Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тепер відносно тих двох бандитів: треба перевірити, що з ними сталося далі. Можна припустити, що коли вижили, то мають бути на волі. Амністія замінила всі довічні ув’язнення 15-річними. Отже, не пізніше як 1961 року вони відбули строк. Чим займалися пізніше? Де живуть тепер?
— Так, роботи — море. Не заздрю я Басі, — мовив Стефанський.
— Занять для кожного вистачить, — заспокоїв лейтенанта майор. — І для вас — також. Коли все з’ясуємо, можна буде по-справжньому взятися до розслідування й визначити, хто вбив Червономєйського та інших трьох. Але потрібні беззаперечні докази. А зараз ми не маємо жодного.
Того самого дня до Варшави помандрував новий лист із проханням повідомити все про Ковалевського та Бунерла: в яких тюрмах відбували ув’язнення, як поводились, коли були звільнені, й де мешкають нині.
А через кілька днів надійшла інформація про рядового III полку танкової дивізії «Бреслау» Вальдемара Червономєйського, взятого в полон під Сталінградом. 1944 року полонений подав заяву про бажання вступити до лав Війська Польського. Заяву свою мотивував тим, що він — справжній поляк, народився в Польщі й до вермахту мобілізований силоміць, незаконно, всупереч міжнародному праву. Заява пройшла довгу дорогу: належало перевірити кожен згаданий у ній факт, а зробити це в умовах війни, яка все ще тривала, було не так просто. Нарешті в березні 1945 року прохання Червономєйського було задоволене й він, уже не Вальдемар, а Владислав, був звільнений із полону з правом виїзду до Польщі. На тому ниточка ввірвалась, бо Владислав Червономєйський у Польщі не з’явився.
З Франції ж відписали: 1948 року Владислав Червономєйський, який мав в Ельзасі дружину й двох дітей, повернувся до родини з Англії. Цілий рік перебував на території американської окупаційної зони в Західній Німеччині, а два роки — в Швеції. Французькі власті підтвердили і те, що згодом Червономєйський оселивсь під Ліоном, де зайнявся фермерством. Під судом не був. Перед виїздом до Польщі всі податки сплатив.
— Так, — мовив Зайончковський, — звільнено його з полону досить пізно. Може, перед кінцем війни не зміг дістатись до частин Війська Польського. А може, й не намагався. Вже тоді плекав якісь злочинні плани, бо змінив як прізвище, так і ймення.
— Мене вражає деякий збіг, — додала лейтенант Слівінська. — Служба в танковій дивізії «Бреслау» свідчить про те, що він проходив військову підготовку у вермахті десь під Вроцлавом. Злочин також здійснено у Вроцлаві. Гадаю, що Червономєйський ще тоді знав про багатства Ротвальда, може, навіть особисто був знайомий з ним, і відтоді виношував думку про вбивство.
— Це пояснювало б зміну прізвища та імені на «Станіслав Тополевський». Якщо не для цього, то навіщо б мав це робити? В Польщі йому й так нічого не загрожувало, не було й жодних перешкод для повернення до Франції. Сотні, тисячі поляків чи то з Франції, чи з Бельгії, так само примусово мобілізованих вермахтом, поверталися до своїх сімей після звільнення з радянських таборів. Поверталися також і в’язні гітлерівських концентраційних таборів, і ніхто їм не ставав на перешкоді. При французькому посольстві у Варшаві була навіть особлива місія, яка опікувалась тими людьми. Отож, аж ніяк не потрібно було мандрувати цілих три роки через Західну Німеччину, Швецію й Англію.
— Для вбивці Ротвальдів та дорога була найбезпечнішою, — пояснив капітан Полєщук, — бо ж своїм спільникам сказав, що втікатимуть разом через Чехословаччину. Сам же обрав геть інший маршрут. Напевно, перейшов кордон десь в околицях Щеціна і дістався до Радянської окупаційної зони — так тоді називалась територія Німецької Демократичної Республіки. Коли ж дістався до Берліна, то подавсь у західну частину міста, а звідти, без будь-яких труднощів (мав же досить грошей) до американців.
— А чому прямо не повертався до сім’ї в Ельзас?
— Може, спочатку не думав до неї повертатися взагалі. А може, вважав, поки справа затихне, ліпше перечекати кілька років у якомусь іншому місці. Цей чоловік не знав, що Станіслава Тополевського не ідентифіковано з Владиславом Червономєйським. Боявся, що розслідування, яке проводилось у Польщі, може виявити його справжнє прізвище і французьку адресу. А як убивця таких відомих медиків, міг бути виданий нашим властям або ж стати перед французьким судом. Різниця, зрештою, була б не така-то й велика: тут — шибениця, там — гільйотина. Отож нічого дивного, що людина, яка так чітко спланувала злочин і все, що могло відбуватися після нього, безпечніше почувала себе в хаосі — саме так можна назвати тогочасне становище, в якому опинилася повоєнна Німеччина.
— А навіщо були йому Швеція й Англія? — Підпоручик Жешотко був невтомний у вишукуванні запитань.
— Освіта допомагає розумові, але аж ніяк його не заміняє, — пробурмотів Стефанський.
Усі вибухнули сміхом. Жешотко, мов дівиця, спалахнув рум’янцем.
— Хіба ж вас, підпоручику, не вчили, що улюбленим методом переховування злочинів є часта зміна мешкання? — різким тоном запитав майор. — А лейтенанта Стефанського прошу без подібних зауважень.
— В усьому цьому добре одне, — зауважила лейтенант Слівінська: — Листи, які ми одержали, вичерпно пояснюють справу Владислава Червономєйського. Крім того вроцлавського злочину, він не мав на совісті більше нічого, — такий висновок випливає після вивчення його життєвого шляху.
— Вистачає й того одного. — Невиправному лейтенантові Стефанському ніяк не вдалось утримати язика за зубами. — Вистачило на все життя. Не забракло й на гарний надгробок.
— Усю увагу зараз мусимо зосередити на двох колишніх в’язнях, — мовив майор. — Один з них, напевно, є нашим «абетковим убивцею». Правда й те, що ми не маємо проти тієї людини ніяких фактів. Будуть труднощі й із виявленням особи злочинця.
— Того, що мешкає в Забєгові?
— Це, зрештою, не так важливо, — докинула Барбара. — Можуть, наприклад, мешкати тут обидва або жоден з них. Тут може мешкати один, а вбивця — десь-інде. Зрештою, можуть жити й працювати разом. Хоч у це я не вірю. Поки що самі лише теоретичні міркування. Побачимо, що нам принесе майбутнє. Завтра-післязавтра ми повинні одержати відповідь з Варшави.
Всі сумніви вирішила Варшава. Виявилось, Ковалевський вийшов на волю з Равічської тюрми в серпні 1960 року. За добру поведінку частину строку йому зняли. Спочатку Ковалевський працював водієм автобуса в Познані — туди його послала міліція, вона ж допомогла йому влаштуватися на роботу. Через кілька років Ковалевський змінив місце роботи — перейшов у систему міжміського автобусного
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть за алфавітом, Єжи Едігей», після закриття браузера.