Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Анна

— Які у мого батька могли бути справи з тобою? — спитала я, спершись на спинку сидіння.

— Здається, ти й уявлення не маєш, хто я така, – сказала жінка.

Я схрестила руки на грудях та запитально підняла одну брову. Вона деякий час уважно розглядала мене своїми очима з дивною посмішкою на вустах.

— Мій покійний чоловік був убитий за наказом твого батька, — сказала Наталія. — Я багато років бажала знищити вас усіх, але інколи плани змінюються. Особливо, коли молодший брат чоловіка забрав усю владу собі, відправив мене до психіатричної лікарні та ще й позбавив мене доньки. Інколи, щоб прибрати одного ворога, потрібно звʼязатися з іншими.

– Звучить цікаво, – пробурмотіла я, посміхнувшись одним кутиком губ. — Але яка мені з цього вигода?

— Ми з твоїм батьком придумали план, щоб убити Демʼяна Каплуна та його нову дружину. Зрадники повинні бути покарані, чи не так?

Я стиснула щелепи при згадці про свою старшу сестру. У мене серце стиснулося від думки, що мені, ймовірно, доведеться стати причетною до її вбивства. Але вона вбила усю мою любов до неї, коли втекла і кинула мене. Тепер я страшенно злилася.

— Так, – погодилася я, ігноруючи своє прискорене серцебиття. — Зраду неможливо пробачити.

— От і я про те! І коли ми знищимо всіх зрадників, то зможемо стати хорошими союзниками. Погодься Анно, тобі потрібна підтримка. І твої люди похвалять тебе, якщо між нашими кланами нарешті настане мир.

– Мир? — перепитала я, піднявши обидві брови.

— Принаймні тимчасовий. – Наталія засміялася.

Я стиснула губи та відвела погляд убік. Це була дуже заманлива пропозиція, адже з підтримкою сильних людей я могла повернути собі владу. Чомусь згадала про Дана та його пропозицію втекти разом. Можливо, це справді був найкращий варіант з усіх, але ж я не боягузка, щоб ось так втікати. Я дам собі останній шанс, щоб повернути втрачене.

— Я згодна! – упевнено сказала. – Що мені потрібно зробити?

– Викради для мене Меланію, — голос Наталії звучав як наказ. — Розвʼяжемо ланцюжок помсти з неї.

Я мовчки кивнула головою, а тоді відчинила дверцята автомобіля та вибралася на вулицю. Рішення уже було прийнято, і тепер лише потрібно придумати план, як спіймати свою улюблену старшу сестричку…

— Годі! – засміялася я, коли Дан почав осипати поцілунками моє обличчя. – Перестань, прошу!

Я зажмурилася сильніше, але стримувати усмішку не могла.

– Чому це? — спитав він, перевертаючи моє тіло так, що я опинилася зверху на ньому.

Я запищала, плутаючись ногами в ковдрі. Зрештою розплющила очі та подивилася на Дана, що ліниво усміхався мені.

— У мене є одна важлива справа, — прошепотіла я.

— Яка це? – поцікавився він, підозріло примруживши очі.

— Потім розповім, — пообіцяла я та залишила легкий поцілунок на його грудях.

– Е-е-е, ні-і-і! — Дан підтягнув мене трохи вище. — Ану зізнавайся!

Я розсунула свої ноги по обидва боки від його тіла та вперлася руками до міцних чоловічих грудей.

– Це секрет, — я почала виводити пальцем візерунки на його шкірі. – Але думаю, що тобі сподобається.

Щось в його погляді змінилося, а усмішка стала ширшою. Він поклав свою руку на мою щоку та ніжно погладив її великим пальцем.

— Мені не подобається, коли ти щось приховуєш від мене, — прошепотів він, продовжуючи ніжно торкатися моєї шкіри.

Я зітхнула, слідкуючи поглядом за моїм пальцем, що кружляв в районі його пупка. Насправді мені дуже хотілося розповісти Дану про мою домовленість з Наталією. Його підтримка не завадила б. Але я боялася, що втекти разом він хоче більше, аніж правити кланом. Тож цей вибір я зробила замість нас обох. І якщо він захоче піти після того, як я знову очолю клан, то я дозволю йому це зробити. Але якщо він залишиться зі мною… Боже, ми звернемо всі гори вдвох!

