Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я зауважила, що щось змінилося.
Я палала, Людовик був терплячим і уважним, але як чудово ми проводили цілі дні на ліжку під покривалами. І в мене жевріла надія, я була жінкою півмісяця, кров у мене завжди йшла, коли на темному небі вимальовувалися гострі контури білого диска. Але цим разом місяць став повним, а я досі не кривавила. Було ще надто рано, щоб ділитися цим з кимось, але прокидаючись кожного ранку, я заново переживала це чудо, найкращу з можливих таємниць. Нарешті добра новина, перепочинок після стількох похоронів і змов.
Повертаючись до васалів Людовика, можливо вони ненавиділи мене, бо я наказала розмістити гобелени в найпросторіших кімнатах, щоб закрити вологі стіни. Або через мої вимоги гігієни, щоб всі лакеї мили руки з милом, яке я наказала привезти з Пуатьє. Або через вимогу побудувати будки для мисливських собак на задньому дворі. Це врятувало всіх нас від смороду і від гидоти на взутті. Прибули також теслі, я наказала їм зробити віконниці, щоб злива не потрапляла в кімнати. Всі ці міри було сприйнято з неприхованим жахом.
-- Повільніше, -- благав мене Людовик. – Повільніше, бо я не зможу їх заспокоїти. Барони, Сюжер, мати і вся Рада непохитні, як дубові окоренки.
“Чим вони тепер невдоволені? Рукави моєї сьогоднішньої сукні для них надто довгі?”, запитала я себе. Не дивлячись на те, що всі погляди мовчки стежили за мною, коли я виходила в товаристві призначених мені Аделаїдою покоївок, всі доньки його найвірніших васалів, правдою було також те, що при дворі почали з‘являтися яскравіші фарби, швачки імітували викрійки моїх суконь, а найбільш сміливі відважувалися вплітати в коси штучне волосся, щоб носити їх такими довгими, як мої.
-- Після вечірньої літургії, ніхто не пропустить страту, -- почула я якусь прачку.
“Страта?”, здивувалася я. Відколи я прибула в Париж, то ще не була присутньою на жодній страті. Мабуть, вони буди не надто звичними в палаці. Настав час ризикнути й знайти якийсь претекст, щоб Адамар ввела мене в курс подій.
На кухні тріскотів вогонь і булькали горщики. Запах овочевого відвару заполонив все приміщення. Я пошукала поглядом свою годувальницю, але не бачила, щоб вона обскубувала перепілку чи нарізала цибулю.
-- Я шукаю певну кухарку, -- сказала я веснянкуватому хлопчику, що носив дрова. -- Аквітанську бабусю, маленьку, як ти.
-- Адамар навчила мене збирати кропиву так, щоб вона не жалила, -- відповів мені сумно хлопчик. – Вона була мені як бабуся, не знаю, що буду тепер робити, ніхто тут не відноситься до мене добре. Я прибув сюди з Шампані з батьками, але вони померли від лихоманки.
-- Як тебе звати, малий?
-- Емерік, сеньйоро.
-- Чому ти говориш про неї так, немов вона більше не повернеться? Де вона? – запитала я стривожено.
-- Вона вбила на ринку королівського охоронця, сьогодні ввечері їй відрубають голову.
20 Коли ворог – це Ви
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1137
Мені не вдалося потрапити на Раду, два королівських охоронці не впустили мене. Бути королевою в цьому палаці не має сенсу.
-- Король зайнятий, -- повідомили мене.
-- Передайте йому, що це пильне, що на нього чекає королева.
-- Почекайте поки він закінчить, -- промовив монотонний голос в мене за спиною.
Я обернулася; ще ніколи я не була так близько до Тьєрі де Галерана; я доходила йому до грудей, а він не опускав голову, зажди говорив прямо перед себе.
-- Що трапилося, Галеране? Я чула, що сьогодні ввечері відбудеться страта?
-- Було вбито королівського охоронця. Наш закон наказує відрубати вбивці голову, жодних винятків.
Міцно стиснені губи, під очима темні кола після кількох безсонних ночей. Лють зосереджена в стиснутій щелепі. Тоді я зрозуміла – це особисте. Це не був якийсь там королівський охоронець, йшлося про його брата по зброї, Жільбера.
-- Гаразд, -- здалася я. – Піду в свої покої. Вдячна Вам за інформацію.
-- До Ваших послуг, Ваша Величносте.
Я завернула за кут коридору, але далі не пішла. Почекала, поки стихнуть військові кроки Галерана, а тоді вирушила в архів, де зберігалися королівські документи.
Серед сувоїв і документів я знайшла те, що шукала: закони про королівську охорону. На щастя їх було небагато, вони займали приблизно, як звід законів середнього містечка, і крім розцінок за її послуги, обмежувалися перечислюванням кар у випадку агресії проти її членів. Я залишила все, як було і обережно повернулася в коридор, що вів до дверей Ради. За поворотом почекала, поки закінчаться збори.
Я чула, як вони прощаються, поважні голоси розмовляли з Людовиком: до мене доходило невиразне бурмотіння, але я не могла розібрати слів.
Як я і очікувала, Людовик, як тільки залишився сам, вирушив до каплички помолитися.
-- Це твоя перша страта, -- сказала я, не чекаючи, поки він обернеться. – Тому ти шукаєш тут спокою.
-- Ти вже знаєш? Якась кухарка вбила Жільбера, одного з улюблених королівських охоронців мого батька.
-- Як це трапилося, Людовику?
-- Я не хочу вплутувати тебе в це, справа вже й так неприємна.
-- Це мій обов‘язок, кухарка – частина аквітанської свити, яку я відправила заздалегідь. Розкажи мені, що трапилося.
-- Галеран каже, що він тільки наказав їй зупинитися і запитав, що вона робила. Свідки розповідають, що вона накинулася на нього і відьомськими чарами викликала в нього конвульсії, від яких він помер.
-- Тобі це здається правдоподібним? Дрібненька бабуся перемогла досвідченого, здорового солдата?
-- Правдоподібно чи ні, результат залишається таким самим: в сутичці при свідках загинув член королівської охорони. Ти знаєш, що королівська охорона має свої закони, їх просто необхідно дотримуватися, щоб король Франції був захищеним. Я не можу пом‘якшити смертну кару, навіть якби хотів. Так мені
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі», після закриття браузера.