Читати книгу - "Аналітична історія України"

Не слід забувати, що саме історичне примирення відкриває обом державам шлях до співпраці, до таких величних проектів, як «Міжмор’я». До зближення та дружби вимушує нас, насамперед, – ґеополітика. Бо разом – ми нездоланні; пригадайте змарнований досвід Великої Литви, пригадайте «Диво на Віслі».

Бо на переломі віків у світі існує одна країна, яка не відмовилася, ні теоретично, ні практично, – від гегемонізму та його зловісної тіні – ґеноциду. Отже, пам’ятайте про імперію! – а про неї нам усім як полякам так українцям, – є, що пригадати.

Доповнення 6

Юрій Липа

Юрій Липа (1900–1944) був лікар за фахом, але як усі обдаровані люди – не задовольнявся цим. Бо був ще письменником і журналістом, а в своїх книгах на історичні теми – проявив себе ще як видатний історик-ґеополітик. Він належав до спадкових українських інтеліґентів, був сином Івана Липи, теж лікаря та видатного громадського діяча, члена уряду УНР.

Вимушений до еміґрації, разом із батьком, Ю. Липа оселюється під Львовом та починає 1922 вивчати медицину в Познаньському університеті, який закінчить 1929. До того він отримує ще диплом військового лікаря, певний, що це придасться йому в наступних визвольних змаганнях. А з цим і оселюється у Варшаві, відкриваючи медичну практику.

Ще по приїзді він об’єднує українських ветеранів Других Визвольних Змагань та українську студентську молодь у так зване «Чорноморське братство», яке веде й чималу просвітницьку діяльність, видаючи українські книжки. Крім Юрія Липи там працювали Євґен Маланюк, Іван Шовґенів та його дочка Олена (згодом – Теліга).

За цю діяльність йому шле письмову подяку 1942 інший видатний борець за майбутнє України – львівський митрополит Андрій Шептицький, а це було щось.

Юрій Липа полишив нам чимало творчості, як на своє коротке життя. Це вірші, новели, романи. Але, він писав і ґрунтовні історичні дослідження, які завжди будуть прикрасою нашої україніани. В усьому він був людиною позитивною, утверджував вічні цінності людського життя. Сучасним «дослідникам», що перелопачують приватне життя наших класиків, в надії набути на цьому й собі якісь лаври – бодай геростратівські, можна порадити почитати те, що писав про них Ю. Липа, краще мабуть не написати. Але, найбільше значення, можливо, набувають його історико-соціологічні твори – відоме «Призначення України» (1938) та ще дві книги, дещо менш відомі – «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1942).

В них Ю. Липа – чи не першим із українських дослідників нашої історії, практикує наукові методи так званої ґеополітики, відкритої та розробленої перед тим мюнхенським професором Карлом Гаусгоффером (1869–1947), близьким за політичними поглядами до нацизму. Бо, кажуть люди, що це саме він – професор Карл Гаусгоффер – запропонував прийняти символом нацизму стару як сам світ індійську свастику.

Але – подумаємо, чи то така вже велика біда? – Хоч нас і давно вже налякали, що:

Геополитика – фашистская лженаучная «теория», стремящаяся обосновать при помощи ссылки на географические факторы внешнюю политику империалистов.

(Краткий философский словарь, Москва, 1954, с. 103).

Але, по-перше, ми вже ними так лякані-перелякані, – що давно вже нічого не лякаємося. А, по-друге, що ж – а чому власне й «фашист» не може відкрити чогось там розумного в науці? – звідки це відомо?

Бо, пригадаємо відомий випадок із життєвої практики – прецедент.

Колись, ще перед війною, німецькі наці почали турбуватися про таку собі свою власну – арійську науку. Протиставляючи їй, звичайно, – науку «вироджену» – жидівську. Ну, одне в одне зі своіми червоними спільниками, що по війні почали будувати теж свою особливу, совєцьку науку. От тоді й пішли по Німеччині чутки, що й теорія відносності Айнштайна – теж із вимислів отієї жидівської науки, а тому й має бути забороненою. Для німецьких фізиків, що продовжували займатись справжньою наукою – то була проблема.

Але, вихід із тяжкої ситуації знайшов ще молодий тоді фізик Карл Фрідріх, нащадок баронів фон Вайцзеккер. Син видатного дипломата, він був добре прийнятий на верхівці влади, в нацистських колах. Він же й розладував ситуацію, представивши її так, що теорія відносності є науковою істиною, але випадково (ну, що ви хочете, може ж бути й так!) була відкрита жидом. А тому й ми тут можемо з усією повагою поставитися до ґеополітики Юрія Липи, хоч хай вона й була випадково відкрита нацистом. Бо, знову ж, – жодна ідеологія не дає монополії на наукову істину. А у тих – червоних «антіфашістов» – і поготів: ідеологія є монополією на брехню.

Але, слід гадати, що саме за цю історично-політичну трилогію – Ю. Липа й був заздалегідь засуджений на смерть Москвою, убитий нею при першій-ліпшій нагоді. Тому й не можна дарувати йому перебування в червоній окупації: він мусив знати, що там йому залишатись не можна.

Починався 1943 та війна вдруге докотилася до Варшави, та Ю. Липа з родиною знову перебрався до свого Яворова під Львовом, продовжуючи лікарську працю, яка не приносила йому великого багатства, бо українців він (так кажуть) лікував безкоштовно. З початком нової російської окупації родина переїхала, всього й тільки, до сусіднього села Бунів, але його знайшли й там.

За ним приїхали четверо червоних бандитів: двоє офіцерів і двоє солдатів. Вони чемно запросили його поїхати з ними для надання лікарської допомоги, попросивши взяти з собою й лікарські інструменти. Та увезли геть; більше він не повернувся.

Це було 20.08.1944, а через два дні його тіло – бестіально закатованого на смерть сталінськими бандитами – знайшли далеко за селом у купі сміття. В селі Бунів він і похований.

Його закатували за те, що він був письменником та громадським діячем, а головне за те – що був свідомим українцем.

Оцінювати непересічний літературний доробок доктора Юрія Липи – то є справа українських літературознавців, а його особистий вклад у фітотерапію – є справою фахівців. Для нас тут – є важливий науково-історичний бік його діяльності, – що ж можна певно сказати про нього?

Зазначимо тут принаймні три пункти.

1. На відміну від «класичної» історичної дурні карамзінсько-соловйовського типу, про початок слов’янської державності – Київську Русь, із якої вийшли три відомих усім «братніх» народи (а перед тим Диким Полем самі «плємєна» бігали), яка часом викладається й досі, – Ю. Липа виходив із