Читати книгу - "Опір путінському режиму, Браудер Білл"

Зробив це він на підставі заяви генерального прокурора Росії, яку з цими новими звинуваченнями було направлено до Мін'юсту США.

Кремль згодовував цю вигадку всередині країни протягом багатьох років, але тепер вони вирішили зайнятися експортом.

Така стратегія захисту виглядала божевільною. Брудні гроші були на рахунках "Превезона" у Нью-Йорку, а не в мене; і саме вони мали пояснювати їхнє походження, а не я. Судили їх, а не мене. Проштовхування теорій змови в суді не могло допомогти їм виправда­тися.

Якою б нахабною не була їхня стратегія, але наші вороги відкрили карти. Ці звинувачення наочно показували, що другий допит ніяк не пов'язаний ані iз захистом "Превезона", ані навіть із їхньою спробою отримати наші секрети. Йшлося про закріплення хибних звинувачень проти мене на Заході через суд. Після цього вони могли б постити мої відповіді в інтернеті (як вони це зробили за результатами першого допиту), у межах своєї кампанії переконуючи всіх, що це ми із Сергієм лиходії, а не вони.

Якщо питання, відбутися допиту чи ні, вирішили, то з датою все було непросто. У грудні у всіх виник конфлікт з її узгодженням. Мені треба було прилетіти з Лондона; на допиті мала бути присутня американська прокуратура, а їхній графік уже був зайнятий іншими справами; наближалися різдвяні свята; до того ж дочка Цимрота виходила заміж відразу після Різдва, що зовсім не залишало вільних днів.

Зважаючи на все, російські клієнти сильно тиснули на Цимрота, і він наполягав на даті 7 грудня. Але прокуратура не мала змоги брати участь цього дня, і оскільки на допиті повинні бути обидві сторони, я теж не з'явився.

Це настільки розлютило Кремль, що того ж дня Цимрот подав заяву про визнання моєї відсутності неповагою до суду. Хлопці явно йшли на загострення. Неповага до суду карається тюремним строком. Але навіть суддя Грієса зі своїм не зовсім ясним мисленням зрозумів, наскільки недоречною була ця заява, і відмовив навідруб, не дозволивши оскаржити його рішення. Він попросив усіх учасників процесу заспокоїтися та домовитися про нову дату.

На цьому все мало б закінчитися, але через два дні газета "Дейлі Біст" опублікувала статтю про Дениса Кацива та Наталію Весельницьку. Видання отримало документ, який свідчив про те, що Кацив зажадав від Мін'юсту США відшкодування "витрат" на круглу суму 50 тисяч доларів за нещодавню поїздку до Нью-Йорка для надання свідчень. У ці витрати входили оплата номерів у готелі "Плаза" за 995 доларів за ніч та вечерю за 793,29 долара, на якій Кацив, Весельницька та ще один їхній колега справили бенкет на 18 страв, випивши вісім чарочок грапи та дві пляшки дорогого вина.

Стаття називалася "Росіяни застрахали Америку барним рахунком у готелі за 50 тисяч доларів". Остаточно втративши розум, Цимрот через два дні подав ще одну заяву від імені своїх клієнтів про мою неповагу до суду, і це було справжнім божевіллям.

Він стверджував, що між мною та американською прокуратурою існувала змова з метою знищення репутації родини Кацивів. Цимрот звинувачував нас у координації кампанії у пресі проти них та змові, спрямованій на ухилення від допиту. Ну і найбезглуздішим було твердження про ще одну змову, що призвела до порушення справи проти "Превезона". Він говорив так, ніби уряд США в особі прокуратури — це така маріонетка, яка виконує мої забаганки, а я — Карабас-Барабас.

Наприкінці заяви Цимрот для постраху зажадав, щоб суддя також наклав санкції на Міністерство юстиції за їхню поведінку.

Здавалося, що автором цієї заяви, перекладеної англійською мовою через ґуґл, була Весельницька, яка не впоралася зі своїми емоціями та психувала в Москві. У Росії приватні особи регулярно вступають у змову з чиновниками, і вона просто проєкціювала цю "норму" на мене та американську систему правосуддя. Очманіння, та й годі.

У цих діях чути було істеричний крик розпачу. Начебто справу вела не фірма "Бейкер-Гостетлер", а Весельницька, яка змушувала їх робити ці безглузді кроки, що відразу були приречені на провал.

Судді Грієса це зовсім не сподобалося. Він миттєво відхилив цю писанину, кинувши: "Ця заява є безпідставною". Все, чого він хотів, це призначити дату допиту, і оскільки сторони не могли домовитися, він призначив її сам на 18 грудня.

На цьому все закінчилося.

Призначена дата ламала різдвяні плани моїй родині — канікули ми намітили провести в Аспені, але я не хотів більше сперечатися. Єдиною втіхою було те, що Грієса дозволив мені брати участь у відеозв'язку та не приїжджати до Нью-Йорка.

Тринадцятого грудня ми всією родиною вирушили у Колорадо і прибули до Аспена вже пізно ввечері. До будинку ми дісталися вже зовсім виснажені, і доки діти бігали на вулиці і грали в сніжки, дружина приготувала вечерю нашвидкуруч. До кінця перекусу у всіх вже злипалися очі: хоча за місцевим часом годинник показував лише сьому вечора, у Лондоні була вже друга ночі. Уклавши дітей і забравшись під ковдру, ми миттю заснули.