Я не хотіла більше цих зайвих розмов між нами. Сьогодні усе зміниться. І від цього мій настрій був по-особливому грайливим. Я торкнулася губами спочатку його грудей, а тоді почала повільно опускатися нижче. Глянувши на Дана, помітила, що він зацікавлено дивиться на мене. Я звабливо усміхнулася йому, продовжуючи цілувати його живіт.

– Ти хитруєш, – сказав він крізь стиснуті зуби.

І коли я провела кінчиком язика навколо його пупка, Дан тихо вилаявся та запустив свою руку в моє волосся. Я опустилася ще нижче, а приємні чоловічі стогони підказали мені, що я рухаюся у правильному напрямку…

Дан

Анна вже декілька днів поводилася дивно. Але сьогодні вранці, коли ми займалися сексом, вона декілька разів намагалася мені щось сказати. Я здогадувався, що саме. Чомусь був упевнений, що вона прийняла мою пропозицію. Очевидно, що їй не вдасться самостійно повернути собі владу. І втекти — це справді найкращий варіант для нас обох.

Я втомився… Втомився від цього чорного життя, прикрашеного червоними плямами крові. Мені набридло вбивати, виконувати чужі накази, гратися життями інших. Я хотів чогось нормального для себе. Можливо, ми з Анною не були абсолютно нормальними, але разом ми створювали щось хороше, прекрасне. Мені справді хотілося провести решту життя з нею десь в тихому спокійному місці, де не було б більше крові, помсти та вічної безглуздої боротьби за владу. Ми з Анною, гадаю, заслужили на своє нормальне життя. І якщо у нас колись будуть діти, то вони не повинні рости в такому становищі, в якому ми живемо зараз.

Я сам здивувався від своїх думок, але вони вже достатньо довго мучили мене. У моєму житті вибір був зроблений за мене. Я знав, що повинен помститися за те, що Герман Чорний зробив з моїми рідними. І я помстився, коли убив його. Руслан тепер теж мертвий, а у клані панує хаос через відсутність боса. Залишилася лише Анна… Але вона більше не була частинкою моєї помсти. Вона стала головною жінкою в моєму житті — тією, у кого я по-справжньому закохався. І сьогодні я хотів зізнатися їй у цьому. Бо свої зізнання вона уже колись сказала…

– Де ти? – спитав я, як тільки вона прийняла дзвінок.

— Трішки зайнята, – пробурмотіла Анна. Її дихання було важким, наче вона бігла. — Він виявився важким типом.

– Про що ти? – розгубився я.

— Охоронець Меланії, – відповіла дівчина. Вона раптом задоволено розсміялася. – Я щойно повалила його на землю, а тепер пробираюся в автомобіль своєї сестрички, щоб викрасти її.

У голові не вкладалися її слова. Я навіть подумав, що вона бреше, але…

— Якого чорта ти твориш? – закричав я, стискаючи долоню в кулак.

– Вибач, не маю часу пояснювати. Я надішлю тобі адресу, де ми будемо.

— Хто буде?

– Я і мої люди. Тепер все буде добре, Дане, – Анна говорила тихо та з особливою ніжністю. — У мене є підтримка. Я поверну клан, а ти завжди будеш зі мною. Чуєш мене?

– Чекай, що? Ти… Ти хочеш, щоб я був поруч з тобою, коли ти керуватимеш кланом?

— Мені треба виключатися. Побачимося пізніше.

Я не встиг і слова сказати, як вона поклала слухавку. В ту саму хвилину на мій телефон прийшло повідомлення з адресою. Лють всередині почала закипати. Ось що насправді було важливим для неї. Як я міг подумати, що вона дійсно захоче втекти зі мною? Анна завжди обирала владу. Завжди… Я розчаровано похитав головою, і всі думки про нормальне життя зникли. Схоже, комусь сьогодні доведеться розкрити всі карти. Стиснувши зуби, я набрав номер Демʼяна – свого боса, який заслуговує на те, щоб бути попередженим. Я не міг дозволити Анні зробити так, щоб він постраждав. Можливо, вона й означала для мене надто багато, але свій вибір я так само зробив не на її користь…

Зі скрипом шин автомобіль на високїй швидкості заїхав на територію закинутого заводу. Це місце бачило багато смертей. Сьогодні, схоже, не стане винятком. Мій погляд одразу ж зосередився на Анні, що стояла в чорному спортивному костюмі, випрямивши перед собою пістолет. Я глянув убік та побачив навпроти неї Меланію з піднятими вверх руками. Дівчина була обеззброєна. Це очевидно. І тепер мене ще більше розлютила поведінка Анни. Як вона посміла приховати це від мене?! Чому не розповіла? Я б не дозволив їй. Я б зупинив це божевілля. Бо Анна навіть не здогадувалася, що цей безглуздий вчинок стане кінцем для неї.

