих тонах, з Міхалом, який пройшов крізь усі оті муки, з Катуряном, який написав усі оті твори тільки для того, щоб їх забрав у людей, спаливши, поліцейський пес. Ця оповідка мала закінчитися так, проте її на дві секунди скоротила куля, що вибила мозок з голови письменника. І може, краще, що історія не закінчилася саме так, бо це було б не зовсім правильно. Через причини, відомі тільки йому, поліцейський пес вирішив не кидати твори в палаюче відро, а склав їх акуратно в теку Катурянової справи, теку потім запечатав і здав у архів без права відкривати наступні п’ятдесят років.

Аріель кладе твори в теку.

КАТУРЯН: Цей факт міг би зіпсувати модне похмуре закінчення, однак чомусь... чомусь... більше відповідає духові п’єси.

Аріель заливає вогонь у відрі водою. Світло дуже поволі гасне до затемнення.

Кінець

Усікновення руки в Спокані

Дійові особи:

КАРМАЙКЛ

МЕРВІН

МЕРІЛІН

ТОБІ

Сцена перша

Готельний номер, невелике американське містечко. Вікно у торцевій стіні, за ним видніється пожежна драбина. Велика обшарпана валіза з одного краю номера і вузьке ліжко з другого. На ліжку сидить Кармайкл, чоловік років сорока п’яти. Лівої кисті в нього немає, а на правій — шматочки білого пластиру прикривають татуювання на пальцях. Зразу за ліжком стоїть шафа, з якої, коли світло піднімається, долинає стук, наче хтось намагається з неї вилізти. Кармайкл якийсь час байдуже сидить, потім сягає у внутрішню кишеню пальта, дістає пістолет, зітхає, підходить до шафи й присідає перед нею. Зводить курок пістолета і відчиняє дверці. Стук припиняється. Кармайкл націлює пістолет у шафу. Звідти чуються здушені звуки протесту. Він стріляє один раз. Здушені звуки змовкають.

КАРМАЙКЛ: Я ж казав. Чи не казав?

Пауза. Кармайкл зачинає дверці шафи й сідає на те саме місце на ліжку, відкладає пістолет і знову втуплюється в простір. Виймає зі срібного портсигара сигарету, вправно підкурює її однією рукою, відкладає портсигар і ховає запальничку назад у кишеню. Піднімає телефон і набирає номер.

КАРМАЙКЛ: Привіт, мамо. Я щойно поселився в готель у якомусь Тарлінґтоні, телефон 567 902 9211, номер... сімнадцять. Тут усе добре. Ем... Надіюсь, усе добре й там. Я кілька днів не міг тобі подзвонити. Надіюсь, нічого поганого не сталось. Я трохи тривожусь, якщо чесно, тому подзвони мені одразу, як прослухаєш повідомлення. Добре? Ще раз: телефон 567 902 9211. Номер сімнадцятий. (Пауза.) Більше нема про що повідомити, чесно. (Пауза.) До побачення.

Він кладе слухавку, сидячи якийсь час курить. З-за дверей номера чути кашель, потім стук у двері. Кармайкл тихо підходить до дверей і дивиться в замкову щілину.

МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Га?

МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.

КАРМАЙКЛ: Бачите тінь од моїх ніг?

МЕРВІН (з/к): Тому знаю, що ви там.

КАРМАЙКЛ: Я не казав, що мене нема.

МЕРВІН (з/к): Але ви не обізвалися.

КАРМАЙКЛ: Я маю право не обзиватись, поки дивлюсь у шпарину для ключа й перевіряю, хто там.

МЕРВІН (з/к): Мабуть, маєте.

Кармайкл одчиняє двері, за ними стоїть Мервін, він у готельній уніформі, з бейджиком, усміхається.

МЕРВІН: Це я, працівник готелю, Мервін.

КАРМАЙКЛ: А, реєстратор.

