Читати книгу - "Скандальний дует, Ксана Рейлі"

— То ви вдень працюєте, ввечері виступаєте в барі, а вночі ще й репетиції проводите в гаражі?— вражено спитала я.
— Ми трохи це все чергуємо,— відповів Руслан.
— А чому ви не брали участі в телешоу разом, як гурт?— спитала я.
— Тому що для великої сцени у нас створений тільки Кай,— сказав Свят.
— Я вже багато разів говорив вам підписати контракт з Гнатом. Йому якраз не вистачає якоїсь групи,— мовив Костя, — А ви завжди чомусь відмовляєтесь. 
— Тому що нам не потрібна ця вся слава,— відповів Руслан, — Нам і так непогано.
— А знаєте, коли я бачу ці всі концерти по телевізорі чи в інтернеті, мені теж інколи хочеться бути на місці тих артистів,— заговорив Свят.
— Ви що жартуєте? У вас є така можливість! Співати на великій сцені, то вам не в звичайному пабі,— почала говорити я. — Там просто неймовірні враження, любов публіки, дивовижні ефекти. Вам варто спробувати. 
— Добре,— погодився Руслан,— Але ми хочемо самі цього добитися. 
— Візьміть в січні участь в кастингу,— запропонував Костя.
— В принципі, можна спробувати,— сказав Толік.— І так говорити буде лише Руля. На ударників зажди мало уваги. 
— Ну але Костя був обличчям нашої групи, а тепер навіть не знаю,— зауважив Свят,— Він завжди приваблював дівчат та публіку.
— Це тому що я був солістом,— сказав Костя і закотив очі. 
— Ви серйозно?— голосно заговорила я,— Та коли дівчата побачать чотирьох привабливих хлопців, вони готові будуть всі голоси за вас віддавати. Ви навіть собі не можете уявити, як сильно дівчата люблять красивих чоловіків.
— Гаразд, ми візьмемо участь в шоу, але за однієї умови,— заговорив Руслан і подивився на нас,— Якщо ви двоє отримаєте премію «Дует року».
— По руках,— сказала я і простягнула йому свою руку.
Хлопець легко потиснув її і витягнув з ящика всім по пляшці пива. Він поставив одну переді мною, але я одразу ж відмовилася. Тоді Руслан сказав, що в такому випадку спір відміняється. Тож, мені довелося погодитись. На щастя, вино та віскі, що я пила раніше вже майже відпустило, тому думаю, що від пляшки пива нічого не буде. Потім Толік вийняв з рюкзака якусь сушену рибу, а я лише нахмурилась. Хлопці ж навпаки були раді такому делікатесу.
— Це тобі,— простягнув мені хлопець одну рибину, а я невпевнено взяла її. 
Я подивилася на Костю, а він вже ледь стримувався, щоб не засміятися. Вони почали пити пиво і їсти ту рибу, а також обговорювати різні теми. Я спробувала відламати шматок риби, але не розрахувала свої сили. Бо в той же момент цей шматок відлетів прямо Святу в лице. 
— Вибач,— прошепотіла я, а Костя лише засміявся.
Тоді я вирішила не мучити бідну рибину, і поклала її на стіл. Хлопці затято про щось дискутували, а я все думала, як сильно вони всі мені подобаються. Костя почистив шматочок риби і передав мені його. Я з вдячністю усміхнулася і з'їла його. Як же це дивно, але тепер замість того, щоб піти в клуб, я б стовідсотково сиділа з цими хлопцями і пила пиво з рибою. 
Потім вони все ж почали свою репетицію, а я сиділа та слухала. В них безумно є талант, і його ні в якому разі не можна приховувати. 
Та ентузіазм мій був недовго, бо вже після трьох пісень мені захотілося спати. Костя напевно це помітив, бо відразу ж приніс мені моє пальто. 
— Ми вже йдем,— голосно сказав Костя, а хлопці зразу перестали грати.
— Радий знайомству, Міло,— сказав до мене Андрій.
— Ага, ти перша з дівчат після Лілі, хто тут з'явився,— заговорив Толік, а потім одразу ж замовк. 
— Все нормально. Міла знає про неї,— сказав Костя.
Хлопці попрощалися з нами, а ми вийшли з тепленького гаражу на холодне повітря. Вже через пів години ходьби, я готова була віддати все за ліжко та гарячу ванну. 
— Втомилась?— спитав Костя,— Ми вже майже прийшли.
— Дуже,— відповіла я.
Раптом я відчула перші краплі дощу. Я надіялась, що він перестане, але все вийшло навпаки. Нам довелося бігти, щоб знайти перше-ліпше укриття. Ми зупинилися біля якогось під'їзду недалеко від квартири Кості.
— Уф, ненавиджу дощ!— буркнула я і подивилася на себе. 
Вода скапувала з мого волосся, а одяг був повністю мокрий.
— А я люблю,— відповів Костя і простягнув мені руку,— Потанцюємо?
— Де?— здивувалась я.
— Під дощем!— усміхнувся хлопець, і потягнув мене від сильні краплі води.