У всьому цьому гармидері я забув відключити телефон, і о першій годині ночі він почав безбожно дзижчати. Я сподівався, що він перестане, але це катування тривало. Зневірившись заснути і взявши телефон, я побачив безліч пропущених дзвінків від московських кореспондентів "Нью-Йорк таймс", "Волл-стріт джорнел" та "Ассошіейтед прес".

Напівсидячи в ліжку, я тицьнув на іконку електронної пошти, і листів було так само багато, як і пропущених дзвінків. Усі просили прокоментувати статтю у "Комерсанті".

За посиланням відкривалася не стаття, а цілий опус головного путінського "правоохоронця", генерального прокурора Юрія Чайки. Це він 2011 року їздив до Швейцарії, щоб зупинити справу про відмивання брудних грошей, відкриту там проти Степанових.

Я прочитав опус двічі, щоб не проґавити жодної деталі. Він не тільки точно переказував останні голослівні звинувачення "Бейкер-Гостетлер" проти мене та Сергія, а і йшов далі.

За його словами, мене заслали до Росії у 1990-х західні спецслужби з метою послабити та знищити країну. Моїм першим завданням було скуповування акцій "Газпрому", впровадження до ради директорів і, таким чином, отримання доступу до секретної інформації. Після цього я мав передати її своїм кураторам із західних спецслужб, а також американським корпораціям для підриву національних інтересів Росії.

Потім він гордо заявляв, що цю змову було розкрито, але в ході справи я встиг намахлювати з податками, збанкрутувати кілька компаній і поцупити 230 мільйонів доларів із російської скарбниці. Потім, за його твердженням, я розв'язав публічну міжнародну кампанію з очорнення Росії — звісно, з благословення західних спецслужб, щоб перекласти свою провину на кришталево чесних російських чиновників та простих громадян, таких як "бідні" Кациви.

Побіжно Чайка натякнув, що я ще й убив російських громадян Валерія Курочкіна, Октая Гасанова та Семена Коробєйнікова — трьох жертв клюєвської ОЗУ, про яких я розповідав у восьмому розділі ("Чіпляй" усе на мерців").

У розпалі цієї розгалуженої операції, писав Чайка, був заарештований Сергій, який "від захворювання" помер у в'язниці, та й ця "трагедія" для мене та моїх колег у розвідці стала "рятувальним кругом", оскільки дозволила нам використовувати його смерть для початку "чергової спецоперації з дискредитації Росії в очах світової спільноти".

Нова спецоперація полягала в маніпуляції та використанні "притаманного людям почуття милосердя" через проплачені замовні статейки в західних ЗМІ, що призвело до прийняття в США закону Магнітського. Наприкінці Чайка зав'язав на цьому опусі акуратний бантик і, посилаючись на справу "Превезона", за якою він пильно стежив, написав, що саме в ній я буду викритий як "міжнародний шахрай, аферист, [і] злочинець", який роками обдурював увесь світ.

Прочитавши статтю втретє, я опустив руки на ковдру і втупився в стелю. Це найнеймовірніша нісенітниця, яку я коли-небудь читав, але вона свідчила про багато що.

Я був здивований фанатичністю оповідання, цим виливом брехні, цією агонією Чайки, а також тим, що стояло на кону. За його логікою, якщо він переконає світ у тому, що я аферист, то й закон Магнітського теж афера, а коли так, то закон треба буде скасувати. У цій статті Чайка підтвердив те, що ми завжди підозрювали: справа "Превезона" — це справа Кремля. Їхні величезні витрати на юридичні послуги в Нью-Йорку — сума, яка, за моїми оцінками, в результаті перевищила заарештовану, — не мали нічого спільного із захистом у цій справі, а навпаки, ставили за мету знищення моєї репутації та, як наслідок, вибивання ґрунту з-під закону Магнітського, який був як кістка у горлі Кремлю.

Ставки до другого допиту непомірно зросли.

26. Мандамус[13]

Зима 2015–2016 року Наступного дня після публікації опусу Чайки в Аспен приїхали погостювати наші старі друзі, Едуардо та Ліна Вурцмани з трьома дітьми. Самі вони родом із Сан-­Пауло, але познайомилися ми в Москві наприкінці 1990-х, задовго до початку моїх пригод. Бразильці — одні з найприємніших людей у світі, ну а Вурцмани були найприємнішими серед бразильців.

Запрошуючи їх у Колорадо, ми з Оленою й уявити не могли, що справа "Превезона" поглине все наше життя. Неминуче наближення другого допиту не залишало часу навіть на просте спілкування, не кажучи про катання на лижах; але все одно було приємно побути разом із нашими старими друзями у цей лихий час.

Однак був хоч і невеликий, але шанс, що допит не відбудеться. Майкл Кім вказав мені на серйозну тактичну помилку, яку зробили Кациви, та й сама "Бейкер-Гостетлер", звинувативши нас у крадіжці 230 мільйонів доларів. На перших слуханнях з їхньої дискваліфікації 2014-го Цимрот, захищаючи Джона Москоу та свою фірму "Бейкер-Гостетлер", переконував суддю Грієса в тому, що "Превезон" не може бути "протилежною стороною" стосовно Hermitage. Суддя Грієса повірив йому, і саме це стало підставою для відмови в їхній дискваліфікації.

Але тепер, пояснював Майкл, їхнє нове безпідставне звинувачення переводило їх у стан ворогування, тобто в категорію "протилежної сторони", і тому варто ще раз спробувати домогтися усунення Джона Москоу та його фірми від справи.

З технічних причин компанія Hermitage, а не я особисто, мала подати це клопотання, а це означало, що нам доведеться найняти їй окремого адвоката.