МЕРВІН: Я не сказав би, що я реєстратор. Так, я працюю на ресепшені. Але не сказав би, що я реєстратор.

КАРМАЙКЛ: Я тебе запам’ятав, коли вселявся.

МЕРВІН: Он як? А чого ви мене запам’ятали? Бо я вас добре обслужив?

Кармайкл вертається в номер. Мервін заходить за ним.

КАРМАЙКЛ: Добре обслужив? Ні. Мене ще не поселяв у готель тип у самих тільки трусах. Краще про таке обслуговування не знати.

МЕРВІН: Я якраз качав прес. Там, де задня кімната.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Там, де задня кімната?

МЕРВІН: Угу.

КАРМАЙКЛ: Тобто — «у задній кімнаті»?

МЕРВІН: Так, я качаю там торс, бо там є килим — коли думаю, що нікого поряд нема. Через те я й був у спортивних трусах. Просто ви з’явилися несподівано.

КАРМАЙКЛ: І зараз на ресепшені нікого нема?

МЕРВІН: Тимчасово нікого нема. Так, зараз на ресепшені тимчасово нікого нема.

КАРМАЙКЛ: А якщо хтось подзвонить? Дзвонитиме й дзвонитиме.

МЕРВІН: Тут був постріл?

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Який тут був постріл?

МЕРВІН: Такий звук, наче стріляли.

КАРМАЙКЛ: А. Ні. Я теж чув. Думаю, то був вихлоп з машини.

Пауза.

МЕРВІН: У вашому номері?

КАРМАЙКЛ: Ні. Не в моєму номері. Надворі, там, де стоять машини.

МЕРВІН: О. (Пауза.) А де ті двоє, що пішли в номер разом з вами? Чорний пацан і біла ціпа?

КАРМАЙКЛ: О, вони вже пішли.

МЕРВІН: Повз мене не проходили.

КАРМАЙКЛ: Вони злізли по пожежній драбині.

МЕРВІН: О. Чого?

КАРМАЙКЛ: Бо вони обоє просто мерзота.

Пауза.

МЕРВІН: Я не розумію, як тут щось із чимось в’яжеться.

КАРМАЙКЛ: По пожежній драбині гостям лазити не можна?

МЕРВІН: Не можна. Хіба що при пожежі. Чи коли якісь навчання. Пожежні навчання.

КАРМАЙКЛ: А що, було щось таке? Пожежа чи пожежні навчання?

МЕРВІН: Ні. Бо все одно це я оголошував би пожежні навчання, кнопкою пожежних навчань.

КАРМАЙКЛ: Точно.

МЕРВІН: Точно що?

КАРМАЙКЛ: Точно, що вони були — двоє нехороших паскуд, які злізли по вашій пожежній драбині.

МЕРВІН: Ну... чого ж ви від початку дружили з двома нехорошими паскудами?

КАРМАЙКЛ: Я з ними не дружив.

МЕРВІН: А чого були з ними?

КАРМАЙКЛ: Мав з ними одне діло.

МЕРВІН: Яке діло?

КАРМАЙКЛ: Знаєш, таке діло, що не твоє діло.

Пауза.

МЕРВІН: Тобто наркотики?

КАРМАЙКЛ: Наркотики? Я схожий на людину, яка плутається в наркотичні діла?

МЕРВІН: Однозначно.

КАРМАЙКЛ: А це не так. Я не терплю такого роду слабкостей.

МЕРВІН: Не терпите?

КАРМАЙКЛ: Ага.

Пауза.

МЕРВІН: Я подумав, що дівчина гарненька, але чорний пацан був якийсь підозрілий. Якщо чесно.

КАРМАЙКЛ: Я згоден з тобою про чорного пацана.

МЕРВІН: А дівчина вам хіба не гарненька?

КАРМАЙКЛ: Старий, я в цьому не розбираюся. Ти вже закінчив винюхувати чи ще ні?

Пауза.

МЕРВІН: А чого у вас тільки одна