Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

Нога відразу ж зіскочила, не втрималася, але Басмач був збентежений таким прийомом. І ось тоді Стас з усієї сили довбонув його колінами у спину, потім — руків’ям пістолета в щелепу, потім, вигнувшись, струсив його на землю.

Ненависть додала сили, змусила забути про біль. Стас підвівся, ударом носака по пиці не дав Басмачеві звестися на ноги, почав молотити його куди попало — по голові, по ребрах… Басмач звичним рухом скрутився калачем, підставляючи під удари спину й прагнучи закрити руками голову, якій вже й без того дісталося…

Втомившись бити, Стас гепнувся на землю. Він вже забув про проколоту ліву руку, тому заскавчав від болю, коли торкнувся нею землі. Кров залила кисть. Стас для чогось почав витирати руку об футболку, потім відкинув непотрібний тепер пістолет і правицею якось стягнув футболку через голову, обмотав нею скалічену кисть і повільно звівся на ноги.

Басмач не ворушився. Стас не перевіряв, живий він чи ні. Він не хотів ще раз підходити до цього хлопця, який щойно дивом не відправив його на той світ. Живий… мертвий… Яка тепер різниця?.. Навіть якщо живий, він спочатку мусить очухатися. А за цей час можна далеко втекти…

Стас підхопив рюкзак, закинув його на плече. Тепер не треба особливо старатися, щоб вдавати кульгавого. Шпортаючись, він побіг геть від цього місця. Зараз не так важливо куди: потім розберемося, аби звідси подалі…

Басмач не пам’ятав, скільки він лежав ось так, скарлючившись і втягнувши голову в плечі. Коли він заворушився і спробував розпрямитися, побите тіло заскімлило кожною клітиною. Басмач усе ж таки перевернувся на живіт, відсапався, повільно став навкарачки, порачкував до найближчого стовбура і, хапаючись за нього руками, почав зводитися на ноги. З першого разу йому не вдалося це — в голові закалатали дзвони, в очах замиготіло, земля гойднулася, — і Басмач гепнувся на землю. Спробував знову, посидівши хвильку з заплющеними очима. Цього разу він зміг підвестися, пустив стовбур, поточився, але встояв. Навколо все стрибало, але поступово заспокоїлося і зупинилося. Басмач роззирнувся.

Зрозуміло — ані Стаса, ані рюкзака. Валяється тільки його «макаров» без набоїв, трохи далі Басмач угледів свого ножа. Його пістолет під час бійки так і лишався за поясом, потім у розпалі провалився, випав через штанину і тепер лежить під ногами. Басмач нахилився за ним і зойкнув. Схоже, цей шакал зламав йому ребро. Ну, падло, дай лишень до тебе дістатися…

Підібравши свою зброю, Басмач тупо подивився навколо. Він загубив будь-яку орієнтацію і поняття не мав, куди йти, аби наздогнати Стаса. Подумав і рушив прямо. Намагався йти швидко, але боліло ребро, трохи шуміло в довбешці і земля ще погойдувалася під ногами…

Він зрозумів свою помилку, коли угледів попереду людину з автоматом на плечі, трохи далі простував ще один. Басмач вийшов прямісінько на облаву. Він присів за кушами, як заєць, позадкував, рвучко повернувся, але черепна коробка від чергового удару дзвона ледь не розкололася навпіл, в очах на мить потемніло, і Басмач, скрикнувши, впав на землю.

— Ось вони! Стояти! — долетіло до нього.

Не лежати, не чекати їх, ану, вперед! Басмач майже з колишньою спритністю підхопився і, петляючи, побіг. Він біг у той бік, звідки щойно йшов, і пам’ятав про байрак, що був десь неподалік. Байрак прикриє його від переслідувачів.

Так швидко, як хотілося, він бігти не міг. Стас лупив його по голові від душі, не жаліючи, і тепер будь-який різкий рух віддавався ударами в черепній коробці, а в очах постійно миготіло. Басмача підстьобували крики за спиною, він старанно оббігав дерева, і йому здавалося, що він біжить не туди, що рятівного байраку вже не буде…

Ось він! Басмач скотився на дно, черговий раз потурбувавши поламане ребро. Не до нього зараз, чорт забирай! На животі поповз по дну, виповз з іншого боку, став навкарачки. Поки його не видно, треба скористатися цим і зникнути. Заритися в землю. Або злетіти, сховатися в зелені дерев… Хоча б тієї дикої груші, що росте на краю галявини…

Зібравши останні сили, Басмач поповз до груші. Залізти на неї — дрібничка. Закусивши до болю губу, Басмач почав підйом, і, коли переслідувачі з’явилися на галявині, він уже зачаївся у гущавині крони за товстим, шерехуватим стовбуром.

— Він біг сюди, — сказав хлопець у плямистих десантних штанях і тільнику з засуканими рукавами.

У руці його напарника, довготелесого блондина в джинсах і чорній футболці, затріскотів радіопередавач. Він поставив кнопку на «прийом».

— Якого хріна! — протріскотів передавач голосом майора Харченка. — Чому заглохли, Рибак? Ви його знайшли? Прийом!

— Він кудись подівся, шефе! — роздратовано відповів довготелесий. — Біг попереду, потім зник. Ми надибали байрак, з усього видно — по дну повз… і десь тут виринув. Прийом!

— Чому «він»? Він що, один? Прийом!

— Ми бачили одного. Тепер жодного не бачимо. Прийом!

— Де ви знаходитеся? Зорієнтуйтесь по карті. Увага! Всім, хто зараз слухає: працювати тільки на прийом. Ясно всім?

Довготелесий почав орієнтувати шефа по карті. Його напарник нервово барабанив пучками по руків’ю «акаема».

Гілка, до якої приріс Басмач, ледь затріщала. Груша все ж таки стара… Басмач обережно трохи підняв зад, тримаючись руками за стовбур. Відходьте, шакали, відходьте…

Довготелесий скінчив, запхав карту за пасок і кивнув напарникові. Уважно видивляючись перед собою, вони почали віддалятися.

Тільки-но їхні спини зникли за деревами, Басмач полегшено зітхнув і опустився на гілку.

Вона зламалася відразу ж, не хруснувши попереджувально.

Крик і тріск гілок, що ламалися, змусили переслідувачів озирнутися. Не змовляючись, вони рвонули назад.

Басмач лежав на спині, недоладно розкидавши руки й ноги. Голова його лежала на твердому й гострому краю пня — єдиному, що лишився від іншої дички, яка колись теж тут росла.

Він помер одразу. Так акуратно впасти головою на пень з чотириметрової вишини не кожному вдається.