Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я стояла як вкопана витріщаючись на високого, худорлявого чоловіка у чорному шкіряному пальті з високим коміром у сталевій масці-посмішці що виблискувала від падаючого на неї світла. Він стояв у дверному проході пильно обводячи своїм поглядом всіх присутніх. 

Навіть і без представлення я знала хто був цей чоловік. Адже цю приставку “панно”, я добре запам’ятала ще з листа! Це був Тінь!

– Як добре бачити всю сімейку разом! – виголосив урочистим голосом в “ласкавому” жесті розкинувши руки. Тінь прискіпливо обмацував нас всіх своїми чорними очима що були глибоко позападалими гарно окреслюючи очні ями черепа. 

– Не бачу радості на ваших обличчях. Хіба ви не раді мене бачити? – ніхто не відповів, тоді Тінь зробив крок вперед, а мені в руку вчепилася злякана Єва що сховалася за мною.

– Оу як мило, світле янголятко теж тут – схилився у бік Єви, що та втиснулась в мене ще дужче – Пам’ятаєш мене?

Бідна Єва настільки перелякалася що випадково сильно стиснула моє зап'ястя що я аж скривилася від болю. Та до мовчазної Єви Тінь швидко втрачає інтерес перемикаючи свою увагу на молодого дракона. 

– А от і мій чудесний винахід… – він на мить затих – тільки, от хтось позбувся мого дарунка який я так, люб’язно залишив тобі.

Тінь говорив монотонним голосом, майже не виказуючи жодних емоцій, хібащо інколи змінював інтонацію на більш підвищену до божевільного писку. Та доцільно зрозуміти що саме зараз виражає його обличчя мені заважає маска.

– Іди до пекла! – просичав молодий дракон ледве не плюнувши Тіні під ноги, та все ж тримався осторонь від нього.

– Хм, який не вдячний винахід. Треба ставитися з повагою до свого творця, інакше – він зробив коротку паузу, широко вилупивши очі зиркнув прямо дракону у вічі що той зробив крок назад – я можу тебе і знищити.

Тінь розреготався дзвінким реготом що відлунював кімнатою.

– Стулися, від тебе забагато шуму! – холодно обриває того Грейсон і Тінь замовкає, миттєво зиркаючи розлученими очима прямо на темного, та за мить він знову ховає всю свою спалахнувшу лють за вуаллю лукавості – Грейсоне, як приємно тебе знову бачити. Щось ти побліднішав з нашої останньої зустрічі! Мушу визнати смерть тобі пасує! – єхидно кинув, звузивши очі у напівмісяці що висміювали.

– А ти як був виродком, так ним і залишився. Ця маска тоді до лиця, саме те що треба для твоєї бездоганної мармиз!

Тінь злісно скрипнув зубами, а верхня видима частина обличчя набралася глибоких зморшок ще більше. 

– А ти я бачу гарних манер так і не набрався! Ну та й хай – він знову поглянув на мене своїми вирвами замість очей. Що в мене аж все нутро похололо!

– Думаю що у загубленої панни, манери куди кращі. Тим паче судячи з навколишньої обстановки ви на мене чекали. Он який стіл накрили! – розводить руками у різні боки – Хіба ж ні, загублено панно?

Я не могла нічого з себе вичавити, слова застрягали у горлі від одної лише його присутності! Тінь почав повільно й не квапливо обходити мене довкола, уважно розглядаючи своїми чорними очима що буквально обмацували мою шкіру! 

Коли він зайшов мені за спину і я втратила його зі свого поля зору всього на пару секунд, моє серце злякано сколихнулося, відбиваючі в такт з його гучними кроками по кахлю у суцільній тиші.

– Неймовірно, скажи Грею! – захоплено видих Тінь, вдивляючись мені в обличчя, схилився занадто близько що чуттями я змогла відчути знайомий сморід гнилі. Який був буквально на всіх його “винаходах” – Як вона на неї схожа! Прям суцільна копія! Як шкода буде знову вбивати таку схожу красу!

– Відійди від неї! – загрозливо мовив темний спихнувши прямо переді мною мов димка, відгороджуючи мене від Тіні що був трохи вищим за нього.

– Хоча і не достатньо досконала. Адже погана кров все ж присутня. – він колюче зиркнув на темного – Як шкода – його голова схилилася на бік, а повністю розслаблене тіло вигнулося у химерній дузі. Хоч я і не могла бачити вираз обличчя Грейсона, його плечі були напружені, а тіло збите у захисну позицію ніби готувалося в будь-яку мить йти в бій. 

Тінь різко крутнувся на п’ятах, що поли його шкіряного пальта розлетілися у різні боки, і він покрокував до крісла зручно в ньому вмостившись.

– Ну? Чому ви стоїте? Сідайте поговоримо – він вказує на вільні місця.

Я не рухалася та Грейсон підштовхнув мене легким дотиком руки вперед побіжно кидаючі іншим привидам:

– Можете всі йти.

Всі присутні окрім нас трьох заметушилися піти.

– Ні-і-і! – ліниво простягнув похитуючи головою Тінь – Навіщо їм іти? Хай посидять з нами, все ж не чужі. Та й я не проти. А бажання гостя закон.

– Не варто, вони лиш будуть зава…

– Варто! – з натиском перебив Тінь, вчепившись пальцями у бильця крісла нахилившись вперед.

Привиди збилися у купу не знаючи що їм робити, бідна Єва злякано трималася за Ненсі. Ховаючись за її пишною спідницею, а Соні й Лайон обступили їх по боках.

– Нумо сідайте люба панно, чого ж ви стоїте – швидко переключився на мене знову сівши рівно, його голос мав до неможливості слизький тон від якого йшов мороз шкірою!

Я сіла на край дивана потираючи своє зап’ястя що гуділо болем від Євиного хвату. Хоч на вигляд вона і виглядає тендітно, та завдяки скерипі силу мала добру!  

Всі м’язи мого тіла були напружені і зрідка собі нагадувала що треба дихати, бо зараз це в мене досить складно виходило. Адже навіть неозброєним оком було помітно, як я втратила над своїм тілом контроль, цілковито повністю піддавшись страхові. 

І схоже Тінь тішився цьому, як тільки помітив це в моїх очах! Помітив що я усвідомлюю що не можу вільно поворухнутися у його присутності, застигши мов олень перед світлом фар!

За вікном пролунав неочікуваний удар грому від якого я здригаюся, а невдовзі по склу почали бити краплі дощу. Я з продихом видихнула.

Слава богу Грейсон сів поруч, я кинула швидкий погляд на привидів вказавши їм на ще один диван поруч, де вони й сіли мов статуї, не ворушачись.