Я вийшов з автомобіля, гучно гримнув за собою дверима та поспішив до неї. Вона мигцем глянула в мій бік та закотила очі, помічаючи мою розлюченість.

– Якого чорта ти не сказала мені про це? — спитав я, відверто гніваючись.

Я озирнувся довкола, помічаючи дружину Дмитра – покійного брата Демʼяна. Вона почала вести свої брудні справи після того, як втекла з психлікарні. Біля неї стояв її зведений брат та вірні люди, яких було достатньо, щоб пристрелити нас усіх.

— Ще й таємно зв'язалася з цими... – тихо буркнув, не стримуючи свого роздратування.

— Я не могла сказати тобі раніше, – прошепотіла Анна та з легкою усмішкою глянула на мене, — але я рада, що ти тут. Поговоримо про це потім, Дане. Зараз я трохи зайнята, якщо ти не помітив.

Вона знову подивилася на свою сестру, тримаючи її під прицілом. Моя рука потягнулася за пояс штанів, звідки я витягнув свій пістолет.

Це було помилкою, Анно… І зовсім скоро ти не радітимеш моїй присутності.

Я глянув на Лану та коротко кивнув їй головою. Вона зрозуміла все без зайвих слів — Демʼян попереджений і скоро буде тут. Потрібно лише трохи потягнути час, чим і займалася Меланія, розповідаючи про всі звірства свого батька. Я бачив шок на обличчі Анни, коли вона дивилася на шрами своєї сестри. І за цим шоком ховалося заперечення. Вона не хотіла вірити, що її батько знущався зі старшої доньки. Але докази були, і щойно Лана привселюдно показала їх нам усім.

Почулися звуки двигунів, і я помітив, як усі напружилися, включаючи Анну. Вона сильніше стиснула руківʼя пістолета, хоча її рука тремтіла. З чорного броньованого автомобіля вийшов Демʼян. Мені вистачило одного погляду на нього, щоб зрозуміти, що сьогодні це місце горітиме. З вигляду він здавався спокійним, але я знав, що гнів швидко розтікався його жилами. Те, як він міцно стискав свій пістолет, як твердо стояв на ногах, як напружився усім тілом…

— Як він дізнався? — тихо прошепотіла Анна, слідкуючи за Дем'яном, який уже майже підійшов до Меланії. — Стій! Зупинися, або я зараз же вистрелю їй в голову. Вона у мене на прицілі.

— Я вистрелю в тебе у відповідь, — сказав Дем'ян твердо та впевнено. Я стиснув щелепи, підіймаючи свою праву руку. — Але мені навіть не доведеться цілитися у тебе, Анно. Замість мене це зроблять інші.

Анна затремтіла, а з її вуст вирвався знервований видих, коли я притиснув дуло пістолета до її голови. Дівчина була відверто ошелешена. Вона повільно повернула голову в мій бік, дивлячись на мене великими карими очима, в яких зʼявилася волога. Я чудово вмів контролювати свої емоції, тож мені легко вдавалося показувати байдужість.

— Опусти пістолет, Анно! — холодно наказав я.

Вона завмерла на місці від шоку. Її очі розширилися ще більше від здивування та страху. Я ніколи раніше не говорив з нею таким тоном. Але вона більше не була моєю начальницею чи тією, кого я мав захищати. Мій пістолет був притиснутий до її голови – це очевидний кінець нашої історії.

— Ти... Ти зрадив мене? — тремтливо спитала Анна та кліпнула очима, щоб відігнати сльози. — Чекай, чи... Чи ти з самого початку...

Вона вражено ахнула, коли усвідомила абсолютно все. Схоже, прийшов час розкривати карти.

— Я попереджав, що мені не варто довіряти, — сказав я і криво посміхнувся їй. — Це я вбив твого батька. А тепер, Анно, опусти цей довбаний пістолет, поки я не виніс тобі мізки!

Вона затремтіла від мого жорсткого тону, відвела погляд убік і повільно опустила руку з пістолетом убік. Раптом дівчина істерично засміялася крізь сльози. 

Я закохався в Анну, але не в Чорну. А вона виявилася чорнішою за них усіх...