Читати книгу - "Воно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кігті Вовкулаки знову шугонули вниз. Бен спробував їх уникнути… та зненацька опинився в Його лапах. Воно підхопило його так, наче він був малим кошеням. Паща страховища розчахнулася.
— Покидьок…
Він тицьнув пальцем у око потвори. Воно заревло від болю і пропороло другою лапою Бенову сорочку. Хлопець втягнув живота, та один пазур черконув його по грудях до самого живота. Спалахнув пекучий біль. З рани ринула кров і залила його штани та кросівки, закапала на підлогу. Вовкулака пожбурив його до ванної. Бен вдарився головою, перед очима замиготіли зірки. Він одразу ж сів і побачив, що його живіт заюшило кров’ю.
Вовкулака крутнувся назад. З тією самою божевільною виразністю Бен помітив, що на потворі джинси «Леві Стросс». Шви розійшлися. З однієї кишені звисала зашмаркана червона бандана — такі зазвичай носять працівники залізниці. На спині Його сріблясто-помаранчевої куртки був напис «ДЕРРІЙСЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА КОМАНДА КІЛЕРІВ», а нижче — «ПЕННІВАЙЗ». По центру був номер «13».
Воно знову посунуло на Білла. Він уже звівся на ноги й наразі стояв, притиснувшись до стіни, та не зводив з Нього очей.
— Беверлі, стріляй! — знову закричав Річі.
— Біп-біп, Річі, — почула вона власну відповідь — здавалося, джерело звуку знаходилося за тисячу миль від Деррі.
Раптом голова Вовкулаки опинилася там, рівно по центру вилочки. Вона прицілилася в одне зелене око й відпустила чашечку. Жодна її рука не тремтіла — вона стріляла так чітко й природно, як і тоді, коли вони по черзі цілили в бляшанки на звалищі й намагалися з’ясувати, хто з них найвправніший стрілець.
Бен якраз встиг подумати: «О, Беверлі, якщо ти промахнешся й цього разу, ми всі загинемо, а я не хочу вмирати в цій брудній ванній, та я не можу вибратися». Вона не схибила. Зненацька посередині морди з’явилося кругле око, та не зелене, а чорне: Беверлі цілилася в праве око, але промахнулася менш ніж на півдюйма.
Від Його крику — майже людського крику, в якому чулися подив, біль, страх та лють, — у Невдах позакладало вуха. Наступної миті ідеально кругла діра в Його морді зникла — її виповнила кров. Кров не текла, вона била з рани потужним потоком. Червоний фонтан забризкав Біллове обличчя, намочив його волосся. «Байдуже, — недоладно кружляло в Беновій голові. — Не хвилюйся, Білле. Коли ми звідси виберемося, ніхто нічого не побачить. Якщо виберемося».
Білл із Беверлі наступали на Вовкулаку, а позаду них чувся істеричний крик Річі:
— Стріляй в Нього, Беверлі! Вколошкай Його!
— Убий Його! — горлав Майк.
— Так, убий Його! — підключився до хору Едді.
— Убий Його! — гримав Білл; кутики губ вигнули його рот в тремтливу дугу, а волоссям текла суміш крові й жовтаво-білого пороху від штукатурки. — Убий Його, Беверлі, не дай Йому втекти!
«Кулі скінчилися, — подумав Бен, — усі вистріляли. Як це — убий Його?» Та він поглянув на Беверлі й усе зрозумів. Якщо до тієї миті його серце не належало їй без останку, тоді воно полинуло до неї. Вона знову натягнула гумку рогачки. Пальці стискали чашечку, маскуючи порожнечу.
— Убий Його! — закричав Бен і незграбно вивалився з ванної.
Його труси й джинси прилипли до шкіри від крові. Чи сильно його поранено? Він не мав жодного уявлення. Після болю від удару кігтем він майже нічого не відчував, та крові натекло страшенно багато.
Очі Вовкулаки бігали, і тепер там було стільки ж вагання, скільки й болю. З Його морди на куртку струменіла кров.
Білл Денбро посміхнувся. То була лагідна, чарівна посмішка… та очей вона не сягнула.
— Тобі не слід було починати з мого брата, — сказав він. — Беверлі, відправ це хуйло до пекла.
Непевність полишила очі потвори — Воно повірило. З плавною граційністю Воно розвернулося й пірнуло в трубу. У стрибку Воно перетворювалося. Шкільна куртка сплавилася з шерстю, і шкура втрачала колір. Форма черепа видовжилася так, наче її було зроблено з воску, який плавився й розтікався. Його тіло мінялося. На мить Бенові здалося, що він майже побачив, якою була його справжня форма, і серце завмерло в його грудях. Він хапнув повітря.
— Я прикінчу вас усіх! — заревів голос із труби — басовитий, дикий, нелюдський. — Прикінчу вас усіх… прикінчу вас усіх… прикінчу вас усіх…
Слова згасали, затихали, вицвітали в далечині… і, нарешті, вони злилися з басовитим шумом насосної машинерії, який котився каналізаційними трубами.
Дім немов осів з важким беззвучним стуком. Та Бен одразу ж зрозумів, що це не фундамент осів. Якимсь химерним чином будівля стискалася, повертаючись до своїх звичних розмірів. Якою б магією Воно не користалося в домі на Нейболт-стрит, 29, аби він здавався більшим від своїх справжніх розмірів, чари також зринули. Будинок зляснувся, наче гумовий. Він знову став звичайним, засмердженим пліснявою домом без меблів, до якого іноді залазили пияки та бомжі, щоб сховатися від дощу, випити, поговорити й поспати.
Воно пішло геть.
Після його зникнення тиша здавалася оглушливою.
10
— Т-т-треба з-з-забиратися з-з-звідси, — сказав Білл.
Бен намагався підвестися. Білл підійшов до нього й подав йому руку. Беверлі стояла поряд з дірою. Вона подивилася на себе, і її холоднокровність вимив жар, від якого всенька її шкіра немов перетворилася на одну теплу панчоху. Певне, вдихнула вона тоді справді надзвичайно глибоко. Ті слабкі хлопки видали ґудзики від її блузки. Їх більше не було, жодного не було. Блузка розхристалася, і було добре видно її маленькі груди. Беверлі хутко закрилася.
— Р-р-річі, — мовив Білл. — Поможи мені з Б-б-беном. Він в-в-в…
Річі підійшов до них, а за ним і Стен із Майком. Учотирьох вони поставили Бена на ноги. Едді підчапав до Беверлі й обійняв її здоровою рукою.
— Ти молодець, — сказав він, і Беверлі залилася слізьми.
Бен зробив два широких кроки до стіни й зіперся на неї, аби знову не впасти. У голові паморочилося. Світ перед його очима то яскравішав, то бліднув. Йому хотілося ригати. Ще трохи…
Та наступної миті Білл обійняв його за плечі — його рука
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воно», після закриття браузера.
